Поки університети залишаються закритими через карантин, їхні професори починають замислюватися над тим, яким буде навчання, коли вони відкриються. Деякі побоюються, що вони не відкриються взагалі. Деякі дослідження в Британії та США говорять, що в результаті пандемії сотням університетів доведеться закритися – вони очікують зменшення кількості іноземних студентів і скорочення платоспроможності студентів всередині країни. Серед рішень пропонуються і радикальні – повернути університетам фінансування держави.
Коли люди пишуть епітафії улюбленим ресторанам і турбуються про те, чи літатимуть літаки до їхнього улюбленого місця відпочинку і чи залишиться відкритим готель, не так багато статей присвячено тому, чи відкриється восени університет у їхньому місті. А даремно, бо в багатьох містах Британії, чи Америки – університет і є головним місцевим бізнесом, при чому бізнесом, побудованим на закордонних студентах.
Наприклад британський студент за рік навчання в Оксфорді, заплатить у перерахунку на долари 11 500 тисяч, а студент з Китаю на цій же ж програмі заплатить у три рази дорожче. Загалом іноземні студенти торік забезпечили принаймні п'яту частину доходу 48 британських вищих навчальних закладів, починаючи від Лондонської школи економіки до університету Сандерленда. Якщо цих студентів через коронавірус не буде, деяким університетам доведеться закритися, іншим значно скоротитися.
Згідно з дослідженням компанії London Economics, зробленим на замовлення Союзу університетів та коледжів, наступного навчального року університети Великої Британії стикнуться з нестачею коштів у розмірі 2,6 мільярдів фунтів, що може призвести до втрати робочих місць у вищих навчальних закладах та ще 30 000 у місцевих громадах.
Опозиція закликає уряд знайти гроші для підтримки університетів, бо вони – «не просто бізнес» – від них залежить не лише економічна ситуація зараз, але і можливість економічного підйому в майбутньому.
В Америці вища освіта і раніше мала великі фінансові проблеми, а нинішня криза може просто пришвидшити її розпад. Як каже в коментарі для Радіо Свобода завідувач кафедри комп’ютерних наук Манхеттенського коледжу професор Ігор Айзенберґ, 25%-30% бюджету будь-якого американського університету – це гроші, які студенти платять за гуртожитки та харчування, а також гроші за оренду, які платять кафе, студентські їдальні, книжкові та сувенірні крамниці.
«З середини березня ці гроші з бюджетів усіх університетів зникли. На перший курс у цьому році подано загалом на 15-20% менше заяв, ніж минулого року. У Нью-Йорку ситуація навіть ще гірша, бо батьки не хочуть відпускати сюди дітей вчитись через ту кількість хворих на COVID-19, яку ми тут маємо. А зазвичай третина студентів у нью-йоркських університетах з інших міст. Нових іноземних студентів у цьому році взагалі не буде», – говорить професор Айзенберґ.
Якщо студенти не зможуть повернутись восени на кампуси, на академічну систему у США чекають найскрутніші часи в її історіїПрофесор Ігор Айзенберґ
Він говорить, що це – нищівний удар по магістерських та PhD-програмах, де 60-70% студентів зазвичай іноземці. «Відчуваю усе це дуже добре на прикладі нашого університету. І якщо через брак грошей на навчання, чи через карантин студенти не зможуть повернутись восени на кампуси, на академічну систему у США чекають найскрутніші часи в її історії», – пояснює професор Айзенберґ.
Деякі студенти почали вимагати від університетів повернення грошей за навчання у весняному семестрі, бо відчувають, що багато за цей час не навчилися. Професор Айзенберґ також підтверджує, що дистанційне навчання негативно впливає на якість. «Ми це відчули добре, перейшовши на онлайн заняття з початку березня», – говорить Ігор Айзенберґ у коментарі для Радіо Свобода.
Збитки університети рахують у десятках мільйонів доларів. Університет штату Меріленд оцінює свої збитки у 80 мільйонів доларів, Університет штату Каліфорнія – у понад 337 мільйонів доларів, а Мічиганський університет – майже y мільярд доларів.
Обіцяна урядова допомога у зв’язку з коронавірусом у розмірі 14 мільярдів доларів не відповідає поточним потребам, які університети оцінюють у щонайменше 46,6 мільярда доларів. Якщо додати прогнозовані втрати за оплату навчання восени, сума виходить на кілька сотень мільярдів.
Оглядач газети The New York Times Франк Бруні говорить, що якщо фінансові проблеми університетів в Америці, не будуть вирішені, це може призвести не лише до економічних, але і до низки глибоких соціальних проблем. При цьому, економіка не лише не вийде з кризи без нових фахівців, але і будуть закладені початки нових криз на багато років вперед.
Кого залишить «природний відбір»?
Неготовність суспільства до викликів, які поставив новий коронавірус, засвідчила, що в майбутньому будуть потрібні лікарі та дослідники. Адже вони мають дати раду з нинішнім недугом, і зуміти передбачити та підготуватися до наступних. Ці факультети вже переживають підйом у попиті, адже їхні випускники майже гарантовано знайдуть роботу.
Щоб вирішити короткотермінові проблеми, наголос на цих спеціальностях має сенс, говорить оглядач. Але хто буде вирішувати довгострокові проблеми? Хто зуміє застосувати уроки іспанського грипу 1918 року та міських заворушень 1968 року до лих 2020 року?
Тим часом, попит на фахівців з історії, філософії, чи літератури падає. Дехто може вважати, що читати Гомера, чи Шекспіра і платити за це величезні кошти, без жодної гарантії їх повернути, вийшовши на ринок праці, це – зайве марнотратство.
Але президент Коледжу Макалестера, що у Міннесоті, Браян Розенберґ пояснює, що суспільству потрібні люди, які знають про тяглість історії, спроможні аналізувати події на великих проміжках часу, ставити складні етичні питання і шукати на них відповідь, розпізнавати красу і вчити це робити інших, бо вони є запорукою того, що людство не здичавіє у технологічних нетрях.
Суспільство, що не засновано на етиці, саморефлексії, емпатії та красі, приречене на те, щоб втратити орієнтириПрофесор Браян Розенберґ
«Суспільство, що не засновано на етиці, саморефлексії, емпатії та красі, приречене на те, щоб втратити орієнтири», – каже він в інтерв’ю The New York Times. Розенберґ пояснює, що вже нинішня криза проявила, що у суспільстві бракує емпатії, чутливості до проблем іншого – тієї, чи іншої вразливої соціальної групи – старших людей, чи людей з меншим достатком та темним кольором шкіри.
Він вказує, що в суспільстві, де вже протягом останніх десятиліть різко скорочувалися витрати на гуманітарні науки, які не давали великих доходів випускникам, вже існує гострий конфлікт між особистими інтересами і суспільним благом. І в кінцевому результаті суспільство дуже дорого платить за невігластво у гуманітарній сфері. Бо функціонування демократії потрібно якомога більше широко освічених та глибоко думаючих громадян та лідерів.
Інший співрозмовник оглядача The New York Times Ендрю Дельбанко, професорв Колумбійського університету каже, що зараз відбувається не так криза у сфері охорони здоров’я, чи економіки, як гуманітарна криза: «Це є криза цінностей. Питання про те, де лежить відповідальність людини? Чи працює репрезентативна демократія?».
Тобто це ті питання, відповідь на які шукають такі дисципліни, як історія, філософія, література, каже Франк Бруні. Він каже, що моральні авторитети суспільства приходять не зі світу бізнесу та високих технологій, а зі світу філософів, соціальних мислителів та письменників.
Кому ви більшеп довіряєте: Pfizer, Марку Цукерберґу та Елону Маску, або преподобному доктору Мартіну Лютеру Кінгу-молодшому, Платону і Джейн Остін?Франк Бруні
«Поставимо питання по-іншому, кому ви більше довіряєте: Pfizer, Марку Цукерберґу та Ілону Маску, або преподобному доктору Мартіну Лютеру Кінгу-молодшому, Платону і Джейн Остін?», – запитує він.
Оглядач The New York Times каже, що скорочення бюджету університетів не лише призведе до того, що на ці питання не буде, кому відповідати, але і до того, що розрив між освіченою елітою та всіма рештою буде ще більший, ніж зараз. Адже невеличка купка привілейованих студентів зможе отримувати найкращий рівень освіти, лише упевнюючи вже існуючі суспільні упередження щодо еліти, відірваної від життя суспільства.
Деякі університети почали пропонувати своїм студентам, наприклад з комп’ютерних наук взяти курс лекцій з літератури, який назвали «трансформативними текстами». Одна студентка цього курсу, прочитавши на карантині «Одісея» Гомера, написала в есе, що з історії про відмову героя від щасливого життя на острові Каліпсо та його повернення до випробувань, через які він мав пройти, щоб повернутися додому, дали їй зрозуміти вибір на користь обов’язку та відповідальності.
Інші студенти, які спеціалізувалися на зовсім інших дисциплінах, написали, що до розуміння нинішніх подій в Америці вони прийшли через тексти з історії, філософії, літератури.
Франк Бруні пише, що вакцина проти коронавірусу нікого не прищепить проти ідеологічної зарозумілості, теорій змови та інших пристрастей та забобонів, якими захоплюються в інтернеті, і які роз’єднують американців. Бо відчуття перспективи та спроможність проникнути у суть явища дає тільки широка гуманітарна освіта.
Чи зможе держава заплатити за освіту?
Американські експерти пропонують різні рішення – від перенесення частини освітнього процесу в онлайн, створення курсів, які можна було б сполучати з роботою, формувати нові партнерства з бізнесом. Але є і такі, що кажуть, що задля суспільного блага потрібно зробити вищу освіту безкоштовною, як це вже сталося у багатьох європейських країнах. Як каже інша оглядачка The New York Times, Клер Бонд Поттер, американців досі було важко переконати у тому, що потрібно з податків фінансувати університети. Але європейці це роблять, при чому на свої податки навчають навіть студентів з сусідніх країн.
У 2014 році Німеччина, наприклад, скасувала навчання для всіх студентів з Європейського союзу. Ірландія, Франція, Норвегія, Швеція та Данія не стягують плату за навчання зі студентів з ЄС та надають кредити під низькі відсотки для покриття інших витрат під час навчання в коледжі: у Швеції ставка такого кредиту – лише 0,13 відсотка. В Австралії та Британії плата за державне навчання – половина від того, що платять американці, а в Ізраїлі – 10-та частина. В Австралії студенти повертають кредити у відсотках від доходу, коли досягають такого рівня доходу, на який вже можна прожити.
Американські університети також колись були безкоштовними. Наприкінці ХІХ століття у деяких штатах університети не брали гроші, якщо випускники погоджувалися попрацювати два роки у державних школах. Федеральну землю давали університетам безкоштовно, або ж за дуже низьку плату, і така ситуація тривала аж до 1980-х років. Ситуація змінилася тоді, коли виборці почали вимагати зменшення податків у 1960-70-х роках. І містам і штатам довелося зрізати фінансування університетів.
Президент Рональд Рейган, ще будучи губернатором Каліфорнії проголосив, що штат не має «фінансувати інтелектуальну цікавість», скасувавши безкоштовне навчання спершу в себе у штаті, а потім поширив цю політику і на всю країну, ставши президентом. З 1980 по 2014 роки плата за навчання в країні зросла на 260 відсотків, що вдвічі перевищує норму інших споживчих витрат.
За часів президента Барака Обами, стипендії стали надаватися студентам з бідніших родин, але змінити систему його адміністрація не змогла і суспільство не стало дивитися на вищу освіту як на суспільне благо нарівні з охороною здоров'я, доглядом за дітьми, соціальним забезпеченням та національною обороною.
Чи зміниться система фінансування вишів тепер, коли багато родин не зможуть заплатити за навчання своїх дітей? Клер Бонд Поттер вважає, що ті коледжі та університети, які їм належать, штати повинні зробити справді безкоштовними. Приватні повинні знизити оплату до рівня витрат на державне навчання. Федеральні позики повинні бути щедрими, безпроцентними та такими, виплату яких можна було б обміняти на послугу країні.
Так, за таку систему треба було б заплатити вищими податками, говорить оглядачка The New York Times, але це зняло би фінансовий зашморг з великої кількості американських сімей. На її думку, нинішня криза дає можливість для реалістичної та багатосторонньої реформи, що може спрямувати податки на суспільне благо.
