Краснодон (із 2016-го Сорокине) – місто «Молодої гвардії» і шахтарських протестів. У 2014-му опинилося в тилу угруповання «ЛНР». Саме по краснодонській трасі йшли колони російської військової техніки до нині окупованого Луганська. Місто тимчасово потрапило під вплив чеченських угруповань, а шахти зупинили роботу. Як зараз живуть жителі Краснодонська – в ексклюзивному репортажі проекту Радіо Свобода «Донбас.Реалії».
– Як життя в Краснодоні, хороше?
– О-хо-хо, на цю тему ми не будемо говорити, – відповіли місцеві літні жінки.
Місто Краснодон (із 2016-го Сорокине) – нині непідконтрольна українські владі частина Луганської області. На центральній площі, біля пам’ятника молодогвардійцям, тихо і майже безлюдно.
«Ну чим живемо? Звичайним життям, як у всіх містах. Звичайним життям, мені здається так», – каже місцевий житель.
Але насправді звичайне життя місцевих жителів закінчилося чотири роки тому – влітку 2014 року місто наповнили російські танки і БТРи. Місто стало заручником свого вигідного географічного положення: воно стоїть на трасі, що веде від російського кордону до Луганська і Донецька. Військовий трафік проходив прямо через місто.
Вплив чеченських угруповань
А в кінці першого року окупації в Краснодоні облаштувалися чеченські бойовики – угруповання Тимура «Дикого».
«Бігають від нас, як зайці, кого зловимо, того засмажимо, коротше», – хизувалися бойовики на одному з відео.
Ватажок чеченського угруповання погрожував навіть Рінату Ахметову – колишньому власнику місцевих краснодонських шахт.
«Доберемося і до Ахметова, і всіх знайдемо, всіх його близьких людей, хто це спонсорував», – зазначав бойовик.
Шахтарські протести
Але вже через рік чеченці з Краснодона поїхали, а колись прибуткові вугільні підприємства регіону після «економічної блокади» «націоналізувало» угруповання «ЛНР». Експорт вугілля в Росію бойовики налагодили через південноосетинську прокладку – фірму «Внєшторгсервіс». Схема працювала з перебоями.
Зима 2018 року. Непідконтрольний Краснодон – на межі шахтарського бунту. Через заборгованість із зарплат.
«Ми звідси не підемо, поки нам не виплатять наші гроші», – протестували працівники.
Життя в окупації
Але бунту не сталося. Зараз шахти працюють, але люди з міста все одно біжать.
«Молодь виїжджає і знаходить десь щось зі своєї спеціальності. Робота? Діти ніби працюють, але не по своїй спеціальності, так, аби ким, аби працювати», – каже місцева жителька.
Порожні квартири, недобудовані багатоповерхівки. Зате якщо раніше в Краснодоні добували тільки вугілля, то тепер – і криптовалюту.
Пенсіонерам їхати нікуди, їх все влаштовує.
«Ось центр хоча б взяти, де я живу, постійно є вода, електрика, газ є постійно. А що ще треба? Все є», – зазначив літній чоловік.
В повному порядку візитна картка міста – чинний музей «Молодої гвардії». Поруч – пам’ятник письменнику Олександру Фадєєву, який прославив Краснодон. На честь молодогвардійців тут щороку влаштовують заходи.
«Навіть під час війни: і танки стояли тут на площі, військова техніка, дітвора лазила. І в цьому році теж», – розповідає місцева жителька.
А ось на околиці міста – в однойменному селищі Краснодон – братська могила молодогвардійців заростає травою. І людей зустріти на вулицях тут – велика удача. «Переважно виїжджають», – констатує жінка.
– Керівництво тутешнє вас зараз влаштовує чи не дуже?
– Влаштовує, – відповідають жінки.
Краснодон і декомунізація
Окупація, війна, запустіння. А два роки тому місто ще й позбулося свого імені. Верховна Рада України дистанційно декомунізувала Краснодон: перейменувала в Сорокине. Місцеві жителі до ініціативи парламентарів ставляться з гумором.
– Чи чули ви про таке місто Сорокине?
– Це ж наше місто, наша назва! Але Краснодон він, мабуть, не буде Сорокиним, – відповів місцевий житель.
– Ой, ну не знаю, ми звикли до Краснодона, наприклад, – додала жінка.
Втім, місто, що страждає від окупації і масового від’їзду молоді, і без декомунізації потроху позбавляється радянської символіки. Наприклад, старий пам’ятник Леніну в приміському селищі вже втратив свою «руку».
ПОВНИЙ ВИПУСК ПРОГРАМИ «ДОНБАС.РЕАЛІЇ»:
