«Мова – не про заробіток, а про виживання»: бізнес Запоріжжя про життя на карантині 

Запоріжжя – Запорізький бізнес понад півтора місяці перебуває на посиленому карантині, який у місті запровадили трохи раніше, ніж по всій країні. Наразі місцева влада почала замислюватися над тим, як допомогти підприємцям в умовах кризи. Цього тижня у мерії Запоріжжя повідомили про розробку програми допомоги бізнесу. Зокрема, планують звільнити від сплати єдиного податку першу групу платників – фізичних осіб-підприємців, а також звільнити на 3 квартал 2020 року від оподаткування об’єкти нежитлової нерухомості площею менше 300 квадратних метрів. Радіо Свобода поспілкувалася з трьома представниками середнього та малого бізнесу Запоріжжя та розпитало їх, як їм працюється в умовах карантину та на яку допомогу, чи підтримку вони чекають з боку влади.

Артур Гатунок, ресторатор та власник мережі салонів електроніки «Yabloki»

Якщо ми кажемо про ресторанну сферу, в мене з чотирьох ресторанів працює один на доставку. Не можу сказати, що це вигідно. Це навіть частково збитково тому, що доставка, як в мене, так і наскільки я знаю у інших учасників цього ринку, не окуповує ті витрати, які є. Це, наприклад, водій, кухар, адміністратор чи офіціант, який приймає замовлення. І доставки менше, на порядок менше.

Ми планували доставку робити із «Jobs» і «Криші». В «Криші» зовсім збитково було. В «Jobs Cafe» трохи більше, бо локація, я думаю, краща. Ми постійно намагаємося переформатувати бізнес: робимо такі заготівлі для домогосподарств, щоб легше було готувати; постійно змінюємо меню; постійно змінюємо якісь продукти, які продаємо. Але це не дає таких результатів – це не можна сказати, що це заробіток.

Ми відкриваємо автомобільний кінотеатр, в якому люди можуть приїжджати на своєму авто, дивитися кіно, а також і робити свої замовлення прямо з доставкою в авто. Дивишься кіно, вмикаєш «аварійку», підбігає хлопчик чи дівчинка, наш співробітник, і тобі виносять, що хочеш – попкорн, піцу. Це звісно приклад того, що можлива трансформація.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Умови ведення бізнесу поділяться на «до COVID» і «після COVID» – Андрій Гундер

Але скажу для інших людей, бізнесменів, що така трансформація для початку є така дуже збиткова. Ринок для того ще не готовий. Хочу побажати всім бізнесменам, хто з цим зіткнувся, щоб вони намагались, пробували, десь може не дуже вдало, але пробували. Це так чи інакше ознака бізнесмена, якщо він зможе пройти все це. Не зовсім важливо, наскільки це буде вдало. Ми тільки беремо розрахунки з якихось своїх суб’єктивних поглядів, але тим не менш, це можливо. І я розумію, що весь цей рік ми зовсім не заробимо ті гроші, які ми хочемо. Але вже не йдеться про заробіток, йдеться про виживання.

Це робиться навіть не для заробітку. Для нас зараз найбільший виклик – це те, що ми маємо зберегти команду, ту команду людей, яка працювала. І зібрати її напрочуд важко. Для системного бізнесу та бізнесу, який приносить прибуток, команда – це основне. І виклик для мене особисто не в тому є, що ми не можем заробити чи я недозаробив, я намагався. Ні, не в тому. А в тому, щоб якомога мінімізувати якісь видатки, щоб ми просто протримались на плаву. І ця доставка збиткова, але люди як-ніяк виходять на роботу, можливо менше, але виходять; як-ніяк клієнти по нас не забувають. З точки зору бізнесу, краще б її не було, але з точки зору подальшого існування, вона у нас є.

Якщо другого мого бізнесу торкнутися, то це техніка – засоби зв’язку. Ми маємо – за законом – право працювати. З десяти магазинів у нас залишилось два, бо вісім інших працювали на території торгових центрів і не мали окремого входу-виходу. І тому ми залишили тільки два магазини, які були з окремим входом. Але настрої і купівельна спроможність населення, я так розумію, різко знизились. Тому казати про якісь продажи також не варто. Ми тримаємо ці два магазини на плаву. Знов ж таки люди на роботі, люди не розходяться і заробляють хоч щось.

Зараз нашим співробітникам починаєм вже платити гроші за вимушений такий прогул. Це дуже болюча тема для нас зараз, бо нема великих якихось, заокеанських збережень, і тому це доводиться з останніх платити, так сказати. Ви знаєте, у мене багато інвестиційних проектів у Запоріжжі, які також потребують фінансування зараз. Це болюча тема, але тим не менш, ми знаходимо порозуміння і будемо допомагати команді.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Онлайн та друзі. Як виживає малий бізнес під час пандемії коронавірусу

Це час випробувань для нас. В цей час я більш бачу хто є хто. Дехто не бере ці гроші допомоги, наприклад, деякі співробітники, розуміючи ситуацію. Дехто вимушений їх брати тощо. В біді ми більше бачимо. Це час загалом, я вважаю, гарний для переулаштувань, зупинитися подумати, але він трохи затягується. І ми дуже всі надіємося на те, що 11 травня цей карантин все таки закінчиться. Щонайменше, буде знижений до того, що кафе, хоча б маленькі кафе, могли працювати, бо 11 травня буде майже 2 місяці і ми не зможемо після 11 травня дотувати наших співробітників, щоб ті сиділи вдома і мали хоч на якісь гігієнічні потреби гроші. Ми просто фізично не зможемо це зробити. І за цей час я переживаю більше всього, якщо це затягнеться довше 11 травня.

Дуже болісно, коли ця команда, яку ти збирав, ті люди, з якими ти розвивався, будуть зіткатися з такими факторами виживання. Допомоги їм, на жаль, держава не дає. У нас оформлені співробітники: ми за них платимо податки і платили податки. Я рахую, як в інших країнах, так і в нашій, це було б правильно, що якщо ми ці податки платили, то платили їх якраз для таких випадків. Це наша така страховка. Якби держава зараз повернула хоча б якусь дотацію цим співробітникам напряму…

Мені, як бізнесмену, не треба. Ми бізнесмени як таргани пристосуємося до любих умов. А ось саме співробітникам, мені здається, це був би вихід. Хоча б якусь дотацію їм платили. Ладно в когось може не оформлені працівники, але ж вони оформлені, за них платились не маленькі кошти, бо, як ви знаєте, податок на зарплату дуже великий як для роботодавця, так і для робітника. Але, на жаль, такого не стається і це трохи прикро.

Будемо реалістами, держава ніколи бізнесу не допомагала: місцева влада так тим більше, і центральна також. Вона йому тільки заважали. Ми з вами живем в Україні. З того держава, що допомогла бізнесу за останні роки, що я знаю, то це зробила мораторій на перевірки, які хаотично робились правоохоронцями в хаотичному порядку, як ти захотять. Це єдина була допомога, якщо це можна назвати допомогою, держави. Держава має в Україні, і всі бізнесмени зі мною сходяться в цьому, не заважати просто. І всілякої місцевої і центральної влади потуги допомоги, особливо місцевої, для мене є смішним.

Нічим місцева влада допомогти не може. І я, як колишній депутат, розумію, що і грошей у неї нема допомогти. Деякі приміщення я орендую у муніципалітеті. І то я і на них не маю стовідсоткову знижку на весь період карантину. Вони роблять її частково. І в цьому це тільки популізм перед виборами. Я реально ніяку допомогу від них не чув і не бачив, але є слова «допомогти», «підтримати» і все-все-все. Тільки добрим словом. Це що стосується місцевої влади.

Щодо центральної влади я сказав свою пропозицію – збережіть наших співробітників. Віддайте, хоча б третину тих грошей за рік, що ми заплатили вам, державі, як податки. Віддайте цим співробітникам, щоб у них зараз було на життя. Дайте хоч трохи, хоч з розрахунку 100 гривень на день. Люди сидять вдома, я думаю, у них нема багато платежів зараз, але у нас багато співробітників, які не працюють, орендують, наймають квартири, харчуються. Це невеликі гроші, але хоча б це…

Це ситуацію б спасло. Бо якщо на середньому підприємстві такому, як кафе, працює в середньому 50 людей, то кафе, яке має рентабельність – це буде до 50-100 тисяч гривень в місяць. Навіть заплатити цим 50 людям по 100 гривень в день, то це рентабельність 3-4 місяців. Я вже не кажу, скільки ми продуктів викинули. Ми намагались не викидати, роздавати комусь, але порча продуктів величезна. Коли ми будемо запускати, то це потрібно буде бізнесу також інвестувати в товарні залишки.

Але я вважаю, що бізнесменом зможе називатися та людина, яка зможе це все пройти. Я більше не за бізнес, я більше всього хвилююсь за команду. Але такого не має в нашій країні. Це мене трохи обурює. Якщо податки ти не сплатиш, то в тебе будуть проблеми; якісь збори не сплатиш – будуть проблеми. А в чому тоді суть їх?

Олексій Добряков, власник веломагазину «ЛиС Bikeshop»

Авжеж, у частини бізнесу, який працював безпосередньо з точками доступу в офлайні зараз проблеми, тобто не було альтернативного майданчику в Інтернеті, бо частина клієнтів перетекла з офлайну в онлайн, і зараз багато людей купує в онлайні. Але в той же час в умовах невизначеної ситуації, коли не зрозуміло, що завтра буде, люди не стільки витрачають, як коли їм було б зрозуміло, що карантин закінчиться через тиждень чи через місяць. Люди починають економити гроші навіть зараз і їх витрати в онлайні не такі великі, як хотілось би.

Раніше був магазин, але він і без карантину не дуже хороша річ. Якщо у вас офлайн магазин, який щось продає, обов’язково треба мати онлайн сайт якийсь, чи бути представленим на якихось торгівельних майданчиках. Це була моя помилка, бо в мене був виключно магазин. Потім я магазин закрив, і паралельно відкрив сайт. Тому за півтора роки до цих подій я перейшов в Інтернет повністю.

У мене не було фактичної, фізичної точки продажу. В принципі, я не мав постраждати взагалі від цієї ситуації. Зараз і «сезон» почався. Я продаю обладнання велосипедне, туристичне.

Якщо настав, як зараз, сезон велосипедний, туристичний, то і для мене це сезон продажів, люди мають купляти. У мене продажи мали злетіти одразу, але вони зараз не злітають. Підйом зараз є тільки тому, що частина людей перейшла з офлайну в онлайн, але продажі не злітають, бо люди економлять, не хочуть зайвий раз витрачати кошти.

Потрібно слідкувати за тим бізнесом, який не закрився. Бо ми, наприклад, можемо піти в якийсь торгівельний центр, як «Ашан» у нас, «Сіті-молл», і побачити, як там люди чохли для телефонів продають. Це не стратегічний продукт і чому вони цим займаються? З боку влади, я вважаю, все таки потрібно дотримуватися карантину і тих методів, що дозволять мінімізувати контакти. В той же час, якщо якесь кафе продає каву і продають на винос зараз, тобто вони не запускають людей до себе у приміщення, або якийсь веломагазин, не запускаючи людей у середину, видає товар як точка видачі, то чому б і ні? У зв’язку з цим хотілось, щоб з боку влади знов ж таки був контроль, регулювання цього процесу, регулювання тих, хто не закрився або працює якось не правильно.

А з боку держави хотілось би, щоб було послаблені податкові норми, що існують для малого і середнього бізнесу. Це податки ЄСВ (єдиний соціальний внесок, – ред.), наприклад, які були ще при минулому президенті підвищені. З нульовою ставкою зараз у багатьох по нулях, навіть в мінусах, скоріш за все. І потім, коли криза закінчиться, коли карантин скінчиться, вони знов будуть перекинуті на звичайну ставку, а у них, скоріш за все, будуть нулі, бо люди не повернуться у ті ж кафе, як це було до карантину. Тобто все буде поступально наростати. Можливо, рік чи два знадобиться, щоб повернутися на ті ж продажі, що були до карантину. Тому необхідно знижувати податкові ставки, які зараз не нульові.

Олексій Пучков, співзасновник хлібопекарного підприємства «Урожай»

З 17 березня, як ввели карантин, одразу помітно впали об’єми у зв’язку з тим, що позакривали багато закладів, на які ми були орієнтовані, як-то кафетерії, ресторани. Ми їм все одно поставляли продукцію частково. Ми у всі ці кіоски з заготівками поставляли напівфабрикати якісь наші хлібобулочні. Вони закрилися, тому ми одразу помітно просіли. Але з 23-го відбулося чергове падіння об’ємів. Не знаю, чому. Можливо 17-23-го так по інерції ще життя було, а потім з 23-го ще частину об’єктів закрили. І загальний спад за березень був у нас близько 30%.

Так як ми маємо досвід криз, ми не стали чекати, що буде якесь поліпшення ситуації, що тимчасове явище. Тримали собі за дужками, що буде Великдень. І він завжди нас виручав, давав нам якийсь додатковий обіг. Це було для нас так: вийде з Великоднем – добре; на нього не розраховуємо, розраховуємо на знижений обіг з орієнтиром на останній тиждень березня.

Ми одразу почали робити коректувальні дії, визначати, яка нам необхідна кількість людей на такий знижений об’єм. Частину людей відправили у відпустки за свій рахунок. Частину перевели на скорочений графік роботи. Кого можна – на віддалену роботу, щоб не дуже ходити. Дехто побоявся цього перебування у транспорті тощо, тому хтось виявив бажання посидіти на віддаленій роботі.

І були всі ці моменти, які нам довелося організовувати, доставку людей, коли заборонили транспорт. А ми все ж таки підприємство стратегічне, і нам треба, щоб наші люди добирались. У нас багато і в районах області живуть. Так склалося. Ми організовували цілі машини, щоб забирати людей зі Степногорську та інших міст, з Матвіївки, де люди живуть, бо звідти транспорт не ходив.

Великдень, безпосередні великодні вихідні – доволі вдалі. Пройшли для нас не гірше, ніж минулого року. Це для нас був такий невеликий бонус, який дав нам можливість об’ємом не просісти, сильно не просісти, а все ж такий якось квітень вирівняти співвідносно з березнем місяцем. І зараз квітень, і ми бачимо, що загальне падіння, якщо відносно лютого, то відсотків 20 у підсумку дало.

Я зараз цією статистикою розбиваю міф про те, що у пекарів все добре, що всі ті самі виробники продуктів, які зараз жирують тому, що працюють лише гастрономи. Але ситуація не так виглядає у житті. Тобто по продуктах «панічних» як-то крупи, гречка, мука, інші, що купляються у паніку, дійсно, зашкалюють об’єми споживання у магазинах. Перші два тижні зашкалювали, а потім люди зрозуміли, що з продуктами все ж таки все буде добре в Україні і зараз вони все це доїдають. Ми це не виробляємо.

Хліб – все ж таки продукт, що швидко псується, і все одно ним не запасешся. Але система обмеженого входу до магазину та іншого, в цілому, не додала споживання чи продажу хлібу у магазинах. Як я вже казав, частина клієнтів відпала через закриття. Магазини не виросли, а й вважаю, що і просіли. Сфера кафе закрилась. І я ще думаю, судячи з того, що мені багато дзвонять і питають рецепти як пекти хліб, ті божевільні, що запаслися мукою, тепер ще змушені пекти вдома хліб. Тому об’єми виробництва у нас все ж таки впали. І я думаю, особливо покращення не буде, поки все не запрацює, поки люди не почнуть гуляти, поки не оживе сфера громадського харчування.

Коли ситуація падіння у 20-30% на моєму підприємстві на сьогоднішній день, коли ми останні два роки перестали приростати, коли об’єми певні у нас вже склались, вони не дуже далекі від точки не збитковості.

Є об’єкти, які позакривали, їм треба перечекати карантин. А є такі як ми, які слава Богу, працюють, однак падіння у 20-30% мене, як власника, змушує замислитися: а чи потрібно мені працювати з таким падінням реалізації, радіти, що мої люди отримають, хоч щось?

А закінчиться місяць, і я таки не буду знати, як їм дати зарплату. Бо навіть на урізаний, оптимізований графік і всі ці дії, коли ми менше годин закриваємо, ми віддалено сидимо, я не доплачую зарплати, я можу і її не видати, коли ми провалюємося у точку не збитковості, все ж таки купивши сировину, заплативши за електрику і всі мої постійні виплати.

Чому я і кричу, що треба якимись заходами карантин скасовувати, бо далі може бути ситуація, коли такі думки будуть у власників навіть стратегічних підприємств. І тоді у нас виникне вже трохи паніка, бо продуктів буде не вистачати. Це такий песимістичний прогноз, що мені в голову теж приходить, коли ти не знаєш, чим тобі виплатити зарплату. Я не маю намір довго працювати в такому режимі, приносити з дому грошей на зарплату людям – у мене нема звідки нести.

Зараз ситуація така, що всі «допомогателі», хто більше допоможе. Спочатку влада приймає каральні міри, мабуть, в силу свого страху, що буде гірше, і вона не впорається. А потім, усвідомлюючи, як не доотримує бюджет, в агонії починає битися: «А тепер кричить, що вам треба». Спочатку вони мене штрафували на 17 тисяч за людину, яка нібито перейшла поріг мого закладу, який був у трьох метрах від мого продавця, а тепер вони кричать: «Льоша, кажи як тобі допомогти». Ладно, їх можна зрозуміти.

Але ми обговорювали і з іншими містами радились, і розуміємо, що повноваження міської влади не такі і великі, тобто це податок чи плата за землю, чи орендна плата на землю, єдиний податок і якісь туристичні збори. Я не знаю, які там суми. Основне – це єдиний податок від ФОПів і виплати за землю. Це те, на що впливає міська влада, і що може скасувати, зменшити або на що вплинути. Однак, чи зможуть вони це зробити? Я не дуже оперую цифрами, яка у них буде просадка, і де вони свої бюджети, «дірки» тоді залатають.

Мені навіть здається, тут більш на національному рівні важлива допомога, щоб звільнили хоча б від штрафів за недоплачене ЄСВ на найманих працівників. Раніше було, що виходиш-не виходиш на роботу, а ЄСВ маєш заплатити за себе, за найманих працівників. Менш мінімалки не можу платити, а вони у мене об’єктивно сидять вдома. Я на деякі об’єкти як ФОП, вже просто повісив замок. І в «Урожаї» у мене маса людей не працює, а мені потім, що скажуть? Відпустки за свій рахунок не можна. Тобто звільнити від ЄСВ і не звертати увагу на те, скільки ми їм нарахували. Начислили і ладно. Слава Богу, що я даю хоч частині людей роботу.

Що ще було б корисно? Є такий цікавий момент. У мене є кредит мій власний. Я просто дзвоню і кажу банкіру, який у мене і на фірмі мій банкір власний: «А можу я попросити банк не сплатити кредит у цьому місяці? Ви ж розумієте, що складно. В мене нема зайвих 6 тисяч зараз за кредит. Можу перенести? Просто пропустимо – на місяць просто продовжиться кредит. Цю плату перенесемо, і з травня я продовжу. Просто не зроблю у квітні платіж».

Він каже: «Можна, тільки дивись, ти пишеш лист, звертаєшся. Тобі розділяється, додається плата…». Він розповів механізм, але найголовніше він сказав в кінці: «Якщо ти це зробиш, то банк вважає як не платоспроможного клієнта, на тобі з’являється позначка «неплатоспроможний». І скоріш за все, тобі знімуть кредит на фірмі як інвестору. Тобі можуть не дати кредит, зняти овердрафт, заблокувати кредитну лінію і кучу всього, що в тебе вже є як в директора підприємства».

Ось так відповіли банки на питання перенести на місяць платіж. А це те, що потрібно людям і потрібно фірмам. Якщо є платіж у квітні, можна його перенести на один місяць. Не прибрати відсотки чи «тіло», а просто взагалі нуль в цьому місяці. Дайте вижити, а потім всі платежі продовжуємо просто на один місяць. Банкір дав зрозуміти, що ти одразу потрапляєш у чорний список і ти потім не отримаєш ані кредит, ані кредитною лінію, нічого, тобі можуть згорнути програми. Ось це можна вирішити на державному рівні. А я навіть не просив компенсувати мені цю оплату, чи з держави частину відсотків заплатити, якусь реструктуризацію зробити.

Тобто держава з банками, мені здається, допомогла б, якби такий був проведений діалог. Мені здається, це і ресурсів особливо не треба. Де тут банк втрачає гроші, якщо я прошу перенести? Особливо ніяк, здається. Я в цьому мало розумію, але я не попросив ані копійки. Це те, що потрібно було б бізнесу – відтермінувати кредити, можливо компенсувати відсоткові ставки як один з методів, і які можливо мінімізувати платежі і не штрафувати, якщо по них йдуть штрафні санкції.