Доступність посилання

ТОП новини

«Після легковажного розведення сил на Донбасі Кремль пішов у наступ» – Бадрак (огляд преси)


Акція «Ні капітуляції!» в Херсоні, 6 жовтня 2019 року
Акція «Ні капітуляції!» в Херсоні, 6 жовтня 2019 року

Про необхідність розвитку оборонного потенціалу і як це зробити, пише «Дзеркало тижня». Автор статті – військовий експерт Валентин Бадрак – зазначає, що «після легковажного розведення сил на Донбасі Кремль пішов у наступ – під час пандемії горезвісного коронавірусу, фактично, тільки збільшилася кількість атак і збройних диверсій».

«Низка безперервних убивств українських військових на східному фронті набула безпрецедентно загрозливого характеру», – наголошує експерт. З часів Іловайська й Дебальцева – це новий пік, просто він за формою інший. Але, як хробак, гризе серцевину армії. Це потребує реального перегляду формули побудови оборони як у питанні застосування зброї, так і в питанні оперативного переозброєння, наголошує Бадрак.

Шалена нафтова криза з піковим падінням цін, падіння рейтингу кремлівського «царька» і вихор коронавірусу – ці аргументи підштовхують Кремль до ескалації конфлікту. Симптоматичні й публікації нукерів, які активізувалися у ЗМІ. «Реально Україна може бути або частиною Росії, або її ворогом. Третього, на жаль, не дано й не буде дано ніколи», – цитує Бадрак російське видання «Независимое военное обозрение», яке публікує, за його словами, висновки одного з «експертів-прислужників», зазначаючи, що саме Україна, а зовсім не НАТО, є «реальним противником» Росії. Це серйозний сигнал для Києва, наголошує експерт.

Він стверджує, що в останній рік особливо яскраво виявляється кардинальна зміна форм і методів ведення бойових дій у сучасних війнах. І «доки демон сидітиме в Кремлі, Росія буде залишатися державою-монстром», якій треба протистояти, в тому числі і асиметричними методами протидії. До них Валентин Бадрак зараховує як суто військові можливості, так і потенціал несилової протидії. Докладніше про них йдеться в статті «Оборонний потенціал країни: як його розвинути».

Рік тому всі, хто встиг побити горщики з Петром Порошенком, шикувалися в чергу до Володимира Зеленського. Пов'язували з ним надії, обіцяли реформи і боротьбу з корупцією. Навряд чи вони не помічали його порожнечу, але напевно були впевнені, що саме їм випаде честь її заповнити, зазначає дописувач тижневика «Новое время» Павло Казарін.

Однак, як наголошує далі автор, ліберального раю і реформаторського буму не сталося. Він вважає, що Кабмін перезавантажений міцними господарниками. Ті, хто вигравав конкурси на посади, зметені політичними рішеннями. Незалежність Нацбанку все частіше ставлять під сумнів. Ще зберігся острівець вільнодумства всередині президентської фракції, але все, що їм залишається, це фронда і дисидентство.

Журналіст переконаний, що з усього обсягу обіцяного президент може записати собі в актив лише ринок землі і повернення полонених. Причому в обох випадках авторство досягнень можна оскаржити. Ринок не трапився б без жорсткої позиції МВФ. Обміну не відбулося б без доброї волі Кремля, в мотивах якого ще належить розібратися.

«Зеленський влаштовує прочуханки чужим чиновникам і старанно прикриває своїх, – переконує дописувач. – Андрій Єрмак продовжує очолювати ОП... Правоохоронні органи кришують Андрія Портнова і висувають підозри активістам. Депутати вільні порушувати карантин, а суди приймають рішення, які мають мало спільного з законністю».

На тлі політичних та економічних негараздів коронавірус виглядає для чинного президента як порятунок. Карантин і криза слугуватимуть тепер універсальним виправданням. Наслідками пандемії відтепер стануть виправдовувати все, зазначає автор.

Рік тому українців переконували, що п'ять років помилок краще, ніж 50 років саботажу. Тільки хто сказав, що помилки – це альтернатива саботажу, а не його наслідок? – зазначає журналіст. Заголовок статті – «Ревізія Зеленського».

Про те, чому у своєму нинішньому вигляді політика влади не здатна поліпшити економічну ситуацію в Україні, розповідає «Український тиждень». Автор статті Олександр Крамар зазначає, що каталізована поширенням COVID-19 криза засвідчує неспроможність політиків вживати ефективних антикризових заходів у загальнонаціональних інтересах. «Основні вигоди від зроблених владою нібито для порятунку економіки кроків отримує переважно великий бізнес, який має вплив на ухвалення таких рішень», – стверджує дописувач. Він також переконує, що програми підтримки малого та середнього бізнесу провалені, а новопризначені в уряд представники олігархів навіть публічно ставлять під питання пріоритет його підтримки.

«Олігархічні монополії і далі отримують преференції завдяки держкомпаніям, решті бізнесу та навіть бюджету, тоді як державним активам відводять роль дійних корів. «Незалежні» від ОП суди один за одним ухвалюють рішення в інтересах Ігоря Коломойського – основного спонсора виборчої кампанії чинного президента, що загрожують виплатою йому коштом держави десятків і навіть сотень мільярдів гривень компенсацій», – вважає дописувач. Заголовок статті – «Лобізм, хаос та непослідовність».

Слідкуючи за політичним шоу на центральному рівні, є небезпека залишити поза увагою фінальний етап децентралізації, який до того ж збігається з кампанією на місцевих виборах, наголошує «Український тиждень». Автор статті Андрій Голуб переконаний, що у найближчі місяці українці стануть свідками вирішального етапу боротьби, яка вже давно триває.

Власне, взаємні кпини між владою в Києві та на місцях на певні теми, що тривають від початку карантину, – це лише публічний вимір цієї боротьби. Дописувач зазначає, що показовою є історія з ринками, бо коли місцева влада стає на захист підприємців, то вкотре протиставляє себе київській. Докладніше йдеться в матеріалі «Два ракурси».

Колишній президент Грузії Міхеїл Саакашвілі всього за кілька років пройшов в Україні шлях від популярного політика-реформатора з рейтингом понад 20% до відвертого маргінала. Якщо за два президентські терміни на батьківщині Міхо здобув славу успішного політика, то його українська епопея – явище геть іншого жанру, констатує дописувач «Українського тижня» Денис Казанський.

Ідея призначити Саакашвілі в Кабмін не до вподоби значній частині команди Зеленського. У фракції «Слуга народу» не знайшлося голосів для затвердження його кандидатури, і це не дивно, зазначає журналіст. Депутати прекрасно пам’ятають, як Міхо за кілька років перетворився з доброго друга Петра Порошенка на його гнівного викривача. І цілком логічно, що цю ситуацію «слуги» приміряли й на себе. У разі непорозумінь запальний політик так само затято заходився б викривати «режим клоунів».

Розуміючи всю складність становища, Міхеїл Саакашвілі й сам став запевняти громадськість, що з Володимиром Зеленським він поводитиметься зовсім інакше і що війна, подібна до тієї, яка була з Порошенком, більше не повториться.

Однак така обіцянка Саакашвілі щонайменше дивна, переконаний дописувач. Адже ніхто не може гарантувати, що Володимир Зеленський у майбутньому не дасть підстав для критики. Сьогодні в оточенні президента вже виникла ціла низка корупційних скандалів. Чого варта хоча б одна тільки епопея з братом голови Офісу президента Андрія Єрмака. Тому, коли Міхеїл Саакашвілі унеможливлює критику президента Зеленського, це фактично означає, що політик заздалегідь погоджується ігнорувати будь-які порушення та злочини влади. Журналіст наголошує, що «давати гарантій, подібних до тих, що роздавав Саакашвілі, не може дозволити собі жоден серйозний політик у світі». Публікація має назву «Черговий фальстарт».

За підсумками року економіка України втратить 8%, і, щоб ці цифри не стали двозначними, вже в травні країні треба починати виходити з карантину, наголошує тижневик «Новое время».

Але все ще не відновлено співпрацю з МВФ, і тому ці плани не реалізовуються: офіційному Києву потрібно ухвалити «антиколомойский» закон, щоб отримати нову програму від Фонду.

Також ускладнюють становище жорсткість і тривалість карантинних заходів. Перестраховуючись від зростання жертв COVID-19, уряд обмежив бізнес, який вже витратив значну частину своїх резервів. І якщо не почати поступово скасовувати карантин, негативні зміни стануть незворотними. Докладніше йдеться в матеріалі «Скільки ще можемо дозволити собі лежати на дивані?»

  • Зображення 16x9

    Ірина Біла

    На Радіо Свобода працюю з кінця 1990-х. Закінчила Київський університет культури і мистецтв – інформаційна, бібліотечна та архівна справа.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG