Прага – Минає 30 років від дня, коли Вацлав Гавел був обраний дев’ятим президентом Чехословаччини і вперше – президентом не комуністом Чехословаччини (29 грудня 1989 року), а через кілька років – у лютому 1993 року він став першим президентом новоствореної Чеської Республіки. Для своїх земляків, а також мільйонів людей у світі, в Україні також, і нині життєва дорога Вацлава Гавела – дисидента, політика, драматурга – служить прикладом чесного і безкомпромісного ставлення до головних людських цінностей: до свободи, волі, демократії, незалежності і, звичайно, до права особи на самовираження. Адже Вацлав Гавел-політик і Вацлава Гавел-драматург нерозривно пов’язані й в однаковій мірі служили чехам і словакам в їхній боротьбі за звільнення від комуністичного режиму.
Не простим було життя Вацлава Гавела (1936 –2011). За стійку позицію у ставленні до системи, до радянської окупації країни в серпні 1968 року, за повагу до демократичних прав і свободи Гавела кілька разів арештовували.
В цілому за ґратами він відсидів близько п’яти років, але і там не переставав творити. У листах до дружини скаржився на хвороби, на одноманітність і самоту, але ніколи не на брак свободи, саме його вільне мислення режим дратувало найбільше.
В часи, коли дістався на волю, працював вантажником, також робітником сцени, оскільки всі інші можливості перед ним були закриті, та незважаючи на цілодобовий нагляд поліції голову перед режимом не схилив і до цього ж закликав співвітчизників.
Вацлав Гавел – один із співзасновників правозахисної організації «Хартія-77», а вже наступного 1978 року в своїй праці «Сила безсилих» звернув увагу сучасників, зокрема, на небезпеку ідеології посттоталітарних режимів, на те, як їхні лідери брехнею і перекручуваннями навчились затягувати у свої тенета довірливих людей, які прагнуть правди.
У «Силі безсилих» Вацлав Гавел називає цю посттоталітарну ідеологію «ідеологією в рукавичках», хоча по своїй суті вона безжалісна. Немов би передбачаючи розвиток подій, Гавел розкриває перед сучасниками ці ідеологічні пастки.
Він, зокрема, вказує на те, що посттоталітарний режим «всестороннє приниження людини видає за остаточне визволення; ізоляція від інформації називається доступністю; владна маніпуляція громадським контролем влади і свавілля називається дотриманням правового порядку; утиски культури її розвитком; розширення імперського впливу видають за підтримку пригноблених: несвободу виступів за найвищу форму свободи; виборчу комедію за найвищу форму демократії; заборону незалежного мислення за найнауковіший світовий кут зору, а окупацію за братню допомогу».
Саме так і сталось у серпні 1968 року, коли військо так званого мирного Варшавського пакту «по-братньому» на 23 роки окупувало Чехословаччину (останні радянські вояки покинули Чехословаччину 21 червня 1991 року).
Про найбільшу проблему Росії
Ще в 2001 році Вацлав Гавел сміливо попереджав сучасників про можливий розвиток подій на безмежних теренах колишнього СРСР і яку роль в них може відіграти Росія. Безпомилковість аналізу і візія великого політика вражає і нині. На думку Вацлава Гавела, найбільшою проблемою Росії є те, що вона ще й досі не визначилась у своїх кордонах: «Тепер ідеться про те, щоб закінчилась ностальгія за Радянським Союзом у Росії, щоб росіяни усвідомили, де Росія починається, а де закінчується».
І на початку 21-го століття геополітична плутанина в головах російських лідерів вказує, за Гавелом, що до усвідомлення ними своїх кордонів так і не дійшло. Росія продовжує й далі, наразі у Грузії, Молдові й в Україні шукати свої кордони, і не тільки засобами анексії чи окупації, але й активно підтримуючи поза своїми кордонами свою мову, книжку, історію.
Людина завжди має право вибору, вважав Вацлав Гавел, а тому правда, на його думку, особливо в посттоталітарній системі «відіграє більшу і, головне, нову роль фактору влади, тобто безпосередньої політичної сили». Вацлав Гавел ні на мить не сумнівався в тому, що «правда переможе», де б він не був, де б не виступав – вдома чи десь за океаном, завжди закінчував виступ своїм головним життєвим гаслом – «Правда переможе!»
Так і до останньої миті жив у правді, не забуваючи при цьому наголошувати, що найбільша «сила безсилих» – пересічних громадян – саме у правді. Мабуть тому у спогадах сучасників залишився президентом без пихи і ореолу влади, звичайним громадянином, з яким любили співвітчизники спілкуватись. Один із сусідів Вацлава Гавела в гірському селі Градечек, де Вацлав Гавел мав дачу, Владімір Пехан у своїх споминах про хату президента навіть поскаржився, що «інший президент собі вже б давно сказав звести тут щось нове, модерне, велике, але йому було достатньо того, що мав. Властиво це був президент із найбіднішою дачею».
Й інші односельці Вацлава Гавела в Градечку розповідали, що після обрання президентом у спілкуванні з ними не змінилось нічого. Як і раніше вони заходили до його дому, щоб почастувати президента фруктами, а він щедро ділився з ними смачним гуляшем, який готував сам. А ще в холодні дні Вацлав Гавел виносив чай поліцейським, які чергували цілодобово навколо будиночку, щоб вони зігрілись, з ризиком для роботи поліцейські від частування не відмовлялись.
Празьке летовище нині має ім’я Вацлава Гавела, його іменем названі площі й вулиці в Чехії. А цими днями першого президента Чеської Республіки нагадує чехам у Празі трамвай Вацлава Гавела, той самий, що їздив столицею у 1989 році, в дні Оксамитової революції. Тоді добровольці прикрасили його плакатами з фотографіями Вацлава Гавела – свого революційного лідера і майбутнього президента.
