Газета «День» у статті «На чому стоїть сьогоднішня Росія і як Україні протистояти її агресії» стверджує, що Росія все більше перетворюється на поліцейську державу. Активно посилюється мілітаризація країни. За оцінками правозахисників, відзначається безпрецедентний масштаб репресій проти опонентів, політичні убивства в межах Росії і за кордоном стали звичайною помстою за нелояльність до режиму, як і переслідування опозиційних лідерів.
Україна не є кінцевою метою Росії сама по собі, стверджує авторка статті, магістр з політичних наук в Університеті Антверпена Тетяна Шевчук. Вона вважає, що Україна потрібна для здійснення геополітичних зазіхань Кремля: позбавивши її європейського та євроатлантичного вибору йти далі, дестабілізувати демократичний Захід, руйнувати Європейський союз і НАТО. В конфронтації з Україною Росія намагається застосовувати всі чотири елементи національної сили: політикодипломатичний, економічний, інформаційний, військовий.
«Інакшість» – найсильніша зброя УкраїниТетяна Шевчук
Мілітаризована імперська Росія має достатньо сил, щоб стримувати Україну на її шляху. Але вона не здатна примусити її діяти за власним сценарієм. Упродовж багатьох десятиліть вплив Росії на Україну відбувався не через військові засоби, а через використання її внутрішньої вразливості. Однак, цей вплив постійно зменшується. Тому життєво важливою для України є і залишатиметься її «інакшість», несхожість на Росію. Свобода, за яку повставали Майдани, – найсильніша зброя України. Вона є основою її стійкості і спроможності розвиватися.
Досягнути успіху в цьому екзистенційному протистоянні неможливо без сталої міжнародної підтримки, наголошує дописувачка. Україна добре упоралася з важливим викликом – формуванням конструктивної коаліції підтримки в протистоянні з Росією. Але сьогодні, коли, західного обивателя переконують, що «гаряча фаза» нібито минула, критично важливо навчитися розмовляти з кожною країною-партнером, з кожною політичною силою і кожним тамтешнім суспільством. Зміцнення цієї коаліції та міжнародної підтримки має базуватися насамперед на інтересі, який буде становити Україна для цих країн як інтегрована частина їхнього спільного простору, а не на доведенні небезпечності Росії.
Будь-яка поступка з боку України аж ніяк не спричинить падіння режиму Путіна, а, навпаки, зміцнить його, вважає російський опозиційний політик Ілля Пономарьов, який емігрував в Україну, і опублікував свою працю «Україна має укласти похабний мир з Росією». Такий мир, на думку автора, з якою знайомить газета «День», неминуче передбачає компроміс, а це слово – що в українській мові, що в російській – означає взаємні поступки.
Однак Путін до поступок не дуже схильний. Він вважає за краще, щоб поступалися йому. Але наскільки Україна може йому поступатися? Наскільки передбачуваний мир може бути похабним? Що Київ здатен віддати, щоб зберегти все інше? Звісно, чимось і Росії доведеться пожертвувати. Але чим здатна поступитись Україна? Особливий статус Донбасу? Але це означало б не стільки повернення регіону в країну, скільки приєднання України до Донбасу. Це означало б, що територія, контрольована Росією, змогла б диктувати свої правила всій країні.
Більше про можливі жертви України і Росії йдеться в матеріалі «Допустима межа «похабщини».
Децентралізація в Україні наближає центри ухвалення рішень до людей. Громади стають самостійні. Коли всі чекають команди згори, суспільство не розвивається, – наголошує в тижневику «Країна» засновник центру політикоправових реформ Ігор Коліушко.
Він вважає, що друга за значущістю реформа в Україні після децентралізації – судова. Однак тут хоч щось і змінюють, але ефект, на думку експерта, буде той самий, що й за попередньої влади. Хоч би хто очолював країну, він не дозволяє судам стати незалежними. Нова реформа знову спрямована на перетрушування суддів. Замість 200 у Верховному суді залишать 100. Вони будуть перевантажені роботою. Потім ухвалять рішення про збільшення кількості, але вже заводитимуть своїх людей.
Важливі також і галузеві реформи: освіта, охорона здоров’я, транспорт, економіка. Однак вони не матимуть успіху без завершення інституційних реформ та судової. «Слуга народу» має більшість у Верховній Раді й може швидко ухвалювати ефективні рішення. Але що далі, то більше грузне. На старті ухвалили закони, частково підготовлені попередніми депутатами. Запасу вистачило на два місяці. У роботі над новими законопроектами не видно системи. Немає належної комунікації з науковцями та експертами громадського сектору. Є лише гасла й обіцянки.
Уряд позвільняв держслужбовців, почав реорганізацію структур. Невідомо, чи вистачить потенціалу збудувати щось натомість. Експерта непокоїть популізм, постійне зважання на громадську думку. Сім схвалених 29 серпня законів про внесення змін до Конституції спрямовані на послаблення парламенту й посилення президента. Зеленський залякує депутатів розгоном. Це виглядає як підготовка до авторитаризму. Навряд його рейтинг протримається настільки, щоб устигнути сконцентрувати всю владу. Але наміри такі в його команди є, переконаний Ігор Коліушко.
