Українська Прага (довідник у фотографіях)

Україну на чеській мапі видно дуже виразно, українці тут залишили велику і досі ще мало відому на батьківщині духовну, інтелектуальну, культурну спадщину. Адже демократична Чехословаччина Томаша Ґарріґа Масарика впродовж міжвоєнних десятиліть (1919–1939) надала притулок багатьом тисячам українців, яких тоталітарний більшовицький режим змусив покинути батьківщину. На чеській землі за історично короткий період часу вони не тільки створили необхідні соціальні умови для повноцінного життя, а й заснували широку мережу культурних, наукових, освітніх, спортивних закладів і товариств. Серед них найбільшим авторитетом і не тільки в Чехословаччині, але й в українському середовищі у світі користувались: Музей визвольної боротьби України у Празі, Український вільний університет, Українська мистецька академія, Український високий педагогічний інститут імені Михайла Драгоманова, Українська гімназія. Особливо важливим знаком української присутності на чеських землях були Дипломатична місія Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки у Празі.

На сценах празьких театрів із великим успіхом виступали українські актори, театральні й хорові колективи, серед них хор Олександра Кошиця і театр Миколи Садовського. Яскравий слід в історії міжвоєнної Праги залишили українські архітектори і митці, серед найвидатніших, наприклад, Олександр Архипенко. У Празі працювали відомі українські вчені Іван Пулюй, Михайло Грушевський, Іван Горбачевський, архітектор Артемій Корнійчук. Прага міжвоєнних десятиліть вирізнялась виразним українським акцентом – про це більше в нашій галереї «Українська Прага».

Карлів університет

Один із найстарших університетів Європи. У 1902–1903 роках його ректором був український учений – хімік Іван Горбачевський, в університеті викладали відомі українські вчені Іван Панькевич та Іван Зілинський. У Карловому університеті здобула вищу освіту низка відомих українців, серед них, зокрема, поет Олег Ольжич, підполковник Армії УНР Борис Сухоручко-Хословський, історик Симон Наріжний, археолог Ярослав Пастернак.

​Національний музей

Національний музей (Národní muzeum) – одна з найшанованіших і найбільших музейних інституцій у Чехії. За свою столітню історію музей зібрав і нині зберігає унікальні пам’ятки чеської історії й археології, а також має одну з найбільших бібліотек. Історія музею тісно пов’язана з історією України. Протягом міжвоєнного періоду працівником археологічного відділу Національного музею був історик і поет Олег Ольжич. В архіві музею зберігаються наукові роботи з археології ще одного працівника музею – відомого українського вченого-археолога Ярослава Пастернака. Окрасою музею є одна з найбільших поза межами України збірок українського народного мистецтва Гуцульщини: кераміки, писанок, різьби по дереву. Ця збірка є результатом великого інтересу до України чеського етнографа Франтішека Ржегоржа і його тісної співпраці з Іваном Франком. У бібліотеці музею зберігаються прижиттєві видання відомих українських письменників і вчених Івана Франка, Лесі Українки, Сергія Шелухіна, Юрія Русова, Олега Ольжича, Леоніда Мосендза та інші.

​Народний дім

Народний дім (Obecní dům – муніципальний дім) – одна з найгарніших споруд у стилі сецесії в Європі. Будівля була зведена в 1905–1912 роках за проектом відомих чеських архітекторів Антоніна Балшанека і Освальда Полівки, а на оформленні її інтер’єрів працювали Альфонс Муха, Макс Швабінський, Міколаш Алеш та інші відомі чеські митці.

У міжвоєнний період (1919–1939) Народний дім у Празі був одним із важливих центрів культурного життя української еміграції. Так, 9 квітня 1922 року тут відбувся концерт на честь Лесі Українки, а в грудні 1923 року українські пражани мали щасливу нагоду побувати на концерті відомої української піаністки Любки Колесси і композитора Нестора Нижанківського. 14 жовтня 1924 року в Народному домі з великим успіхом виступив український хор під керівництвом диригента Платониди Щуровської-Россіневич (дружина підполковника Армії УНР Миколи Россіневича). На українських вечорах у Народному домі 1 листопада 1925 року виступив відомий поет Євген Маланюк та історик, музеєзнавець Дмитро Антонович, а 2 червня 1928 року українська громада відзначала тут 40-ліття літературної праці Ольги Кобилянської. Письменницю, яка була присутня на вечорі, привітали літературознавець Олександр Колесса і учений-мовознавець Степан Смаль-Стоцький.

Палац «Жофін»

Новоренесансна пам’ятка архітектури Палац «Жофін» (Palác Žofín) є головною окрасою Слов’янського острова на Влтаві у Празі. Палац «Жофін» (назва походить від імені Жофії, тобто Софії – дружини австрійського імператора Франца Йосипа Першого) був і залишається місцем активного культурного і громадського життя столиці. Не випадково 18 травня 1891 року перший з’їзд слов’янського прогресивного студентства відбувся саме в його залі. Учасником цього зібрання був Іван Франко, якого цікавили проблеми слов’янства, зокрема, його течії – панславізму, до якої він ставився критично. Про Івана Франка – учасника з’їзду – нагадує сьогодні пам’ятна таблиця, встановлена в 1956 році «Слов’янським комітетом Чехословаччини» до 100-ліття від дня народження поета. Автор таблиці – Т. Константиновова-Амортова.

​Швандів театр

Швандів театр (Švandovo divadlo) – один із найпопулярніших театрів драми у Празі. У червні 1922 року на його сцені дав 8 вистав театр Миколи Садовського. Грались п’єси української класики: «Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм», «Ой не ходи, Грицю», «Бондарівна», «Суєта». Опубліковані рецензії свідчать, що вистави театру мали великий успіх серед української й чеської публіки.

Національний театр

Національний театр (Národní divadlo) в Празі – ця велика неоренесансна будівля, зведена в 1868–1881 роках, є однією з найгарніших на берегах Влтави. Театр і нині відіграє провідну роль в чеському культурному житті. На сцені театру 11 травня 1919 року відбувся перший за межами України виступ прославленої у світі Української республіканської капели Олександра Кошиця. Серед почесних гостей на першому концерті Капели були Михайло Грушевський і військовий міністр УНР Олександр Жуковський.

Церква Святого Архангела Михаїла

Одна з найкрасивіших пам’яток української дерев’яної архітектури в Чехії розташована в парку Кінських у Празі. Церква зведена в другій половині 17-го століття в селі Великі Лучки, що поблизу Мукачева. У 1793 році її купили і перевезли парафіяни недалекого, але більш заможного села Медведівці. А в 1928 році відбулося друге перевезення: церкву з Медведівців перевезли до Праги як експонат для краєзнавчої збірки Національного музею в Празі. В 1929 році церква була встановлена у парку Кінських у Празі, храм нині належить Чехословацькій православній церкві.

​Національна бібліотека Чеської Республіки

У фондах Національної бібліотеки, зокрема, в її відділі – Слов’янській бібліотеці, яка розташована в ареалі пам’ятки архітектури Клементинумі, – зберігається унікальна збірка українських стародруків 16–18-го соліть, історичної літератури 19-го століття, багата літературна Шевченкіана, до якої входить, зокрема, перше нецензуроване видання празького «Кобзаря» (1876 рік). Серед книг прижиттєві видання Івана Франка, Лесі Українки, Дмитра Чижевського, Софії Русової, Олександра Олеся, Євгена Маланюка, Оксани Лятуринської. У Слов’янській бібліотеці зберігаються також твори українських художників Галини Мазепи, Василя Касіяна, Миколи Битинського, багатьох інших, а також великий архів матеріалів, який стосується історії української еміграції в міжвоєнній Чехословаччині.

Ольшанський цвинтар

Це найбільше і найвідоміше чеське кладовище, місце спочинку багатьох відомих українців, життєвий шлях яких закінчився у Празі. На кладовищі поховані президент Гуцульської Республіки Степан Клочурак, дипломат Люцій Кобилянський, заступник міністра закордонних справ Уряду УНР, один із авторів Конституції УНР Отто Ейхельман, член Української Центральної Ради, посол УНР у Фінляндії, Швеції та Норвегії Кость Лоський, учений і педагог Софія Русова, видавець і громадський діяч Степан Сірополко, міністр пошти і телеграфу Уряду УНР, посол УНР у Відні Григорій Сидоренко, член Української Центральної Ради, генеральний суддя УНР Сергій Шелухін, учений, заступник міністра фінансів в Уряді УНР Аполінарій Маршинський, посол УНР у Лондоні Микола Стаховський, історик, член Української Центральної Ради Іван Мірний і його дружина, громадська діячка Зінаїда Мірна. Є також могили художника Юрія Вовка, сина Миколи Садовського – підполковника Армії УНР Мікі (Миколи) Тобілевича, письменника і драматурга Спиридона Черкасенка, винахідника і мецената Олександра Ярошевського, митця та архітектора Степана Дзидза, архітектора Артемія Корнійчука, скульптора Ніни Левитської та її чоловіка – композитора Бориса Левитського, диригента і першого адміністратора Української республіканської капели Олекси Приходька. На Ольшанському цвинтарі також похований видатний археолог Іван Борковський.

Національна галерея в Празі

Одна з найстарших і найбільших мистецьких інституцій у Чехії свою історію пише з 1796 року, коли група освітян і чеської шляхти заснувала Товариство патріотичних друзів мистецтва. Нині збірка зосереджує твори мистецтва з Європи, Азії й Америки, її складовою є невелика, але надзвичайно виразна колекція творів українських митців. Окрасою збірки є твори Олександра Архипенка, Івана Кульця, Василя Касіяна, Сергія Мака.

Пам’ятник Тарасу Шевченкові у Празі

Пам’ятник Тарасу Шевченкові на площі Кінських у Празі. Відкритий 25 березня 2009 р. Автор пам’ятника Микола Зноба, архітектор Вероніка Дірова. Тарас Шевченко в чеській столиці не бував, та з Прагою пов’язана одна з найважливіших подій його творчої біографії: саме в Празі у 1876 році вийшло перше, нецензуроване видання «Кобзаря».

Пам’ятна таблиця Михайлові Грушевському

Пам’ятна таблиця Михайлові Грушевському (1866–1934) на будинку в Празі, в якому в 1920 році жив Грушевський (вул. Добровськего 28, Прага 7-Голешовіце – Dobrovského 28, Praha 7-Holešovice). Відкрита 14 жовтня 1996 року за підтримки громадської організації «Українська ініціатива в Чеській Республіці» та посольства України у Чехії (скульптор Олександр Шлапак, архітектор Леонід Малий).