Український письменник Юрій Андрухович презентував у Полтаві нову книжку «Коханці юстиції», яку почав писати 27 років тому. Він взяв участь у першому міжнародному поетичному фестивалі Meridian Poltava. Окрім презентації книги, письменник приєднався до поетичних читань на місцях Полтавської битви, а також представив своє бачення «Енеїди» Котляревського у проекті-виставі. У фестивалі також взяли участь інші відомі культурні діячі з України та Швеції.
– Багато українських письменників взяли участь у фестивалі (зокрема, Сергій Жадан, Андрій Любка, Оксана Забужко). Наскільки це важливо для вас?
– Я думаю, це має дві сторони, тут є зворотний зв’язок. Це потрібно читачам і публіці, але це потрібно письменникам. Ми перебуваємо не у вакуумі, нам дуже важливо безпосередньо спілкуватися із нашими читачами.
– Наскільки Полтава є літературною?
– Полтава за визначенням така. Тут Котляревський, передусім, Гоголь. Цей музей (Полтавський краєзнавчий музей – ред.) став одним з героїв нашого вечірнього перформансу, у нас дуже багато речей з нього. Полтава – не просто літературна, а це місто, де синтезувалися архітектура, візуальне мистецтво, література. Тут є своєрідний полтавський стиль.
– Як виникла назва вашої книжки – «Коханці юстиції»?
Книжка була готова, а я все ще шукав назву. Була робоча «Негідники»
– Буває так, що книжка з’являється раніше за саму книжку. А ця назва з'явилася останньою. Книжка була готова, а я все ще шукав назву. Була робоча «Негідники», але книжка змінила моє власне ставлення до цього – і я не міг уже так лишити.
Мені сподобалося те, що ці два слова з доволі віддалених від себе смислових політик. Коханці, звичайно, нагадують про заборонену любов, вони нелегальні. А юстиція – це не лише суди, але й наше спільне прагнення до справедливості. Тут на цьому зіткненні виникла абревіатура К та Ю. І я думаю, що у наступному виданні книжки назвою буде просто велика латинська літера Q.
– Які прогнози щодо наступної книжки?
– Я ще не почав писати наступну книжку. Хоча я знаю, коли почну, але не знаю коли закінчу. Не буду нічого прогнозувати.
– Фестиваль присвячено Полтавській битві. Наскільки відчувається історичний контекст? Чи потрібно звертатися до подій, які сталися понад триста років тому?
– Насправді, я не дуже відчув, що тут головний акцент на Полтавській битві, хоча ніби такий сюжет виник в один із днів, коли ми відвідували поле битви. Але з іншого боку – якщо вже приїхав до Полтави, то це варто відвідати.
Елемент проєвропейської мобілізації українців на даному етапі присутній у цій ідеї
Потрібно обґрунтувати цю лінію, пов’язану зі Швецією. Для шведів це важливо. І, як вони постійно повторюють, вони дуже радіють з того, що програли. Шведи розвили таку національну міфологію, що завдяки цьому вони стали такими щасливими й хорошими.
Я думаю, не в останню чергу цей контекст виник у зв’язку з російською агресією. Від шведів важко сподіватися, що вони знову виступлять союзниками, бо вони дуже великі пацифісти, але якийсь елемент проєвропейської мобілізації українців на даному етапі присутній у цій ідеї.
У минуле цікаво озиратися. Але парадокс полягає у тому, що про минуле мають говорити історики, а практика показує, що історики найменш здатні домовитися між собою щодо минулого. Натомість, письменники, поети, якщо звертаються до минулих образів, історичних тем, вони звертаються до якихось маргіналій, з яких може випливати порозуміння.
Я не хочу цим категорично стверджувати, що письменники різних країн призведуть до тотального розуміння усіх і ми вирішимо спірні історичні питання. Але мені здається, що письменники можуть більше, ніж історики, у розумінні емпатії, інтуїтивних прозрінь стосовно того, що передусім все з тих часів змінилося.
– Повернімося до сучасності. Ви підписали петицію про звільнення ув'язненого в Росії українського режисера Олега Сенцова, який 14 травня оголосив безстрокове голодування з вимогою звільнити всіх українських політв’язнів, яких утримують у Росії і Криму. Як ви оцінюєте ситуацію, яка відома наразі?
Лишається відчуття, що не до кінця все задіяно, не до кінця натиснули, більше вдають, ніж роблять насправді
– Підписав, і не одну. Потрібно до останнього вірити, що цілеспрямований тиск допоможе. Європейські країни також виступали зі зверненнями. Але міжнародна спільнота, на жаль, не до кінця перейнялася серйозністю цієї ситуації. З одного боку, вона наче підтримує вимоги щодо звільнення Сенцова та інших, зрештою, там не менш драматична ситуація у Кольченка, Балуха, молоденького Гриба і багатьох інших. А з іншого боку – лишається відчуття, що не до кінця все задіяно, не до кінця натиснули, більше вдають, ніж роблять насправді.
– Чому?
– Не перейнялися, не болить. Не хочуть дратувати, провокувати Росію. Вкотре наступають на ті ж граблі. Але у будь-якому разі все ще може змінитися на краще. Я говорю про ситуацію на сьогодні, а може, післязавтра станеться якесь чудо.
