Монобільшість у Верховній Раді тріщить по швах, а Володимир Зеленський змушений дедалі частіше звертатися до політичних опонентів, констатує тижневик «Новое время». Журналістка видання Крістіна Бердинських у статті «Студія Квартал-2020» розповідає, як у президентській політичній силі «Слуга народу» почалися «бродіння», і чому особистий вплив президента Зеленського на однойменну фракцію значно ослабнув.
Все, що відбувається нині довкола «слуг народу», експерт тижневика політолог Володимир Фесенко називає «тривожними дзвінками для команди». Він упевнений, що приватні розбірки, які відбуваються навколо Зеленського, б’ють по «слугах» і їхній єдності навіть сильніше, ніж неструнке голосування за важливі закони.
Бродіння всередині «СН» почалися в перші дні весни, нагадує авторка статті. 5 березня за відставку генпрокурора Руслана Рябошапки, яку підтримав сам Зеленський, проголосували тільки 179 представників «СН». Звільнити Рябошапку допомогли голоси фракції «ОПЗЖ» та інших парламентаріїв.
Незабаром після кадрових перестановок у Кабміні і в Офісі генпрокурора виникла нова кризова ситуація, пов’язана з можливим створенням у Мінську «консультативної ради» за участю представників як України, так і ОРДЛО. Щойно інформація з’явилася в ЗМІ, понад півсотні депутатів від «СН» підписали заяву, що засуджує непублічні переговори з Росією.
З того моменту частина фракції «Слуга народу» лише накопичувала негатив щодо нової команди Офісу президента. Видання пише: «Процеси, що відбуваються всередині президентської фракції, рано чи пізно зроблять управління нею надзвичайно складним завданням для Зеленського. І в парламенті голова держави все частіше стане шукати підтримки у депутатів від інших політсил». «Структура фракції ускладнюється, ухвалення рішень ускладнюється. Доведеться вдаватися до підтримки інших депутатських груп і фракцій», – зазначає політолог Петро Олещук.
А напруження всередині команди «слуг народу» продовжує загострюватися, додає політолог Фесенко. Контури нового конфлікту промальовуються в Києві. На місцеві вибори команду «слуг народу» там поведе депутат Микола Тищенко, кум Андрія Єрмака. І це вже не подобається столичним мажоритарникам із президентської фракції.
Втім, про розкол монобільшості, як і про дострокові вибори до Верховної Рада, мова не йде. За словами Фесенка, поки ніхто зі «слуг народу» не опонував особисто президенту Зеленському. І за всіх втрат голова держави все одно може залізно розраховувати на 180 голосів своєї фракції. А в умовах падіння рейтингів ризикувати і проводити нові вибори Зеленський не стане.
Наскільки міцний цей охлялий моноліт, можна буде судити вже після закінчення карантину і пандемії коронавірусу, переконані експерти.
«Коронавірус завдає небезпечного удару: майже кожен десятий, уражений ним в Україні, – медпрацівник. Дефіцит кадрів є найбільшою загрозою в опорі жахливій епідемії», – наголошує оглядач тижневика «Новое время» Олександр Пасховер. Економіст зазначає: «Навантаження на медпрацівників збільшується, сили виснажуються. Лікарі, медсестри, санітари, особливо ті, кому далеко за 60, у зоні ризику. По можливості їх виводять звідти, відправляючи кого у відпустку, кого в резерв. Напередодні пікового навантаження епідемії, яке МОЗ прогнозує до середини квітня, це погані новини від людей у білих халатах. Передусім для них самих».
«Як і обеззброєна в 2014 році українська армія, так сьогодні і знекровлена українська медицина не справляється без підтримки волонтерів і всемогутнього громадянського суспільства. Вони взялися за забезпечення медиків найнеобхіднішим – засобами індивідуального захисту, медикаментами, обладнанням і навіть гарячим харчуванням, поставленим на потік бізнесменами від громадського харчування. Але всього цього недостатньо, щоб люди в білих халатах не впали в боротьбі з COVID-19», – наголошує оглядач.
Рвонуло в найбільш невідповідний момент на найважливішому етапі перезавантаження медичної системи і напередодні найглибшої рецесії, від якої вже стає погано всьому світу – бідному і багатому. Але, на відміну від більшості, українці мають ексклюзивну секретну зброю, свій мотиватор реформ – відсутність альтернативи. Про це йдеться в публікації «Справа лікарів. Як дефіцит кадрів став найбільшою загрозою в опорі зростанню епідемії в Україні».
«Нині, напевно, уперше за останні 34 роки органи правопорядку в Україні мають особливі повноваження: вони можуть зупинити будь-якого громадянина або особу без громадянства, заарештувати на кілька діб, зідрати астрономічний штраф і взагалі завдати незручностей, які за звичайних обставин у принципі можливі, але малоймовірні», – наголошує дописувач «Українського тижня» Юрій Макаров.
Оглядач зазначає, що «надзвичайні повноваження нині мають правоохоронці в різних країнах, і не факт, що український режим найжорсткіший з усіх уявних.
Проте є різниця: щойно закінчиться надзвичайний стан, оформлений за всіма правилами тамтешнього правового занудства, – і суворі поліціянти миттєво перетворяться на найкращих друзів пішохода, як карета у відомій казці перетворюється опівночі на гарбуз».
Оскільки в Україні апеляція до прав та свобод громадян є, на думку дописувача, «здебільшого прерогативою тонкого прошарку навіжених активістів, а фраза «я зателефоную своєму адвокатові» сприймається як «понти», є цілком реальна небезпека, що після закінчення вірусного божевілля людина з кийком набере смаку до самостійного визначення, що громадянинові не заборонено робити, а за що його доцільно відпровадити до відділка й далі». «Враховуючи те, що політична влада як така в країні на очах розлазиться на окремі, мало пов’язані між собою шматки й шматочки, єдина дієва вертикаль зберігається по відомству внутрішніх справ. COVID-19 зійде нанівець, звичка командувати залишиться», – йдеться в публікації.
«Тим більше, що зразки переконливості енергійних дій підлеглих пана Авакова в усіх перед очима, – наголошує Юрій Макаров. – Скільки триває просто-таки непристойна маячня з «розкриттям» убивства Павла Шеремета? Скільки вже провели й ще проведуть у в’язниці музикант, кардіохірургиня та медсестра (Яна Дугарь зараз перебуває під нічним домашнім арештом – ред.)? Чи з’явиться спокуса перетворити цей театр на звичну щоденну практику? Чи настав уже час бити на сполох?». Про це йдеться в матеріалі «Не такий чорт страшний».
В умовах поширення COVID-19 у світі стрімко зростає попит і ціни на продовольчу пшеницю, тоді як її пропозиція експортерами, навпаки, обмежується. І в цій ситуації, як зазначає «Український тиждень», перед Україною гостро постає питання: скільки ще продовольчого зерна можна експортувати без загроз для забезпечення внутрішнього ринку.
Через обмеження, що їх вводять на експорт основні конкуренти, – як-от нещодавно Росія та Казахстан, – додатковий попит здатен витягнути з країни всі залишки.
«Президент Зеленський нещодавно заявив, що нестачі продтоварів не буде й тому поки що потреби в додаткових обмеженнях експорту немає. Але його запевнення на тлі попередніх провалів влади навряд чи викликають бодай якусь довіру», – наголошує автор статті Олександр Крамар.
«З офіційних даних митниці випливає, що український експорт пшениці з початку квітня – після підписання меморандуму – сповільнився більш ніж утричі через запроваджені обмеження. В Мінекономрозвитку на цій підставі вже поспішили заспокоїти, що середньодобове відвантаження пшениці за кордон становить 14 тисяч тонн, тоді як у березні сягало 44 тисячі. Однак таке різке сповільнення відразу після підписання меморандуму більше ставить запитань, ніж дає відповідей. Чи не йдеться про тінізацію експорту через побоювання обмежень у разі збереження його офіційних обсягів на рівні березня?» – запитує автор.
Дописувач наголошує: «Від співвідношення запасів, пропозиції та попиту залежить, як ціна, так і спокуса вдатися до спекуляції в міру вичерпання резервів. Адже в останньому випадку навіть достатні впритул наявні обсяги можуть притримуватися, щоб одержати більші прибутки від реалізації. Виявити й тим паче примусити до реалізації власників таких запасів в українських реаліях не так просто.
Тому значно простіше вжити завчасних заходів для збереження помірного профіциту продовольчого зерна на внутрішньому ринку навіть у разі різкого зменшення його цьогорічного урожаю та водночас збільшити підтверджені запаси в державних сховищах щонайменше до піврічної потреби країни». Про це йдеться в матеріалі «Не залишитися без хліба».
Про те, як пандемія неминуче змінить планету, розповідає оглядач «Українського тижня» Роман Малко. У статті «Корисна пауза» він зазначає, що людина перед лицем несподіваної невидимої небезпеки виявилася беззахиснішою, ніж їй видавалося, і вразливішою, ніж хотіла б. Вірус змусив подивитися на себе трохи відсторонено, з незвичного ракурсу. Зруйнував численні міфи, якими вона керувалася, змінив правила поведінки й навіть спонукав замислитися: чи справді людина є царем природи та господарем свого життя?
Згодом епідемія відступить. Людство після довготривалої вимушеної зупинки знову вирушить у дорогу, та все вже не буде таким, як до епідемії. І, можливо, саме для цього вона й була потрібною. Для переосмислення й переоцінки.
Епідемія показала, якою безвідповідальною є людина. Найперше перед собою і своїм майбутнім. Як багато штучного, брехливого й зайвого є в її житті. Очевидно, що процес переосмислення не буде легким. Та все ж є надія, що багатьом homo sapiens ситуація таки зможе вправити мізки. Численні обмеження, вимушена відмова від звичного, перебування в замкнутому просторі наодинці чи в колі найближчих, страх перед смертю, потреба пошуку нових способів виживання сприяють цікавим відкриттям, йдеться у статті.
