Колумніст агентства Вloomberg Леонід Бершидський пояснює, навіщо президент Росії Володимир Путін заохочував до фіктивних виборів на території українського Донбасу, які відбулися 11 листопада. В статті аналітичного центру Atlantic Council йдеться про те, як Україна могла би справити враження на ЄС і тим самим вирішити проблему із міграцією. А український журналіст Микола Воробйов в статті для аналітичного центру Jamestown Foundation розмірковує над підходом кандидата у президенти України Юлії Тимошенко до питання вирішення конфлікту на сході України.
Колумніст агентства Вloomberg, російський журналіст Леонід Бершидський пояснює, навіщо президент Росії Володимир Путін влаштував на сході України фіктивні вибори, які відбулися 11 листопада в так званих «народних республіках».
Ці вибори взагалі не вартували б обговорення, якщо б вони не свідчили б про те, що Кремль планує й далі «зависати» на цих територіях. За відсутності будь-якої міжнародної угоди, на яку він міг би погодитися, президент Росії Володимир Путін може рухатись лише у бік повного визнання маріонеткових урядів, за моделлю Південної Осетії та Абхазії, переконаний автор.
Вибори лише затвердили сумнівну легітимність лідера угруповання «ДНР» Дениса Пушиліна та його колеги Леоніда Пасічника з іншого угруповання – «ЛНР». Обох раніше й без того вже схвалив Кремль, тож, грубо кажучи, необхідності для цього «виборчого фарсу» не було, переконаний Бершидський. Тим не менш, влаштували показові вибори – офіційні російські ЗМІ звітували про явку у 80% та суттєву підтримку кандидатів Кремля, пише автор.
По суті, ці «вибори» сповіщають світові, що Росія рухається далі від ідеї про введення миртворців на Донбас і навіть від мінських угод 2014 і 2015 років, які закликали до проведення місцевих виборів відповідно до українського законодавства. «Вибори» 11 листопада лише підтвердили, що найближчим часом ніяких українських виборів там не відбудеться, пише автор статті.
Єдиною причиною, чому Кремль все ще не визнав цих «народних республік», полягає в тому, що Путіну важко визнати невдачу його попередніх планів використовувати східну Україну як розмінну монету в угоді зі США та їхніми західними союзниками, яка передбачала б передачу Донбасу Україні в обмін на визнання анексії Криму. Така угода взагалі не передбачається, і навіть українські президентські вибори 2019 року не дають Путіну можливості «торгувати» східною Україною в обмін на що-небудь «корисне»: українські виборці відкидатимуть будь-який компроміс із Москвою.
Маніпульовані вибори, в свою чергу, лише свідчать про те, що Путін вестиме переговори тільки на власних умовах, переконаний автор.
У статті американського аналітичного центру Atlantic Council ідеться про те, як Україна могла б справити враження на ЄС і тим самим вирішити свою проблему із міграцією. Автори статті – німецький політолог Андреас Умланд та незалежний експерт Андрій Новак – зауважують, що минулого року серед усіх країн світу саме українці отримали найбільшу кількість дозволів на проживання в ЄС. Лише в одному 2017 році ця кількість сягнула 662 тисяч осіб.
Для сотень тисяч українців європейські цінності, такі як свобода пересування та можливість працювати легально в країнах ЄС, стає реальністю. Проте такий тип європейської інтеграції й досі здебільшого відбувається в односторонньому порядку, адже рух громадян ЄС в бік України все ще досить обмежений, зауважують автори.
«Однією з причин є те, що для оформлення українського дозволу на проживання та працевлаштування іноземцям потрібна велика кількість документів. Українська імміграційна політика загалом є ліберальною щодо заявників із західних держав», – йдеться у статті. Проте надзвичайно складні українські процедури, необхідні для отримання тимчасового або довгострокового дозволу на проживання потребують значних зусиль, які ускладнює суттєва українська пострадянська бюрократія.
Наближення України до Заходу – це не лише те, як вона імплементує стандарти ЄС. Тож Києву необхідно зробити наступний крок для більшого залучення європейців до України та її інтеграції з ЄС. Україна має забезпечити громадян ЄС свободою пересування робочої сили та послуг. Для цього, в свою чергу, необхідно схвалити відповідні закони, які спростили б бюрократичні процедури.
Більше залучення громадян західних держав в Україну, в свою чергу, передбачатиме більший економічний обмін із Заходом, адже легше переселення (в) та (з) України привертатиме більше прямих іноземних інвестицій та збільшить притік капіталу з ЄС до України, зауважують автори. Для України ж це означатиме, що вона отримає шанс значно покращити свій міжнародний імідж.
Більша імміграція зі Заходу також передбачає і безпековий вимір – якщо тисячі або навіть десятки тисяч громадян ЄС мешкатимуть в Україні, це значно збільшить інтерес їхніх відповідних урядів до стабільності та розвитку української держави, мовиться у статті.
Авжеж, це також призведе і до низки труднощів. Наприклад, імміграція зі Заходу може збільшити конкуренцію на певні категорії робочих місць або ж сприяти підвищенню рівня орендної плати у провідних житлових районах.
Проте Україна сьогодні перебуває в складній ситуації. «Нагальність та надзвичайність її викликів вимагають нагальних та надзвичайних рішень», – переконані автори. І приймати у себе громадян європейських та інших країн – це очевидний шлях, щоб зменшити або нейтралізувати деякі з найбільш складних проблем.
Український журналіст Микола Воробйов у статті для аналітичного центру Jamestown Foundation розмірковує над підходом кандидата у президенти Юлії Тимошенко до питання вирішення конфлікту на сході України.
Президентська кампанія в Україні йде повним ходом, і поки що сказати чітко про те, хто займе президентське крісло, складно. Проте найбільшими претендентами вважають чинного президента України Петра Порошенка та колишнього прем’єр-міністра Юлію Тимошенко.
Війна на Донбасі, тим часом, є одним із ключових питань для українських виборців. З огляду на це, всі ключові кандидати у президенти України пропонують свої стратегії вирішення ситуації.
Порошенко запропонував миротворчу операцію під мандатом ООН, у той час як Тимошенко запропонувала зовсім інший підхід. Під час нещодавньої презентації своєї програми порятунку України вона наголосила, що «Мінськ-2», підписаний у лютому 2015 року між Україною, Німеччиною, Францією та Росією, більше не є актуальним і має змінитися на «Будапештський формат» за участі України, Великої Британії, США та Росії, пише автор.
Вона також зауважила, що навіть якщо США добровільно відмовляться від ролі геополітичного лідера, ніхто не повинен дозволити Росії вступити до цього вакууму влади. Тим часом глобальний розпад призводить до ослаблення зв’язків між США та ЄС, що також небезпечно для України та інших країн регіону, сказала Тимошенко. Тож вона запропонувала розширити початковий 1994 Будапештський формат до формату «Будапешт+», включивши також Німеччину, Францію, Китай та представників ЄС.
Проте її пропозиції викликають більше запитань, ніж надають відповідей, переконаний Воробйов. Наприклад, чи покладе вона дійсно край мінським домовленостям і спробує започаткувати старий/новий формат «Будапешт+» для подальших переговорів? А як на це реагуватимуть західні партнери Києва?
«Конфлікт на Донбасі вже коштував понад 10 тисяч життів, але лінія між миром і капітуляцією для України є досить тонкою. Тому більшість кандидатів у президенти намагалися уникнути таких суперечливих тем, як угода «Мінськ-2», яку все ще має виконати Росія. Якщо Тимошенко стане наступним головнокомандувачем, то вона може зіштовхнутися з серйозними проблемами, в тому числі у військовій сфері, які неможливо вирішити за одну ніч», – зауважує автор.
