Аліна Павловська
22 червня у Києві прощалися із народним депутатом, засновником групи «Інформаційний спротив» Дмитром Тимчуком, якого трьома днями раніше знайшли застреленим у своєму помешканні. До київського Будинку офіцерів, де відбувалася церемонія прощання, прийшли і друзі та знайомі Дмитра, й українські депутати й топ-посадовці, і просто небайдужі громадяни. Кажуть, що такі бійці інформаційного фронту, яким був Дмитро Тимчук – на вагу золота.
22 червня вранці у київському Будинку офіцерів, що поруч із Верховною Радою – перший поверх заповнений людьми. Частина з них – в українському «пікселі»: це вояки, ветерани та військові курсанти. Вони по черзі підходять до домовини, всипаної живими червоними трояндами.
Молебень за упокій душі Дмитра Тимчука проводять українські військові капелани. Траурний марш – виконує військовий оркестр. У якийсь момент – до зали з домовиною заходить почесний військовий караул.
Цей символізм – невипадковий. Дмитро Тимчук, який упродовж п’яти років займався інформаційною протидією російській агресії, поліг на полі бою гібридної війни з Росією: таку думку висловило одразу декілька друзів та колег Тимчука, з якими поспілкувалося Радіо Свобода.
Президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар:
– Так, ми були знайомі з Дмитром, хоча й не часто зустрічалися. Були по один бік барикад. Він був справжнім бійцем в усіх розуміннях: як військовий, як боєць інформаційного фронту з протидії російській агресії. Нам усім його бракуватиме. Поза сумнівом – це величезна втрата для України. Справа «Інформаційного спротиву» буде продовжена. Дмитро був не один, хоча, безперечно, він був попереду. Той, хто попереду – падає першим.
Депутат від «Народного фронту» Тетяна Чорновол:
– Він був шляхетним, дуже скромним та чесним. Інтереси держави для нього були понад усе. Я взагалі вважаю, що він загинув на фронті гібридної війни. Весь цей бруд, який лився, ця «свобода слова», яка зараз панує в Україні й фінансується Російською Федерацією, вона, в першу чергу, б’є по таких… Ви згадайте 2014 рік! Багато хто маніпулював новинами із фронту, багато хто піарився на них… Дмитро завжди стояв на тому, що він має подати правду, нічим не прикрашену, як вона є. Саме такі йдуть першими: шляхетні, в яких справедливість понад усе. Саме завдяки цим своїм якостям він зробив найбільше саме в 2014 році. За останні роки було дуже багато втрат. Ви знаєте, у кожного є щось особисте. От у мене – це ряд: мій чоловік, Аміна Окуєва і Дмитро Тимчук.
Віце-прем'єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе:
– Зараз яскравості вистачає, а змістовності – ні. Дмитро був якраз про зміст, про глибину, про розуміння, про відчуття. Саме таких якостей дуже бракує багатьом людям, зокрема й політикам. Він був справжнім, порядним, стриманим. Можливо, не проявляючи якихось емоцій назовні, завжди дуже тонко відчував загрози і розумів тенденції. Намагався це викладати в якомога ширшому доступі для того, щоб люди так само це відчували… Його не вистачатиме цьому інформаційному фронту, який треба й надалі тримати. Тому що війна гібридна не закінчилася, вона триває, і такі бійці – просто на вагу золота, але, на жаль, його вже немає.
Попрощатися з Дмитром Тимчуком до Будинку офіцерів прийшли колишні та нинішні українські посадовці. Серед них були спікер Андрій Парубій, колишній прем’єр Арсеній Яценюк, екс-секретар РНБО Олександр Турчинов, чинний міністр внутрішніх справ Арсен Аваков та голова СБУ Василь Грицак (який подав у відставку, проте поки що залишається на посаді).
Більшість із них прийшли однією групою, в оточенні державної охорони, попрощалися із загиблим, поговорили з його родиною та пішли, не даючи жодних коментарів. Втім, кілька осіб із «владного пулу» поспілкувалися з Радіо Свобода.
Голова Верховної Ради України Андрій Парубій:
– Я тоді був секретарем РНБО, коли ми вперше побачилися. Дмитро, власне тоді мав більше інформації про дії та пересування російських підрозділів, аніж нам передавали нібито офіційні служби: чи то Служба безпеки в Криму, чи то наші розвідувальні органи. У той період, коли всі були розгубленими, він зумів змобілізувати свої знання і досвід, і на інформаційному фронті бути таким собі передовим загоном… І всі ці роки Дмитро був на передовій інформаційного фронту…Але крім цього він був чудовим другом. І тому, коли до сесійної зали Верховної Ради прийшла інформація, що його не стало, то всі депутати, незалежно від фракції, мали такий відчай… Приходили до мого кабінету і питали, чи це правда. Жінки – плакали… Україна понесла велику втрату, бо інформаційний фронт у гібридній війні залишається одним із ключових фронтів. Сьогодні Україні потрібні його знання, його досвід. Але це – війна. Нам буде його дуже не вистачати, але ми маємо продовжувати ту справу, яку він починав у 2014 році.
Голова СБУ Василь Грицак:
– По-перше скажу: надзвичайно шкода, що Дмитро пішов. Мені не хочеться вірити, що він це зробив навмисно, оскільки він був дуже сильною людиною. Він був справжнім офіцером. У моєму розумінні – він був щирим борцем за Україну. Він зробив для неї дуже багато. Тимчук запам’ятався мені, як істинний патріот. Дуже прикро, що його не стало».
Найтяжче переживають горе батьки та дружина Дмитра Тимчука, а також – його друзі та побратими. У спілкуванні з медіа вони наголошують: він не мав жодних причин та мотивів для самогубства, версія щодо «необережності зі зброєю» – теж не витримує критики.
Координатор групи «Інформаційний спротив» Юрій Карін:
– Дмитро – це мій найкращий друг. Відчуваю, що не стало половини мене... Я його пам’ятатиму таким, яким він був при житті. Це та людина, яка могла зрозуміти, підтримати. Ми знаємо один одного з червня 1991 року. Ми вчилися разом, ми служили у військових ЗМІ, разом бували у відрядженнях у гарячих точках. Це дуже порядна, світла, весела, розумна людина. Мені його дуже не вистачатиме. Світла йому пам’ять.
Однокурсник Дмитра Тимчука Руслан Михайлевський:
– Не могла людина, яка знаходилася на передовій офіційної боротьби, все покинути й піти з життя добровільно. Я не бачу жодної причини для цього. А розмови про те, що він не вміє чистити зброю, це все одно що говорити, ніби ви (журналісти – ред.) не вмієте тримати мікрофон. Ми постійно спілкувалися. Пішли чутки, що він останній тиждень пиячив, не виходив із квартири… Але ви просто відкрийте Facebook, подивіться публікації. Це пости тверезої, зрілої людини, це відмінна аналітика… Напевно, найскладнішим для нього був 2014 рік, коли створювався «Інформаційний спротив», і коли його образ асоціювали із «каскою, що розмовляє». Тобто говорили, що він не жива людина, а певний віртуальний образ… Попри це «Інформаційний спротив» п’ять років працював, виконував дуже тяжку, відповідальну роботу. На жаль, зараз доведеться його трішки переформатувати. Тому що такого авторитета, такої публічної людини військова журналістика, на жаль, зараз не має.
Народного депутата України (фракція «Народний фронт») Дмитра Тимчука поховали по обіді 22 червня у місті Бердичів Житомирської області – на його малій батьківщині.
Тимчук загинув у Києві 19 червня від кульового поранення. Повідомлення про це поліція отримала опівдні.Колега загиблого, депутат Верховної Ради Антон Геращенко вказав, що це сталося «при чищенні нагородного пістолета».
Поліція розглядає кілька версій загибелі Тимчука: нещасний випадок
(необережне поводження із вогнепальною зброєю), умисне вбивство та самогубство.
Кримінальне провадження відкрито за статтею 115 Кримінального кодексу України «Умисне вбивство».
