Дзеркало тижня: "Бути українцем — означає бути або зомбі, або аватаром..."

Що стосується мови — 15 із 42 молодших школярів і 26 з 54 старших за стінами школи розмовляють російською. Укра­їнсь­ка мова є по-справжньому рід­ною тільки для 13 дівчат і п’я­ти хлопців. Решта «олівців» приз­налися, що розмовляють або двома мовами, або використовують універсальний формат — суржик. Утім, треба розуміти, що ні вишиванка, ні бездоганне знання мови ще не робить українця Ук­ра­їнцем. «Маленькі діти — це дзеркало сім’ї, — каже шкільний психолог Володимир Лисюк, завдяки якому й стало можливим проведення цього опитування. — Як сім’я дивиться на нав­колишній світ, так само дивляться на нього й підростаючі в ній діти. Нині дуже мало сімей акцентують увагу на тому, що вони українці. Тому виокремлення себе серед інших націй якщо й відбувається, то в старшому віці.— Як молодші діти відповіли на запитання, в якій країні вони хотіли б народитися? — Учні початкової школи практично в усіх відповідях писали «тільки в Україні». Чому? Їм тепер добре живеться з батьками, а батьки де живуть? В Україні. Тому оцінки інших держав у них іще немає. Їм ні з чим порівнювати Україну. Цікавіша ситуація вийшла з українськими казками. Виявилося, що малята їх просто не знають. У відпові­дях вони називали російські народні казки, російських авторів, казки народів світу. Загалом, які завгодно — тільки не українські.— Але чому?! — У читанці не акцентується увага на тому, яка саме це казка — українська, російська чи якась інша. На тій же «продльонці» дітям ставлять диснеївські мультики. Втім, українських мультиків, крім «Петрика П’яточкіна», і немає. До речі, коли в старшій школі я запитав про українські казки — у нас навіть почався диспут, який потім переріс в інтелек­туальну гру. І діти з російських казок почали виводити українсь­кі. Різниця між цими казками є. Вони по-різному формують особистість. Утім, це складне питання. Навіть якщо дорослу людину запитати про різницю між ук­раїнською та російською народною казкою, вона не завжди її сформулює. До речі, найчастіше старшокласники згадували українську «народну» каз­ку «Фарбо­ва­ний лис» Івана Франка, тобто те, що проходили за програмою. Можливо, якби в школах було більше просвітительської роботи з боку таких організацій, як «Пласт», які несуть українцям українське й пробуджують навіть у маленьких якісь глибинні речі, відповіді на запитання в школярів були б іншими.Дзеркало тижня (повна версія інтерв\'ю)