Коли цього місяця президент США Дональд Трамп і президент Росії Володимир Путін зустрінуться на своєму першому саміті тет-а-тет, вони потиснуть руки один одному в місті, відомому історією резонансних переговорів між Вашингтоном і Москвою. Зустріч, яка відбудеться 16 липня у Гельсінкі, стане четвертими переговорами між лідерами двох ядерних держав. Фінляндія традиційно слугувала нейтральною територією для вирішення розбіжностей між колишніми ворогами часів Холодної війни.
Фінляндія воювала з радянськими військами під час Другої світової війни, а в 1948 році підписала угоду про співпрацю з Москвою. Побоюючись свого величезного радянського сусіда, Фінляндія дозволила СРСР суттєво впливати на її внутрішню і зовнішню політику, при цьому формально зберігаючи свою незалежність.
Такий підхід згодом породив термін «фінляндизація» – явище, яке тривало десятиліттями, оскільки уряд Фінляндії намагався підтримувати правильний баланс між двома наддержавами часів Холодної війни. Як СРСР, так і США використовували цю північну країну в ролі платформи для своїх операцій розвідки.
Пропозиція Гельсінкі стати форумом для переговорів між СРСР та Заходом стала визначною стратегією Фінляндії, яка не приєдналася ні до НАТО, ні до Варшавського договору. Таким чином вона продемонструвала свою доброзичливість як нейтральний геополітичний гравець.
«З точки зору Фінляндії, це було частиною нашої активної політики нейтралітету. Фінляндія перебувала між блоками, Сходом і Заходом, і, пропонуючи хороші послуги для міжнародної дипломатії, дещо зміцнила свою позицію», – зазначив у розмові з Радіо Свобода фінський історик Мікко Маяндер.
«Визнання як від Сходу, так і від Заходу»
Найбільш відомий саміт безпеки в історії Холодної війни у фінській столиці відбувся в 1975 році. Він закінчився підписанням Гельсінських угод, які визначили провідні принципи у відносинах між Сполученими Штатами, Радянським Союзом та 33 європейськими державами. Серед цих принципів – територіальна цілісність і повага до прав людини.
Президент США Джеральд Форд і радянський лідер Леонід Брежнєв підписали угоди від імені їхніх урядів і провели переговори щодо контролю над озброєнням. Держсекретар Генрі Кіссінджер назвав ті перемови «дуже корисними».
Розмовляючи з Фордом за межами резиденції посла США в Гельсінкі, Брежнєв сказав своєму американському колезі, що СРСР підтримають кандидатуру республіканця на виборах і зроблять все можливе задля його перемоги. Форд, зрештою, програє кандидату від Демократичної партії Джиммі Картеру.
Та Брежнєву Форд тоді відповів, що сподівається, що його переоберуть, і висловив підтримку ідеї зміцнення політики розрядки між державами, про що повідомляв радянський меморандум. У Білому Домі сказали, що його «реконструювали з паперу, витягнутого з брежнєвської попільнички» в одному із залів Гельсінкі, де відбувся саміт 1975 року.
Приймати в себе саміт 1975 року, на якому підписали Гельсінські угоди, було «головною метою фінської дипломатії на початку 1970-х років», – заявив журналістам Радіо Свобода фінський історик Джуссі Ханхімакі.
«Це був спосіб отримання визнання як від Сходу, так і від Заходу, як підтвердження того, що нейтралітет був реальним», – додав Ханімакі.
Буш, Горбачов, Клінтон, Єльцин
Наступна зустріч між американським та радянським лідерами в Гельсінкі відбулася у вересні 1990 року – між президентом США Джорджем Бушем та лідером СРСР Михайлом Горбачовим. Ці переговори були присвячені майже виключно вторгненню Іраку в Кувейт.
Двома роками раніше попередник Буша, Рональд Рейган, зупинився в Гельсінкі на шляху до Москви для зустрічі з Горбачовим. Рейган використовував своє триденне перебування в столиці Фінляндії, щоб виступити з промовою, в якій він сказав: «немає справжньої міжнародної безпеки без поваги до прав людини».
А останній саміт у Гельсінкі між двома сторонами відбувся в 1997 році, коли президенти Білл Клінтон та Борис Єльцин порушили низку питань, серед яких була і різка реакція Москви щодо розширення НАТО на країни колишнього радянського блоку.
За повідомленням Білого дому, переговори підтвердили «важливість формування коопераційних відносин між НАТО та Росією».
Через два місяці Росія та НАТО підписали історичний план дій для співробітництва. Проте така угода була затьмарена недовірою і взаємними звинуваченнями в порушеннях після того, як Росія захопила територію Криму в 2014 році й підтримала бойовиків на сході України.
Місце, що єднає мости
Наступний саміт між Трампом і Путіним у Гельсінкі відбудеться на тлі напруги між Вашингтоном та Москвою. Причиною цього є низка питань, серед яких і український конфлікт, і підтримка Росією сирійського президента Башара Асада, а також звинувачення з боку Вашингтона щодо втручання Росії в президентські вибори США в 2016 році.
Після розпаду Радянського Союзу Фінляндія вступила до Європейського союзу. Вона не приєдналася до НАТО, але долучилася до програми Альянсу «Партнерство заради миру», у той час, як фінські війська брали участь у миротворчих місіях НАТО.
Президент Фінляндії Саулі Нійністе підтримував контакт із Путіним, незважаючи на напружені відносини між Москвою та Заходом, а також зустрічався з Трампом у Білому домі.
Ханхімакі сказав, що фінські лідери «дуже хочуть, щоб Фінляндія була дуже твердою» частиною Заходу, «незважаючи на те, що вона ще не є членом НАТО».
Він додав, що в країні існує певна стурбованість з приводу «зустрічі, яка надає надто багато легітимності Росії та її зовнішній політиці».
«Проте, я думаю, що це все ще переважує той факт, що... єдиний шлях підвищення міжнародного становища Фінляндії сьогодні – це діяти як своєрідна приймаюча сторона», – зазначив Ханхімакі.
Фінський історик Мікко Маяндер сказав Радіо Свобода, що «з фінської точки зору, це дуже добре, що ми все ще можемо слугувати таким місцем, котре є мостом єднання».
«Ми не маємо власної програми, але, звичайно, ми, як сусід Росії... Ми хочемо послабити напругу між Заходом і Сходом, і якщо ми можемо якось посприяти у досягненні цієї мети, це добре і для нас також», – додає Маяндер.
