Чому Володимир Путін не хоче звільнити Олега Сенцова та Володимира Балуха? До чого призведуть голодування українських політв'язнів? Чи справді в Росії забувають про Крим? І чому жителі Донецька та Луганська розчарувалися в «русском мире» більше, ніж кримчани?
Про це в «Денному шоу» на Радіо Крим.Реалії говоримо з кримським істориком і політологом Євгенією Горюновою.
Некреча: На вашу думку, чи варто голодувати Олегу Сенцову та Володимиру Балуху?
Путін вимагає, щоб Сенцов здався, Сенцов здаватися відмовляється
‒ Безумовно, це радикально. Це останній крок, який могли зробити і Сенцов, і Балух у тій ситуації, в якій вони опинилися. І, звичайно, ми не можемо сказати, що їх очікує. Ми ж прекрасно розуміємо, що Володимир Путін ‒ людина досить дивна. Він не звик програвати, не звик бути слабким. Єдине, чого очікує Путін від Сенцова ‒ це прохання про помилування. А Сенцов категорично сказав, що прохання він не писатиме. Коло замикається: Путін вимагає, щоб Сенцов здався, Сенцов здаватися відмовляється.
Некреча: Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган повідомив про готовність боротися за звільнення українців, які голодують. Раніше йому вже вдавалося домовитися з Путіним (про звільнення Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза ‒ ред.), чи може історія повторитися?
Цілком можливо, що Путін прислухається до Ердогана хоча б щодо Сенцова
‒ З огляду на важливість Туреччини як партнера для Росії, цілком можливо, що Путін прислухається до Ердогана хоча б щодо Сенцова. Але все залежить від ступеня зацікавленості самого Путіна в тому, що зможе йому запропонувати Ердоган. Йдеться про ціну обміну, ні про яку шляхетність говорити не доводиться.
Пашаєв: В одному з останніх матеріалів Павла Казаріна йдеться про те, що Олег Сенцов ‒ це етнічний росіянин із Уралу, який руйнує міф Путіна про прийняття росіянами російського захисту.
Те, що Сенцов є представником російського етносу, але не прийняв анексію та «русский мир» в Криму ‒ це дуже серйозний протест
‒ Традиційно кримські росіяни сприймалися як безумовні прихильники Росії. І те, що Сенцов є представником російського етносу, але не прийняв анексію та «русский мир» в Криму ‒ це дуже серйозний протест. Примітно, що в Росії про це намагаються не говорити. Він там ‒ «український терорист». Називати його росіянином невигідно, тому що тоді вся їхня система розвалиться. Але міф руйнується не лише завдяки Сенцову. Росія сама його руйнує своєю діяльністю, своїми політичними та економічними кроками на півострові. Протест Сенцова ‒ це протест росіянина проти «русского мира», який вдирається в будинки інших людей. Голодування Сенцова ‒ це удар по російській системі самодержавства, яка там зараз вибудовується.
Пашаєв: Балух голодує вже більш ніж сто днів. Ми бачили на фотографіях, у якому він стані. Чи потрібно Росії, щоб людина загинула? Хіба в оточенні Путіна не відчувають, що це ще один удар по них? Чи про гуманізм не йдеться?
‒ Днями мало бути засідання з питання умовно-передчасного звільнення Балуха. Його перенесли на 5 липня ‒ при тому, що людина вже повністю відмовилася від їжі й п'є тільки воду. Про який гуманізм можна говорити?
Пашаєв: Тоді навіщо це Росії? Чи не простіше позбутися хоча б від двох критичних зараз ситуацій?
Помилування може бути, але тільки як якийсь жест «доброї волі» й «благородства»
‒ У Росії міркують по-іншому. Вони вважають себе сильною країною, яку мають слухати та поважати. Тому те, як вона поводиться, не обговорюється. Помилування може бути, але тільки як якийсь жест «доброї волі» й «благородства».
Скільки людей у Криму знають, що Балух голодує? Скільки взагалі знають, хто такий Балух? Скільки лайків набирають пости про Олега Сенцова? І це в країні, яка вже чотири роки веде війну, яка знає про російську агресію... А що в Росії? Ці теми популярні в середовищі журналістів, політологів, експертів. А електорат на вулицях вам скаже, що Сенцов ‒ «терорист», а про Балуха взагалі не знають.
Некреча: Часто наводять паралелі з Надією Савченко.
‒ Це, до речі, дуже технологічний момент. Історія співчуття до політув'язненої Савченко сьогодні використовується як чорний піар проти України. Людей намагаються розчарувати, зруйнувати їхню віру, змусити відійти в сторону.
Некреча: До Києва приїжджала російський омбудсмен Тетяна Москалькова. Чи може це бути першим кроком до можливого обміну?
‒ Спочатку були телефонні домовленості Порошенка та Путіна з приводу того, що потрібно якось вирішувати питання з ув'язненими. Потім Денісова (український омбудсмен Людмила Денисова ‒ ред.) поїхала до Росії, але безрезультатно. Тепер Москалькова приїжджає в Україну, щоб відвідати Одинцова (кримчанин Максим Одинцов, засуджений в Україні за дезертирство ‒ ред.) та членів екіпажу кримського судна «Норд». Про відвідування Вишинського (керівник «РІА Новини Україна» Кирило Вишинський, заарештований в Україні за підозрою в державній зраді ‒ ред.) поки не йдеться. Так що процес іде дуже маленькими кроками, Росія назустріч не йде. Здавалося б: пустіть уповноваженого з прав людини хоч на 10 хвилин до ув'язненого. Але навіть цього Росія не робить.
Пашаєв: Це демонстрація чого?
Немає таких жорстких важелів тиску, щоб змусити Росію випустити всіх політв'язнів
‒ Це демонстрація сили. Мовляв, ми можемо все, а що ви зробите у відповідь? І немає таких жорстких важелів тиску, щоб змусити Росію випустити всіх політв'язнів.
Некреча: Чи є сенс пояснювати простим росіянам, що Сенцов ‒ не терорист? Чи їм байдуже?
‒ Деміфологізація, безумовно, важлива. Але кожен чує те, що він хоче чути. Хтось почує в вашій розповіді про Сенцова те, що людина дійсно постраждала за переконання, ідею, за те, що не прийняла анексію. А хтось скаже, що диму без вогню не буває. Люди розучилися думати ‒ це проблема не тільки українського чи російського суспільства, а взагалі світового. Так що пояснювати потрібно, але відсоток ефективності не буде високим. Яка інформація першою прийшла, та й осяде на підсвідомому рівні. До того ж, російська пропаганда працює набагато сильніше, ніж українська контрпропаганда. Тому міфи так просто приживаються в головах людей і працюють проти України.
Некреча: Російська «Медіалогія» провела дослідження, яке показало, що в російських телеефірах все рідше згадують Крим, Донбас і Україну в цілому. Якщо 2014 року таких згадувань було близько 6 тисяч на місяць, то 2017-го ‒ не більш ніж 2 тисяч на місяць. Із чим ви це пов'язуєте?
Крим перестав бути для Росії цінністю, якою був спочатку. Це вже отриманий трофей
‒ По-перше, ейфорія з приводу анексії Криму вже минула, в цьому немає нічого дивного. По-друге, росіяни почали розуміти, що за Крим доводиться платити дуже дорогу ціну. Крим начебто наш, але там все стало дорожче, долар росте, не можу дозволити собі відпочинок в умовній Іспанії ‒ це все для людей проблема. По-третє, Росія вважає, що Крим уже інтегрований у їхній політичний та економічний простір, тому про нього вже можна не особливо думати. Міст, мабуть, був завершальним акордом. Крим перестав бути для Росії цінністю, якою був спочатку. Це вже отриманий трофей.
Пашаєв: Чи можуть змінюватися настрої людей на окупованій частині Донбасу, коли вони дивляться на мирний Крим? Адже якась частина сподівалася, що там «русская весна» відбудеться так само, як на півострові. А це перетворилося на рану, що кровоточить, яка залишиться їхнім дітям і онукам, можливо, на довгі десятиліття.
‒ Безумовно, Донбас усе менше й менше любить Росію. Люди починають розуміти, що їх просто використали для політичних цілей. Росії вигідно мати такий анклав на території України, при цьому підкреслюючи, що там нібито йде «громадянська війна». Для Росії це вигідно з багатьох причин, а для населення Донбасу це трагедія. Людям тепер на тривалі роки жити в умовах воєнного часу під верховенством бойовиків. Я думаю, жителі Донецької та Луганської областей розчарувалися в Росії навіть більше, ніж кримчани.
