Чинник війни для влади України

Гості програми «Ваша Свобода»: Євген Магда, директор Інституту світової політики; Богдан Яременко, голова правління фонду «Майдан закордонних справ»

(Повна версія програми)

Олександр Лащенко: Пане Яременко, на ваш погляд, яку можна вокремити позитивну і негативну подію у 2018 році для України?

​Богдан Яременко: Війна визначала все, що стосується політики, економіки, міжнародного становища України. Вона залишалася і буде залишатися основним фактором, подією, явищем, яка впливає на нашу країну.

Російська Федерація випробовує і політичні, і військові способи на Україні. Ця ціль не буде досягнута – вона не враховує політичну ситуацію в Україні і настрій українських громадян. В нашій країні на відміну від Росії, що ускладнює російським стратегам планування, думка народу має значення.

Плани Росії щодо України на ближню, середньострокову перспективу зрозумілі. Росія має глобальні завдання – розширення сфер впливу, встановлення своєї «зони контролю», куди ніхто з інших світових гравців не буде втручатися.

– Пане Магда, а Ви можете виділити одну і другу подію – з мінусом і з плюсом?

​Євген Магда: Почнемо з негативу. Перший акт відкритої агресії проти України 25 листопада, зрештою, і перша проба запровадження воєнного стану в Україні за роки незалежності. А позитив – це створення Православної церкви України. Це подія масштабу не одного року.

Для Росії Україна не є єдиним та першочерговим завданням зовнішньої політики. Я не сказав би, що це гра кішки з мишею. Росія стикається з неприємними для неї несподіванками в Україні. Для дуже багатьох українців Україна не є порожнім звуком, попри розрахунки Росії. Будемо бачити, як Росія використовує інструменти електорального гібридного впливу не лише в Україні, але й на виборах, зокрема, до Європарламенту, що для Росії дешевше і безпечніше з точки зору запровадження санкцій.

Президентські вибори в Україні мають бути погано передбачувані і максимально негативно сприйматися у світі – цього Росія хоче більше, ніж перемоги проросійського кандидата.

Не уявляю собі людини, яка прийде і скаже: ми замиряємося з Росією чи капітулюємо. Будь-який обраний президент цього не скаже.

– Українська влада, президент Петро Порошенко використовують чинник війни, щоб собі якийсь політичний капітал здобути і знову перемогти на виборах? Той же ж воєнний стан. На п’ятий рік війни! Якщо вже запроваджувати, чому не по всій Україні? Ці ж закиди на адресу Петра Порошенка постійно звучать.

Євген Магда: Порошенко, як й інші українські політики, живе в умовах агресії. Ніхто з них не зможе жити абстраговано і сказати: ми не зважаємо на російську агресію.

Підняти національні інтереси над партійними та особистими – це, мабуть, головне завдання взагалі для України 2019 року.

Якщо пригадаємо події 26 листопада у Верховній Раді, то бачили найганебніший день для українського парламентаризму, коли люди просто не усвідомили, що таке акт агресії проти українських моряків, і торгувалися за те, коли почнуться президентські вибори. Порошенко, коли пішов на зменшення тривалості воєнного стану і на обмеження десятьма областями, показав себе більшим державником, ніж його опоненти. Воєнний стан, щонайменше, нагадав всім нам, що ми живемо в умовах війни з Росією. І після 25 листопада ця війна вже вийшла на інший виток. Росія перейшла певну психологічну межу.

Якби Захід хотів відмовитися від України, він знайшов би будь-який привід незалежно від того, що відбувається у нашій внутрішній політиці. Говорити про втому Заходу від України я не став би. Але Захід послідовний у своєму прагненні більш жорстко підштовхувати Україну до перетворень, з іншого боку, у нас і шляху іншого немає.

​Богдан Яременко: Моряки там, де вони і були – у полоні. Ефективність воєнного стану, як реагування на інцидент в Керчі, дорівнює нулю. З точки зору повернення екіпажів і суден, воєнний стан ще й погіршив значно ситуацію в переговорах для України.

На жаль, те, з якою легкістю президент вів ці торги, змінюючи і термін введення воєнного стану, і географію запровадження воєнного стану, з якою легкістю обіцяв не робити те, що передбачено рішеннями про введення воєнного стану, зрештою, підписання на третій день після введення воєнного стану закону, лише через тиждень скликання Кабміну для розгляду плану – все це показало, що воєнний стан вводився не з метою оборони України, а з політичною метою.

Я не вірю в тезу, що ця подія важлива з точки зору відкритого застосування збройних сил однієї країни проти іншої. Це було в 2014 році під Іловайськом. Цю тезу достатньо штучно вигадали саме провідні світові ЗМІ з метою виправдання більш агресивного поводження з Росією з боку Заходу. У 2014 році західні ЗМІ намагалися гратися в об’єктивність, представляти якісь дві сторони. Досі бачимо залишки цієї політики у закликах до обох сторін. Це певна ознака неготовності визнати когось агресором, а когось – жертвою агресії.

Але на цей раз у Керчі західні ЗМІ переважно використали цю ситуацію, щоб показати, що саме Росія воює, тобто повели інформаційний наступ. Це дуже здорова, дуже позитивна для України картина і наслідок.

Щодо реагування урядів, то Україна дуже слабо працює між цими кризами з Заходом щодо обговорення можливих форм реакції. Перші дні кризи після 25 листопада показали, що в української влади немає плану заходів. Мова не йде про санкції, типу розширити список тих, кому заборонено в’їзд, а йдеться про закриття доступу до портів Росії на Азовському і Чорному морях, або щось, що стосується авіації, що дуже вразливо для Росії. Системної роботи немає, відтак важко сподіватися на системну відповідь Заходу.

Давайте (у пропагандистських цілях цілком це собі можемо дозволити) тішити себе думкою про те, що підтвердження санкцій ЄС на наступне півріччя – це одна з реакцій на кризу в Азові.

Якщо ЄС вважає, що своїми санкціями, іншими діями зупинить Росію сам у війні, то і спрямовує підтримку України більше на економічні, політичні реформи, боротьбу з корупцією. У США, окрім цих же ж цілей, абсолютно чітко поставлена ціль підтримки України у її здатності творити саме військовий спротив російській інтервенції.

​