Доступність посилання

ТОП новини

Воєнний стан – чому зараз, а не чотири роки тому? (Світова преса)


Президент Петро Порошенко під час зустрічі з родичами захоплених Росією моряків, Київ, 4 грудня 2018
Президент Петро Порошенко під час зустрічі з родичами захоплених Росією моряків, Київ, 4 грудня 2018

Анна Романдаш

Відносна стабілізація ситуації навколо захоплення Росією українських моряків та кораблів у Чорному морі дозволила закордонним журналістам подивитися глибше на проблему. Al Jazeera аналізує, чи варто було Україні запроваджувати воєнний стан зараз, якщо в пік воєнних дій 2014-2015 країна обійшлася без нього. Газета Financial Times теж дивиться на проблему воєнного стану, але зосереджується на тому, як живеться портовим містам України під час блокади Керченської протоки. У французькому виданні Ouest-France оглядач пише про те, що Україну варто прийняти в НАТО, а Париж повинен жорсткіше реагувати на агресію Росії.

Оглядач катарського ресурсу Al Jazeera пояснює передісторію подій в Чорному морі та Азові та аналізує реакцію української влади на події. «На папері, рух для українських кораблів у та з Азовського моря регулюється угодою, підписаною у 2003 Росією та Україною, яка надає вільний доступ суднам обох країн, – читаємо в статті. – Після побудови Кримського мосту… Росія перешкоджає рухові торговельних суден, що прямують до українського порту в Маріуполі на Азовському морі, і після інциденту минулого тижня, вона фактично заблокувала його».

На думку журналіста, українська сторона мала всі підстави відповісти на російську агресію так, як вважала за потрібне. Навіть більше, додає оглядач, Україна могла б навіть перебільшити роль цього інциденту для західних партнерів якщо б розголос допоміг закінчити війну.

За словами оглядача, українська відповідь на Азовські події була б цілком логічною, якби не одне «але», – а саме запропонований президентом воєнний стан.

«Дискурс щодо Керченської протоки виглядав доволі просто аж до вечора коли президент України Петро Порошенко зібрав Раду нацбезпеки на зустріч, яка виглядала як заготовлена сесія для телебачення», – пише журналіст.

Воєнний стан, додає він, міг би значно змінити політику всередині країни, тому чинна його версія – це своєрідний компроміс, бо він не скасовує виборів, але вказує на виключну важливість морських подій.

Журналіста спантеличує така екстремальна реакція всередині країни: «Керченський інцидент не виправдовує такі радикальні заходи, особливо тому, що нічого схожого не було запропоновано в пік війни у 2014 та 2015 коли українські солдати помирали сотнями, якщо не тисячами, у битвах в Іловайську, Дебальцевому та Донецькому аеропорту».

Наразі, воєнний стан не зачіпає всі області країни та закінчиться перед виборами й офіційним початком президентських перегонів. Утім, навіть у такому форматі, внутрішня ситуація може допомогти Порошенкові, який намагається підвищити свій рейтинг. Зокрема, воєнний стан може дозволити більш політику втручання в церковну сферу.

На думку журналіста, завдяки наявному конфлікту, легше буде забрати Печерську Лавру в Московського патріархату – або принаймні спробувати.

«Спроба захопити її [Лавру] може спричинити потрясіння в Росії та змусить Путіна реагувати хоче він того чи ні. Існує мало сумнівів, що плани на випадок надзвичайних ситуацій розробляються в Москві, а підготовка здійснюється на місцях», – підсумовує журналіст катарського телеканалу Al Jazeera.

Про воєнний стан пишуть і в британській газеті Financial Times. Утім, журналіст не лише аналізує потрібність його запровадження, але і життя в портових містах після Азовських подій. Оглядач описує Маріуполь, де майже припинилася морська торгівля, цитує міністра інфраструктури Володимира Омеляна, який говорить про «економічну блокаду» Керченської протоки з боку Росії.

«Хоча громадянські свободи в районі Азовського моря більше не обмежували, мешканці на межі», – пише журналіст. І додає: «Разом, на два Азовські порти припадає майже 6% усього українського експорту».

Наразі, ці порти блокуються росіянами, тому лише невелика кількість суден може пройти. Навіть після часткового розблокування протоки, торгівля не відновилася до попереднього рівня.

Журналіст також пише про можливі маніпуляції із запровадженням воєнного стану в країні. Він цитує заступника міністра оборони Анатолія Петренка, який називає подальше наростання російської агресії «дуже ймовірним». Саме тому українська сторона вимагала більше західних санкцій проти Росії та спільне патрулювання із кораблями НАТО заблокованих напрямків.

Оглядач підсумовує: хоча приазовський регіон перебуває в підвішеному стані, порти продовжують працювати.

Професор Антуан Аржаковський у французькій газеті Ouest-France пише про «обмеженість та сліпоту» Парижа, коли йде мова про російську агресію щодо України. За словами історика, пасивне ставлення до Кремля з боку французьких дипломатів легітимізує воєнну політику та сприяє послабленню українських позицій.

Автор пише, що з одного боку, українська територіальна цілісність захищена міжнародними договорами. З іншого боку, спроби України зблизитися з НАТО не працюють, хоча Альянс – «єдина військова інституція в Європі, яку поважає Путін». Українська сторона наголошує на зростанні співпраці, її спроби постійно відхиляють – часто саме через французьких політиків, які не хочуть більшої конфронтації з Росією.

«Страх… перед потенційною конфронтацією із ядерною державою дозволяє зрозуміти боязкий підхід Франції», – пише Аржаковський.

Він додає: «Головне пояснення такого шизофренічного ставлення Міністерства закордонних справ полягає у тому, що Франція не має узгодженого бачення майбутнього міжнародних відносин та загальної стратегії не лише стосовно НАТО, але й Росії та України. Якби Франція хотіла послухати українців, які захищають європейську демократію на передовій уже чотири роки, спіраль війни могли б розвернутися…».

Історик пропонує міністрам закордонних справ країн НАТО, які зустрічаються в Брюсселі цими днями, серйозно поставитися до пропозицій України. Пропозиція – це направити кораблі НАТО у Чорне та Азовське моря ще до кінця року аби гарантувати вільний рух суден відповідно до Договору 2003 року між Росією та Україною.

Автор також наголошує на потребі «виправдати обіцянки, зроблені Україні у 2008, аби інтегрувати її в НАТО». У випадку, якщо Україну таки приймуть в Альянс, підхід до Росії повинен бути переглянутим, переконаний історик.

XS
SM
MD
LG