Доступність посилання

ТОП новини

Журналісти на лінії фронту


Ілюстраційне зображення
Ілюстраційне зображення

Тетяна Попова

(Рубрика «Точка зору»)

Уже кілька місяців я чую від іноземних журналістів, що з’явилися зволікання з акредитацією й пересуванням зоною Операції об’єднаних сил (ООС). Незважаючи на те, що в законі про воєнний стан був пункт про поліпшення роботи з іноземними журналістами й збільшення кількості матеріалів у міжнародній пресі, можна констатувати, що цей пункт не виконують. Ба більше, ці ускладнення розпочалися раніше. Після того як АТО переформатували в ООС, надання акредитації почали безпідставно затримувати, і це триває по декілька тижнів.

Наразі я перебуваю в закритій групі для іноземних журналістів у соціальних мережах, де щонайменше десяток представників ЗМІ спілкується між собою з питань акредитування. Зазвичай середній строк, про який вони говорять, для отримання акредитації – це місяць. У грудні 2014 року я розробляла порядок оформлювання прес-карток АТО за акредитацією в СБУ, і ми говорили, що потрібно буде щонайбільше день на акредитацію та ще кілька днів на отримання прес-карток. Зараз цей строк для іноземних журналістів триває близько місяця.

Наводжу декілька цитат від іноземних представників ЗМІ. На запитання «Як довго ви чекали, щоб отримати акредитацію в зоні проведення операції Об’єднаних сил (ООС)?» були такі відповіді:

– Чекаємо із середини листопада на акредитацію ООС. Це відповідь, яку я неодноразово отримую поштою: «Відповідь про вашу акредитацію від СБУ ще не отримали».

– Востаннє я чекала близько трьох тижнів, мене акредитувала безпосередньо армія, а не СБУ.

– Вважай, що 1 місяць. Зазвичай у мене це відбувається швидше, але цей процес варіюється. У той же час військові прес-центри закриті на фронті…

– Я отримував таку саму відповідь, коли запитував про свою акредитацію, на яку подав заявку 26 листопада 2018 року, і вона ще не готова. Вони сказали мені звернутися до СБУ!!! Досі не розумію, чому мені потрібно звертатися до СБУ, а не до Міністерства оборони!!! Піди й з’ясуй.

– СБУ перевіряє дані від імені Міністерства оборони. Довге чекання дуже поширене – неоднозначні свідчення вказують на те, що звернення до СБУ й спонукання до того, щоб вони знайшли вашу заявку та виконали її, може допомогти, але не гарантує успіху.

– Вони насамперед акредитують великі ЗМІ й ті, які не були в Україні.

– Через тиждень мене акредитували, а мої французькі колеги все ще чекали, коли ми приїхали до Маріуполя (ми разом подавали заявку). Тому ми попросили зробити це швидше, оскільки вже були на місці, і вони зробили це наступного дня, приблизно через два тижні після того, як ми просили акредитацію.

– Ви українці. Це допомагає. Я отримав свою акредитацію наступного дня після надіслання електронного листа.

Чому це сталося? Я пов’язую такі затримки з тим, що координування роботи з пресою в ООС передали до Генштабу. Зараз там працюють у прес-службі ті самі люди, які в РНБО влітку 2014 року не пускали на окуповані території журналістів, які мали зняти й показати, як заходить на Донбас російська техніка. Ще до збиття «Боїнга» MH17. Вважаю, що це було помилкове рішення, яке працювало радше на ворога, так само, як і зволікання з акредитацією для іноземних журналістів зараз.

Також, одержуючи прес-картку, журналіст підписує правила користування, в яких зазначено, що може публікувати представник ЗМІ, а що не може. За порушення користування прес-карткою позбавляють акредитації. Так було, наприклад, із журналісткою Полухіною, яка без дозволу прес-центру приїхала на «промку» (промзону) Авдіївки, а потім опублікувала в «Новой газете» матеріал, який не можна було оприлюднювати. Тому ми можемо говорити, що всі речі стосовно нерозголошення секретної інформації продумані й зазвичай працюють. І тому недопускання або несвоєчасне допускання журналістів солідних західних видань не відповідає українським інтересам. Особливо після того, як закордонні ЗМІ підписали правила користування прес-картками, і враховуючи все, що вони не мають права показувати з погляду безпеки. Так не має бути. Прес-картки видають, до речі, точно на 6 місяців і потім перевидають. Тобто говорити про те, що одночасно чинних прес-карток забагато, не зовсім правильно. Справді, на західні ЗМІ працюють як західні журналісти, так і українські громадяни, наприклад, стрингери, фіксери. Але я зараз говорю про проблеми саме іноземних журналістів великих міжнародних ЗМІ.

Погодьтеся, для закордонних редакцій тримати групу в Україні по декілька тижнів, щоб чекати на дозвіл проїхати через КП з території й на територію, яку контролює українська влада, – не дуже нормально. А це факт, який стався нещодавно з німецькими журналістами в Маріуполі. І це однозначно не поліпшує й не спрощує їхню роботу в Україні. А відповідно, не збільшує кількість і не змінює на краще ставлення до української влади в кінцевих матеріалах у західних ЗМІ. Може, варто це змінити?

Тетяна Попова – експерт зі стратегічних комунікацій ГО «Інформаційна безпека», колишній заступник міністра інформаційної політики України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG