(Рубрика «Точка зору»)
Анексія Криму та акт у Гельсінкі
Парламентська асамблея ОБСЄ у своїй підсумковій декларації заявила про неприпустимість російської анексії Криму та мілітаризації акваторій Чорного та Азовського морів. Судячи з підсумків голосування, ніякої протидії в учасників засідання Парламентської асамблеї ця констатація очевидних фактів не викликала. Російська делегація на Парламентській асамблеї намагалася зірвати ухвалення декларації, не прийшла на голосування – але, як бачимо, на підтримку в ОБСЄ особливо не розраховувала. І ця ситуація, звісно ж, значно відрізняється від того, що ми спостерігали не так давно в Парламентській асамблеї Ради Європи, де при поверненні російської делегації про Крим намагалися навіть не згадувати.
І таку різницю в підходах варто пояснити докладніше. Парламентська асамблея ОБСЄ – спадкоємиця рішень, які були ухвалені в Гельсінкі 1975 року. Заключний акт наради в Гельсінкі визначив непорушність кордонів європейських країн після Другої світової війни, таким чином поставивши крапку в багаторічних територіальних суперечках і виключивши саму можливість претензій і реваншу.
Об'єднання ФРН і НДР відбулося згідно з рішеннями парламентів цих двох держав – підписантів акту в Гельсінкі
Читач може заперечити, що після 1975 року кордони європейських країн змінювалися – і неодноразово. Але насправді такі зміни відбувалися за чітко окресленими процедурами. Об'єднання ФРН і НДР відбулося згідно з рішеннями парламентів цих двох держав – підписантів акту в Гельсінкі. А розпад Радянського Союзу, Югославії та Чехословаччини відбувався за межами союзних утворень, які складали ці держави. Тобто це був не розпад, а розведення – при тому, що державний статус союзних республік визнавався міжнародним співтовариством і до Гельсінкі. Інакше яким би чином Українська РСР і Білоруська РСР могли б опинитися серед країн-засновників ООН?
У всій цій історії є лише один виняток, на який так любить посилатися Росія – визнання низкою країн світу незалежності Косова, колишньої автономії Сербії. Але це рішення ухвалили після насильницького виселення майже всього населення краю збройними силами Сербії і відповідного рішення Міжнародного суду ООН. При цьому сама Росія – незважаючи на те, що незабаром визнала незалежність грузинських автономій, Абхазії і Південної Осетії, незалежність Косова не визнає і вважає порушенням міжнародного права.
Але те, що реально відрізняє проблему Косова від проблеми Криму – так це те, що територія Косова не була після фактичного відділення від Сербії приєднана до жодної іншої держави (хоча серед косовських албанців, зрозуміло, були сильні настрої на користь об'єднання з сусідньою Албанією). А територію Криму Росія приєднала до своєї території. Тим самим, поставивши під сумнів саму суть домовленостей, які були підписані в Гельсінкі.
Анексія Криму – фактичний похорон Гельсінського акту
А суть ця дуже проста – на території європейського континенту, який двічі в ХХ столітті ставав ареною руйнівних воєн, ніколи більше не буде конфліктів через «життєвий простір» і сфери впливу, через те, кому належить той чи інший регіон. Жодна європейська держава не зазіхатиме на територію іншої.
Анексія Криму – фактичний похорон Гельсінського акту. Ось чому Парламентська асамблея ОБСЄ не може з цим змиритися.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Оригінал – на сайті Крим.Реалії
