Навіть далекі від віри українці радіють отриманю томосу для Православної церкви України. Але, як попереджає дописувач «Лівого берега», – як і після кожного потужного суспільного піднесення, наступним закономірним етапом буде розчарування. Мовляв, томос отримали, а у приходського священика німб не з'явився, проповіді мудрішими не стали, а свічки подорожчали на гривню. «Епіфаній, де реформи?» – це поки що лише мем, який гуляє у Facebook. Але якщо Кремль та частина колишніх «атеїстів Київського патріархату» докладуть незначних зусиль, гасло із мему переросте у суспільну реальність. Автор статті зазначає, для того, щоб не розчаровуватися, не потрібно зачаровуватися. Щоб не втратити святковий настрій від події отримання томосу, треба зрозуміти, що отримання визнаної автокефалії – це не кінцева мета. Томос – лише двері, які Україна відчиняє, а за цими дверима ще багато боротьби і праці. Найперше треба прискорити об'єднання українського православ'я, наголошує автор. Також треба зберегти мир, і не піддаватись на провокації. Адже рішення про перехід у ту чи іншу церкву ухвалює не єпископ, не священик, а громада. Для цього існують парафіяльні збори та парафіяльна рада. Коли все відбувається в любові та мирі, то рішення про перехід відбувається непомітно. Пропозиція на ринку «православного рейдерства» зараз дуже велика, і лише від мудрості та відповідальності церковних ієрархів залежить, чи з'явиться на цьому ринку попит, зазначає дописувач у статті «Виклики після томосу. Думки мирянина».
«Томос – це найкращий оберіг проти російських бісів». У публікації під таким заголовком «Цензор.нет» наголошує, що томос – це успіх не тільки держави, а й суспільства. Росія веде війну, влаштувала економічну блокаду, бере заручників тільки тому, що розраховує розхитати моральну основу українського опору. І вплив російської пропаганди йде не тільки через ЗМІ, а й через церкву. Розрив в суспільстві і відхід від Росії, створення української самоідентифікації – це і є перемога, адже вже зараз російський тиск призводить до консолідації українського суспільства. Автор статті Юрій Бутусов визнає, що томос, це, безумовно, досягнення президента України, і цей успіх тепер назавжди буде пов'язаний з його ім'ям. Однак це аж ніяк не знімає з нього відповідальність за численні провали в реформах держави і за корупцію і хаос в уряді та силових структурах, які контролює президент і його фракція у парламенті. Просто держава багатовимірна, і політичні лідери в ній – також. Щось вдається блискуче, і такі успіхи треба розуміти і цінувати.
У 2019 році на Україну очікують складні випробування, попереджає в інтернет-виданні «Главком» політичний оглядач Кирило Сазонов. Він вважає, що в 2019-му ключовим фактором буде не економіка, а політика. Тут на українців чекають серйозні випробування. Найнеприємніше, що без позитивного з усіх боків сценарію. Дописувач переконаний, що у другий тур на президентських виборах пройдуть Петро Порошенко та Юлія Тимошенко. Очевидного переможця поки немає. І маса грошей, що вкидає Тимошенко в рекламу анонсу перемоги – кращий тому доказ, вважає автор. Утім, в результаті перемоги будь-якого з цих кандидатів українці отримують зовні різні, але, по суті, дуже схожі сценарії. Якщо переможе Тимошенко, то спрацює специфіка її виборця. Найбідніші і найменш освічені люди чекають дива. Зараз і тут. Тарифи вниз, зарплати і пенсії вгору. Це неможливо, верстат у Нацбанку перегріється, міжнародні донори згорнуть всі програми. Або Тимошенко свідомо відмовиться від своїх популістських обіцянок зробити всім відразу добре – пенсіонерам великі пенсії, бюджетникам зарплати, молоді дешеві кредити і долар дешевше ста гривень. Або піде на непопулярні реформи. Так чи інакше, але до парламентських виборів президентська партія «Батьківщина» впаде у рейтингу через розчарування. Тому що можна з опозиції обіцяти все, що завгодно. Але реальних ресурсів в країні не так багато і чинному президенту доведеться з цим рахуватися.
Тобто при перемозі будь-якого з двох кандидатів країна через півроку отримує антипрезидентську більшість у Верховній Раді. З якою доведеться домовлятися. Зрозуміло, що в цій ситуації шукатимуть компромісний вихід, вважає політичний оглядач. В першу чергу за рахунок преференцій лояльним фінансово-промисловим групам і подарункам мажоритарникам. Загалом, підкуп залишається ключовим інструментом в українській політиці 2019 року. Ось тільки тотальний підкуп має на увазі наявність великих фінансових ресурсів. А в України в 2019 році з цим можуть виникнути певні проблеми. В першу чергу тому, що долар подорожчає в плані кредитів. А Україні потрібно повертати борги. До того ж уповільнення економічного зростання в Китаї плюс торгові війни в форматі ЄС-США-Китай теж знизять попит і ціни на сировину. А Україна саме від попиту і цін на сировинних ринках залежить критично. Таким чином, ситуація в 2019 році виглядає для України дуже тривожно, зазначає автор статті. Внутрішня політична турбулентність множиться на очевидний дефіцит ресурсів. На зовнішньополітичному фронті нікуди не зникає агресія Росії. А ось в Європі у всіх загострюються свої проблеми, плюс навесні вибори до Європарламенту. Тому країні потрібні реформи. І не просто реформи, а ліберальні реформи. Зниження податків, спрощення адміністрування, секвестр державних витрат. Плюс гарантії приватної власності, жорстка заборона силовикам у плані тиску на підприємців. Тоді бізнес прокинеться і стане інвестувати в створення нових робочих місць в Україні. Але ефект це дасть через кілька років. А скорочувати держслужбовців і урізати соціальні витрати доведеться вже зараз. Про те, за яких умов наважаться на цей крок політики, аналізує політичний оглядач сайту «Главком».
