Українська влада, отримавши перший транш кредиту МВФ, розраховує залучити й наступні кредитні вливання від Фонду, передбачені програмою стенд-бай.
Однак, як зазначає газета «Україна молода», у МВФ, перш ніж надати Києву позику, уважно перевірять, чи виконала Україна всі взяті на себе зобов’язання. А з цим, як пише видання, можуть виникнути серйозні проблеми.
Чи не найбільше Фонд хвилюється про український фінансовий сектор, який у Вашингтоні вважають найбільш уразливим, стверджує газета. А тому спроби представників провладної більшості звільнити з посади голову Нацбанку Якова Смолія вони вважають загрозою для фінансової стабільності України. Непокоїть кредиторів і ситуація з «ПриватБанком».
Ще на стадії обговорення постанови скептики зазначали: ексвласник «ПриватБанку» Ігор Коломойський може спробувати повернути собі банк через рішення Конституційного суду. І цей сценарій і справді можуть намагатися розіграти, попереджають газетярі.
Видання нагадує, що 11 червня в Конституційний суд України надійшло конституційне подання 64 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів регулювання банківської діяльності», відомого як «антиколомойський закон».
Ініціаторами подання стали народні депутати від фракції «Батьківщина» Сергій Власенко та Юлія Тимошенко.
Про те, наскільки небезпечною може бути така ініціатива, написала у листі директор-розпорядник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Світлана Рекрут до президента Зеленського. У листі йдеться, що задоволення КСУ конституційного подання у повному обсязі миттєво виведе за межі правового поля весь інститут системи гарантування вкладів, а неплатоспроможні банки убезпечить від ліквідації.
Наслідки використання такого прецеденту в конституційному поданні, на думку чиновниці, матимуть катастрофічний характер для діяльності Фонду, Кабінету міністрів, Національного банку та стабільності всієї фінансової системи України. Докладніше про це йдеться в статті «І байдуже на МВФ: «проколомойське лобі» може спробувати повернути олігарху «ПриватБанк».
У процесах націє- і державотворення, у суспільно-політичному житті країни надзвичайно важливу роль відіграють засоби масової інформації. Від того, під яким прапором вони діють, залежить успіх на фронтах інформаційної війни, а відповідно – і майбутнє держави, її поступ, нагадує газета «Голос України». Проти України, що на певних етапах свого розвитку входила до складу Російської та радянської імперій, фейкові, дезінформаційні війни ведуться століттями.
Нові дослідження історії виникнення і функціонування української та кримськотатарської преси на півострові кандидата історичних наук Андрія Іванця спростовують російський міф про те, що Крим завжди і тільки був російським та російськомовним.
«На початку XX століття на півострові, який входив до Таврійської губернії, українці були третьою за чисельністю національною групою, а в Таврійській губернії – взагалі більшістю, – зазначає Андрій Іванець. – Через те, що політика царської Росії спрямовувалася на дискримінацію української мови, невизнання суверенності, окремішності українського народу, започаткувати українські друковані органи в Криму і в Північній Таврії було надзвичайно важко».
Нагадавши кілька спроб видавати україномовні видання, і ті, які виходили в останньому столітті, історик зазначає, що сьогодні стан української громади Криму потребує якнайпильнішої уваги держави – це одна з двох найбільш дискримінованих етнічних спільнот на тимчасово окупованій території.
Маскуючи порушення міжнародного права і утиски національних громад, Росія створює в Криму під виглядом україномовних ЗМІ пропагандистські інструменти – торік з’явився російський україномовний ресурс «Переяславська рада 2.0», а в травні цього року побачив світ перший номер україномовного журналу-щоквартальника «Крим сьогодні». Його, як нагадує історик, редагує членкиня партії «Єдіная Росія», прихильниця Путіна Анастасія Грідчина, яка, за твердженням історика, ще й погано володіє українською мовою. Тож не дивно, що в україномовних ЗМІ, створених для виправдання брутального порушення Росією міжнародного права, багато не тільки фактологічних, а й орфографічних помилок.
«Пропагандистський ефект – це головна мета російських колаборантів у Криму при створенні контрольованих україномовних мас-медіа» – наголошує експерт. Держава-окупант не виконує рішення Міжнародного суду ООН, який зобов’язав Росію відновити україномовне навчання на території Криму і припинити утиски етнічних українців. Вона й надалі активно проводить політику, спрямовану на дискримінацію української етнічної спільноти та її поступову асиміляцію. Про це стверджується в статті «Українська громада у Криму, як і сто років тому, потребує рідного слова».
Уся потуга командної системи Радянського Союзу з її постійним бажанням контролювати не лише власних громадян, а й закони природи, виявилася безсилою перед викликом 1986 року, коли вибухнув 4-й реактор Чорнобильської атомної електростанції, констатує газета «День».
Чому ця трагедія стала можливою? Чи можна було уникнути аварії? Як і що відбувалося після того, як катастрофа стала реальністю?.. Незважаючи на те, що минуло вже 34 роки, пошук відповідей на ці запитання досі триває, зазначає видання. Шукали ці відповіді й укладачі другої книги документів радянських спецслужб про ЧАЕС. В ній підсумовується робота дослідників в архіві СБУ для публікацій документів, які були створені й накопичені у фондах Комітету державної безпеки при Раді міністрів Радянської України. Докладніше про роботу в архівах спецслужб видання розповідає в статті «Чорнобильське досьє КГБ. Від будівництва до аварії».
«Визнати себе русофобом у сучасному світі, зокрема в Україні – якщо й не злочин, то дуже тяжка провина», – вважає дописувач газети «Україна молода» Олекса Підлуцький. І пропонує кілька аргументів на захист своїх поглядів.
Він нагадує, що росіяни або московіти виникли як етнічна спільнота у ХV-ХVІ століттях на території Московського князівства, яке згодом прибрало назву царства. Від самого початку цей етнос формувався на месіанській основі – на переконанні про власну унікальність та вибраність, вищість порівняно з усіма іншими народами світу, якусь особливу всесвітню місію, покладену на них чи то Богом, чи то історією.
«Вся історія Росії впродовж століть – це історія безперервних загарбницьких воєн, жорстокого захоплення, дуже часто з елементами геноциду, всіх земель та народів, до яких могла дотягтися рука московських, потім петербурзьких, а потім знову московських правителів», – стверджує дописувач.
Докладніше про агресивну політику Російської імперій дописувач розповідає в матеріалі «На захист русофобії: чому і хто закликає любити тих, хто знищує Україну».
