Доступність посилання

ТОП новини

Про що розповідають кістки забутих предків – розповідає палеопатолог


Скіфська кам’яна баба в українському степу
Скіфська кам’яна баба в українському степу

Чим глибше в історію, тим менше історики можуть знайти матеріалів в архівах, тим більше їм доводиться знаходити матеріали в полях. І вже здобуті археологами артефакти мають розповідати там, де бракує писемних джерел. Але завдяки розвитку науки кістки наших предків теж стали історичним матеріалом, який дозволяє робити історикам дедалі більше висновків та узагальнень.

Про те, що розповідають кістки наших предків, Радіо Свобода поговорило з палеопатологинею Олександрою Козак.

Олександра Козак, палеопатологиня
Олександра Козак, палеопатологиня

– Палеопатолог – це ближче до археології чи до патологоанатомії?

– Це посередині.

– Ви досліджуєте матеріал від часів доби бронзи (приблизно три тисячі років до н. е., – ред.) і до ранньомодерного часу (XVIII століття). Трипільці майже заходять у добу бронзи. Це дуже популярна тема української історії, з якої нема писемних джерел. Якщо взяти їхні кістки, то що це були за люди?

– Якщо ви знайдете трипільські поховання, вам дуже пощастить, тому що вони практично не збереглися.

– Глечики збереглися, а рештки людей – ні?

– Практично так. Чому не збереглися – ніхто не знає. Є окремі пізньотрипільські поховання, відповідно до яких робилася реконструкція зовнішності. Це південноєвропейський народ досить невеликого зросту. Ми практично не відрізнимо їх від нас, бо ми дуже різноманітні зараз.

– А, скажімо, дві тисячі років тому, на початку нашої ери, якими були наші предки? Їх би відрізнили від сучасників?

– Теж ні. Їх зовнішній вигляд залежить від того регіону, в якому вони жили. На теренах України не було такої великої різниці між теперішнім морфологічним типом і дві тисячі років тому.

– Я так знаю, що люди тоді були нижчі ростом.

– Це залежить від регіону, від часу. Є так звані тисячолітні чи столітні коливання у зрості. Ми будемо бачити дві тисячі років високий середній зріст, через сто років середній зріст населення понижується, потім знову підвищується.

– Із чим це пов’язано?

– Є різні ідеї. Можливо, з геологічними процесами, можливо, з харчуванням, яке теж змінювалося в залежності від геологічних процесів. Кажуть, з сонячною активністю багато що пов’язано.

– Ми, як рослини, теж реагуємо на сонячні промені?

– Безумовно.

– А про що вам говорять кістки?

На людину ще до моменту народження вже впливає зовнішнє середовище, впливає на формування кістяка


– Про все. На людину ще до моменту народження вже впливає зовнішнє середовище, впливає на формування кістяка. Потім кістки формуються впродовж всього життя, вони постійно змінюються, замінюється кісткова тканина. Будь-який зовнішній чи внутрішній вплив якимось чином деформує кістку. У нас немає абсолютно ідеальних кісток.

– Тисячу років тому Київ був великим містом. Збереглося багато поховань з тих часів?

– Дуже багато поховань, збереглося багато некрополів, на яких стоїть місто. За історію Києва тут постійно щось відбувалося. Місто постійно горіло, постійно були якісь епідемії, відбувалися військові дії на цій території.

– А які епідемії були? Зараз ця тема, у зв’язку з коронавірусом, популярна. Кістки кажуть, від чого потерпали кияни?

Від чуми Київ потерпав кілька разів, але це не тисячу років тому.


– Так, кістки кажуть. Від чуми Київ потерпав кілька разів, але це не тисячу років тому. Була епідемія «чорної смерті». Були епідемії хвороб, які ми не можемо ідентифікувати, але про них написано в літописах, і ми іноді знаходимо масові поховання, де, можливо, ховали жертв цих епідемій. Також у Києві була епідемія туберкульозу, як і зараз – туберкульоз нікуди не подівся.

– Кістяк киянина тисячолітньої давнини каже, чим ця людина займалася, як жила? Про що розповідають кістки забутих предків?

Травма на черепі – це ознака войовничості людей


– Так, звичайно. Кістки розповідають, наприклад, про травми. Якщо люди були військовими або брали участь у військових сутичках, ми будемо бачити травми, особливо на черепі. Травма на черепі – це ознака войовничості людей. Зараз триває виставка в Музеї археології, там є кістки киянина з Х століття, який отримав дуже багато травм, десь дев’ять, одна з них на черепі.

Також за побудовою кістяка можемо реконструювати, чим людина конкретно займалася. Тобто, чи вона ходила за плугом, чи була ковалем. У нас є реконструкція лучників. Щоправда, це вже не з давньої Русі, а вже інший час.

– А як стрільба з луку деформує скелет?

– Найчастіше це лівий лікоть, перебудовуються м’язи в плечах при натяжінні правою рукою і при утримуванні лівою рукою. Бувають травми на фалангах пальців. Постава змінює м’язовий рельєф на спині, на лопатках, на ключицях. Найчастіше ми це бачимо у скіфів, до нашої ери. Пізніше люди не настільки жорстко тримаються однієї військової спеціалізації – вони й булаву мали, і лук. А скіфи більше стріляли з луку, кидали дротики.

– Повернімося до киян, чим вони більше займалися?

– У нас є дві групи людей. На Подолі були портові робітники. Видно, що ці люди переносили дуже тяжкі вантажі. Зміна скелету при утримуванні рівноваги, тобто стояли на кораблях. Є також ремісники. Наприклад, у жінок вищерблені зуби, різці, коли вони надкушували нитку при шитті чи вишиванні. Досить багато запалень в очних западинах, коли в темноті при лучині око постійно роздратовувалося димом.

У верхньому Києві ми знаходили у могильниках дружинників. Це військові люди і люди з високим соціальним статусом.

– Багато хто відвідував Києво-Печерську лавру, де лежать мощі печерських святих. І звертають увагу, що дуже мініатюрні люди. А наскільки людина виросла з тих часів?

Пересічний зріст киянина був 165-170 сантиметрів. 170-175 сантиметрів – це вже була знать


– Знову ж таки, зміна тіла може відбутися при муміфікації. Тоді пересічний зріст киянина був 165-170 сантиметрів. 170-175 сантиметрів – це вже були люди високого зросту і це була знать. Це були або дружинники, або з княжої родини. А звичайні кияни були низенькі.

– Це залежало від спадковості, харчування чи способу життя?

– Спадковість обумовлювала харчування і спосіб життя.

– Як змінювалося населення Києва? Які основні періоди можемо виділити?

На початку Х століття люди були досить довгоголові та високі. Знать лишається високою, очевидно, це пов’язано зі скандинавськими впливами


– Змінювався трохи зовнішній вигляд. Є дві теорії, що з харчуванням пов’язано розширення черепу і збільшенням ширини тіла. Або з якимись впливами – приходило інше населення до Києва і змінювало старе. Наприклад, на початку Х століття люди були досить довгоголові та високі. Пізніше голова розширилася, люди стали трохи нижчими. Але це пересічні громадяни, а знать лишається високою, очевидно, це пов’язано зі скандинавськими впливами. Далі це все змінювалося і змінювалося.

– Як так розумію, що кістки опосередковано підтверджують нормандську теорію?

– Скандинави тут були. Але наскільки вони вплинули на населення, ми зараз намагаємося це визначити. Ми проводимо дослідження зі Стокгольмом. Визначаємо зараз процент їхнього північного компонента в населенні Києва Х століття.

– А коли зникають ці скандинавські сліди і їм на заміну з'являються інші?

– Десь у середині ХІІ століття і далі.

– Наскільки довго люди тоді жили?

– Ми з’ясовуємо біологічний вік: наскільки людина спрацьована, добре харчувалася. Цей вік може відрізнятися від паспортного. Цей біологічний вік показує, що тисячу років тому в Києві середній вік жінок був 36-37 років, чоловіки доживали до 40 років в середньому. Це залежить від району. В печерах серед монахів є чоловіки й 70-80 років.

– А від яких хвороб потерпали?

Бактерія чи вірус не встигає жодним чином відбитися на скелеті людини

– Ми не завжди можемо їх визначити, оскільки людина помирає дуже швидко в епідемічних захворюваннях. Бактерія чи вірус не встигає жодним чином відбитися на скелеті людини. А якщо людина це пережила, тоді можемо побачити сліди, але опосередковані. Тому що змінюється, наприклад, поглинання вітаміну С при певних хворобах, і ми будемо мати цингу. Хоча цинга у Києві це дуже дивна річ, оскільки тут весь час була зеленина.

– А цинга в той час була характерна для якої вікової групи?

– Переважно діти: десь від року і до семи-восьми. Діти помирали, можливо, не від цинги, але коли помирали, то мали цингу. На Подолі було багато рахіту. Там де займалися ремеслами і в монастирях. Бачимо в монастирях багато дітей з цими захворюваннями. Можливо, при монастирях були лікарні, де ці діти доживали.

– Давайте перейдемо із Х до XVII століття. Як змінилися кияни за цей час?

– Стали більш хворими. Хвороби здебільшого ті самі, було багато інфекцій. Стало менше травм, тому що вони, ймовірно, вели не такий активний спосіб життя. Стали більш кволими.

– А як кістки кажуть про активний спосіб життя? Як визначити кволість?

– Захворювання суглобів, зміна структури кістки.

– У нас поширені уявлення про XVII століття, що це суцільні війни по всіх фронтах, здебільшого – козацькі. А ви кажете, що в Києві люди менш травмовані.

– Це залежить від району. На Подолі були райони, де жили козаки так би мовити на пенсії – там більше травм. Або московська залога – були розташовані київські полки на території Києва. Але ми кажемо про пересічне населення, які не формували окремої соціальної групи, а просто звичайні мешканці Києва.

– А все ж таки, яка головна відмінність за ці століття? Більш хворі стали за сім століть на які хвороби?

Ми знайшли в ХІ столітті під Києвом випадок венеричного сифілісу. Це досить дивно, оскільки вважається, що сифіліс з’явився на території Європи після подорожі Колумба


– Ті самі, тільки їх стало більше і вони стали агресивніші. Були поширені в Києві й не тільки венеричні захворювання. Ми знайшли в ХІ столітті під Києвом випадок венеричного сифілісу. Це досить дивно, оскільки вважається, що сифіліс з’явився на території Європи після подорожі Колумба. Однак, і в Києві в ХІ столітті на Подолі є випадок сифілісу в жінки. Ще один випадок – на Щекавиці. Там цікаве поховання: чоловік з гаптованим сріблом коміром, це був якийсь купець. Для нас це був шок, ми не очікували у цей час знайти таке захворювання.

У Києві була досить поширеною проказа. Є прокажені на звичайних кладовищах і є кладовище, де їх досить багато. Очевидно, це була лікарня або притулок при Ірининському монастирі. Це теж доволі неочікувано, тому що в Європі прокажені з’являються у Середньовіччі в той час, коли хрестоносці вертаються з Близького Сходу. Очевидно, тут також у той самий час якісь контакти були.

– А як щодо прокази й венеричних хвороб змінюється ситуація у XVII столітті?

– Прокази стає менше. Вважається, що проказа зникла під час епідемії «чорної смерті». Люди, які мали ці зміни в організмі, що сприяли проказі, вимерли під час «чорної смерті». Далі прокази стає набагато менше або вона зникає у певних регіонах. А щодо сифілісу, то він катастрофічно збільшується. У XVII столітті він по всій Європі. В Англії писали, що з десяти людей, які звернулися до лікарів, семеро були хворі на сифіліс. У нас та сама ситуація. По полках, серед військових кожен третій був хворий.

– Можливо, це наслідки солдатського холостяцького життя. А як серед міщан?

– Не так багато. Але десь кожен шостий мав це захворювання.

– До речі, щодо ХІ століття: версія, що Колумб, окрім тютюну, привіз з Америки ще й сифіліс, не знаходить підтвердження?

Є цікаве поняття остеологічний парадокс – здоровіший скелет означає гірше здоров’я


– Там відбувся обмін бактеріями. У нас був свій штам, у них – свій. Обмінялися – з’явилася більш агресивна форма. Є цікаве поняття остеологічний парадокс – здоровіший скелет означає гірше здоров’я. Якщо людина захворіла й одразу помирає, на кістках нічого не лишається, ми бачимо здоровий скелет. Якщо людина захворіла, прохворіла певний час і одужала – кістки виглядають набагато гірше, але у людини кращий імунітет, вона більш здорова. Людина може дожити до 60 років з жахливим скелетом і слідами неймовірних хвороб. А дитина не має жодних слідів хвороб, але помирає в десять років.

– Ви згадували цингу. Вона лишається у дітей в XVII столітті?

– Так. Але там стрімко збільшується кількість бактеріальних менінгітів у дітей – запалення оболонок мозку. Ми бачимо сліди, як діти певний час хворіли, можливо, їх намагалися лікувати, але організм не справлявся, і до цього ще додавалася цинга.

– Ви не консультувалися з медиками з цього приводу? Адже цинга – це наслідок браку вітамінів. Дивно: тут і овочі, і фрукти – всього вдосталь – а діти чомусь хворіли на цингу.

– Мене це дуже дивує, і ніхто не може цього пояснити. Єдине пояснення, що організм для одужання використовує всі запаси вітаміну С.

– А як змінилася середня тривалість життя за сім століть?

– Приблизно та сама, але стало більше старших людей. Це більш характерно для ченців.

  • Зображення 16x9

    Дмитро Шурхало

    Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG