У статті брюссельського видання Euractiv йдеться про складнощі у відносинах між державами Вишеградської четвірки та Україною. Аналітичний центр Atlantic Council публікує матеріал про діяльність проекту громадської організації «Всеукраїнське об’єднання «Автомайдан» – Prosud. А оглядач Al Jazeera запитує, чому ультраправі угруповання в Україні залишаються непокараними, попри здійснення різних нападів.
Видання Euractiv публікує інтерв’ю із політологом та заступником директора аналітичного центру «Нова Європа» Катериною Зарембо щодо складнощів у відносинах між державами Вишеградської четвірки (Угорщина, Польща, Словаччина, Чехія) та Україною.
На думку експерта, кожна із країн «четвірки» має різні пріоритети у відносинах з Україною. І якщо говорити про стосунки Києва із Польщею та Угорщиною, то вони останнім часом суттєво погіршилися.
«Думаю, на це є багато причин. Перш за все, останніми роками ми побачили політичні зміни в країнах Вишеградської групи. Віктор Орбан (прем'єр-міністр – ред.) в Угорщині дедалі більше наголошує на національних питаннях, і в цьому контексті також йде суперечка з Україною. У Польщі, відколи права партія «Право і справедливість» прийшла до влади, також почали робити більший акцент на національних питаннях. Тим часом Чеська Республіка також обрала проросійського президента. Отже, і погляди країн Вишеградської групи на відносини з Україною змінилися», – цитує автор Зарембо.
Ба більше, за словами політолога, кожна з цих країн переслідує різні цілі у відносинах з Україною. В Угорщині та Польщі ці цілі зводяться до суперечливих питань, серед яких і питання історичної пам’яті.
Також важливим фактором є відносини кожної з країн Вишеградської групи із Росією. Польща у цьому випадку є дуже важливою, адже, з одного боку, вона хоча й рішуче налаштована проти Росії, її консервативна ідеологія щодо України насправді грає Москві на руку, пояснює експерт.
«Зрештою, бути проти Росії зовсім не означає бути за Україну. Особливо якщо ви також проти Європи. Бути антиєвропейським фактично означає бути антиукраїнським. Якщо влада країни або її еліта мають антиєвропейські настрої, це не означає нічого хорошого для України», – переконана Зарембо.
На думку політолога, найбільший потенціал розвитку співпраці між Україною та «четвіркою» – в питаннях безпеки проти спільних гібридних загроз. Економіка – також сприятлива сфера для співпраці, йдеться у статті.
Фахівець із реформування в країнах колишнього СРСР Джош Коен у статті для аналітичного центру Atlantic Council розповідає про діяльність проекту всеукраїнського об’єднання «Автомайдан» – Prosud.
Заснований у 2016 році, він працює за підтримки Програми розвитку ООН та Національного фонду сприяння демократії (США) та має на меті викрити корумпованих українських суддів та прокурорів.
Керує Prosud Катерина Бутко. В березні 2014 року під час захоплення Криму «зеленими чоловічками» вона поїхала на півострів, щоб оцінити ситуацію власними очима. Її впізнали, як активістку Майдану, та затримали колишні офіцери «Беркуту». В результаті вона опинилася за ґратами в Севастополі. Але, на відміну від інших в’язнів Кремля, таких як Олег Сенцов, їй дозволили повернутися додому. Пізніше в Луганську з нею сталася схожа ситуація – бойовики допитували її кілька годин.
Як пояснює Бутко, реформа судової системи була однією з ключових вимог Євромайдану, але цього не сталося. Тож разом із командою вони вирішили сконцентрувати всю увагу на суддях та прокурорах, мовиться у статті.
Спочатку Prosud аналізує дані з відкритих джерел – серед яких електронні декларації посадовців. Потім порівнює інформацію із даними з реєстрів нерухомості. Якщо в них виникає підозра, що майно чиновник здобув неналежним чином, вони їдуть до їхніх маєтків, які знімають за допомогою дронів для отримання доказів.
Потім група публікує результати розслідувань на сайті, де їх можуть побачити, зокрема, журналісти. Зрештою, Prosud також чинить тиск на антикорупційні установи, такі як НАБУ, для того, щоб ті розпочали власні розслідування, зазначає автор.
Попри численну корупцію, яку бачить Бутко та її команда, вона не вважає Євромайдан провалом. Адже в довгостроковій перспективі є ще шанс виконати всі його обіцянки, а активісти, такі як Бутко, допоможуть в цьому, наголошує Коен.
Оглядач Al Jazeera запитує, чому ультраправі угруповання в Україні залишаються непокараними, попри здійснення різних нападів.
Наприклад, 17 червня 150 ультранаціоналістів хотіли напасти на марш ЛГБТ-активістів, але їм завадили працівники поліції. Внаслідок сутичок 5 правоохоронців отримали поранення, а 56 осіб затримали. Проте їх відпустили вже через кілька годин, мовиться у статті.
Автор вважає, що попри несуттєву присутність ультраправих груп в українському парламенті, вони стають помітною політичною силою в державі, яка втратила майже п’яту частину свого населення під час Другої світової війни.
Свого часу прозахідні політики, такі як Віктор Ющенко, використовували націоналізм як потужний інструмент, який допоміг Україні залишити орбіту Москви. Але більш радикальні групи піднесли цей націоналізм на цілком новий рівень, який імітував ультраправі та неонацистські групи Росії, Європи та США, переконаний автор.
Впродовж останніх місяців вони здійснили кілька нападів, серед яких: атака на мітинги феміністок, втручання в лекції по Голокосту та гендерній рівності, а також напади на правозахисників та політиків, зазначається у статті.
«Лідери України не можуть гарантувати безкарність вбивцям та бандитам, одночасно прагнучи економічної та політичної підтримки західних країн», – посилається автор на слова дослідниці Human Rights Watch в Україні Тані Купер.
Він також описує діяльність батальйону «Азов» та, посилаючись на слова дослідника правих рухів, політолога В’ячеслава Ліхачова, зазначає, що такі групи використовують війну для того, щоб легітимізувати себе в очах народу. Їхня мета – виглядати не як прихильники ультраправих поглядів, а як захисники України, мовиться у статті.
