(Рубрика «Точка зору»)
Про що сумує Блеквуд?
Власне, чому тільки Блеквуд – маленьке містечко на південному сході Уельсу? Сотні подібних міст і містечок ледь животіють у безвісності далеко від стежок, по яких бродять туристи, навіть далеко від доріг, по яких мчать автобуси турфірм, що перевозять допитливих громадян із цікавою точки А в цікаву точку Б. Допитливість – потужна зброя туристичної індустрії. Викликають її історії веселі і трагічні, світлі і похмурі, історичні та сучасні. А іноді трапляється диво і воно осяює собою радісне майбутнє того чи іншого місця. Наприклад, явлення Марії в Міжгір'ї – маленькому селі в Боснії Герцеговині. Але Марій на всі населені пункти не вистачить. Тому в інших населених пунктах може трапитися анти-чудо. Ну як ось у Солсбері.
Умовно можна назвати це анти-чудо «явлення Боширова і Петрова в Солсбері». Однак тепер, після цього явлення, до міста, де трапилось «анти-диво» можуть потягнутися тисячі російських туристів. Якщо їм, звичайно, дадуть візи. У будь-якому випадку, жителі Солсбері будуть раді розвитку в місті туризму, яким би він не був. Все-таки містечко було не на слуху. Схожі собори в Англії на кожному кроці, всі їхні шпилі незвичайно високі, всі містечка середньовічні! Але не всім так щастить.
У російській пресі в останні дні піднялася хвиля пояснень, чому Солсбері – таке привабливе для туристів місто. Причина пояснень зрозуміла – виправдати інтерес згаданих «туристів». Проте журналісти в цих статтях пішли далі звичайної історичної довідки і опису красот, до яких у відомих «туристів» не дотягнувся погляд із-за краси соборного шпилю. У фіналі однієї статті в список пам'яток вже увійшли будинок, в якому проживав пан Скрипаль із донькою, ресторан Zizzi, в якому вони обідали перед тим, як їх знайшли без свідомості. У наступні статті, мабуть, увійдуть і маршрути прогулянок самих Боширова і Петрова.
Серед сиріт-інтернатівців КДБ відбирало майбутні кадри
До речі, «явлення Боширова і Петрова» в Солсбері, як мені здається, наробило менше шуму, ніж їхня поява на російському телебаченні.
І мова навіть не в їхніх відповідях на запитання журналістки, а в тому, як одночасно ніжно і нервово вони обмінювалися поглядами перед тим, як спробувати відповісти на те чи інше запитання. Я не маю на увазі тему одноліжкового готельного номера. Зовсім ні. Ці переглядання мені нагадали давнє спілкування з вихованцями школи-інтернату для дітей-сиріт. Дружба вихованців в таких інтернатах була, а може і по сьогодні, залишається куди міцнішою, ніж дружба звичайних хлопців. В інтернатах дружать по двоє і один друг іншому одночасно замінює батька. Від нього чекають не тільки спільних ігор і веселощів та жартів, а перш за все підтримки і допомоги.
За радянських часів серед сиріт-інтернатівців КДБ відбирало майбутні кадри для спецоперацій, адже цих хлопців ніхто, крім інших інтернатівців та їхніх вихователів, не знав. Створити їм нову біографію було легко, знайти їхні реальні коріння було майже неможливо. Вони легко звикали міняти прізвища і біографії. Інтернат також немов уніфікував їхню зовнішність і привчав одягатися не помітно, щоб ніхто не звертав на них увагу. Тому, що по інтернатівських правилах виживання увага до тебе сама по собі означає небезпеку.
Жодного вигуку типу «Ой, та ми ж навчалися разом!»
І ось після «явлення Боширова і Петрова» на російському і світовому телебаченні я не почув і не побачив жодного інтернет-вигуку типу «Ой, та ми ж навчалися разом!» або «Це ж мій сусід Паша!» Тобто бізнесменів середньої руки, регулярно літаючих у Женеву, ніхто не впізнав. Навіть, здається, із Женеви ніхто не вигукнув «Що ви до них пристали! Ми з ними торгуємо і в ресторанах вечеряємо!»
Вам це не здається дивним?
Ця, в якомусь сенсі чудова історія обов’язково вплине на розвиток жанру «шпигунський роман». Вплине скоріш негативно. Аж надто романи Джона Ле Карре або Грема Гріна відрізняються інтелектуальністю героїв – як позитивних, так і їхніх ворогів. Тепер може виникнути мода, яка знизить планки інтелектуальності таких романів. Правда, цей недолік, швидше за все, буде компенсований надлишком іронії і чорного гумору. Може, я і не маю рації? Може дарма переживаю за майбутнє популярного жанру? Але я впевнений, що перший роман про справу Скрипалів і про «явлення Боширова і Петрова» вийде найближчим часом. Може, навіть два. Один у Великій Британії, другий у Росії. Нам же поки що залишається тільки чекати виходу цих книжок або нового «анти-дива», можливо якогось «явлення Газієва і Степанова» в Салоніках або на Афоні? Бо чомусь дуже мало преса приділяє уваги депортації російських дипломатів із Греції та вже хронічного ненадання віз до Греції високосановим православним священикам із РПЦ.
Андрій Курков – письменник, журналіст, кіносценарист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
«Це просто вірусна реклама собору в Солсбері»: соцмережі про «камінг-аут» росіян Петрова і Боширова
В уряді Британії інтерв'ю Петрова і Боширова назвали «образою здорового глузду»
Російські шпигуни більше схожі на трієчників, ніж на Бонда – Браудер
