Бізнесмен Пол Ніланд, який уже багато років мешкає в Києві, в статті для аналітичного центру Atlantic Council пояснює, чому в Україні варто вести бізнес. А на сторінках політичного журналу Foreign Affairs експерт аналітичного центру Atlantic Council Адріан Каратницький та американський політолог Олександр Мотиль критикують підхід Заходу до боротьби з корупцією в Україні. Тим часом заступник міністра оборони України, адмірал Ігор Кабаненко в статті для аналітичного центру The Jamestown Foundation розмірковує над потенційною небезпекою російської присутності в українських внутрішніх водних шляхах.
Пол Ніланд, засновник Statement Email Ltd., який уже багато років мешкає в Києві, у статті для аналітичного центру Atlantic Council пояснює, чому в Україні варто вести бізнес.
На перший погляд Україна може здаватися складним і заплутаним місцем для ведення бізнесу.
«Я займаюсь бізнесом в Україні вже 15 років, і, хоча Україна має погану репутацію в плані міжнародного бізнесу, насправді вона заслуговує на другий погляд», – зазначено у статті.
Деякі вчені та експерти стверджували, що в Україні нічого не змінилося після Євромайдану. Але автор наголошує: активне громадянське суспільство повільно, але неухильно підштовхує обраних представників до реформування системи. Вони є рушієм значних змін.
Україна, за словами автора, також винесла чимало користі від співпраці з такими міжнародними партнерами, як МВФ, США, Канада, Світовий банк та іншими.
Серед численних змін автор перераховує реформування «Нафтогазу», який раніше спричиняв мільярди доларів збитків щороку, створення НАБУ в 2015 році, зміну податкової системи. У 2016 році Україна зробила величезний крок назустріч чеснішому урядові, коли ввела електронні декларації. А в 2017 році українці отримали безвізовий режим із ЄС.
«Україна запровадила всі необхідні елементи, щоб міжнародні інвестори розросталися. Економіка повинна зростати швидше, і з подальшим міжнародним досвідом, що надходить у країну разом із міжнародними інвестиціями, це обов’язково відбудеться», – йдеться в статті.
Більш того, Україна має привабливу робочу силу, працьовиту й недорогу: зарплати насправді нижчі тут, ніж у Китаї, наголошує автор.
«Україна – безпечна й гостинна країна і це країна можливостей. Давайте вести бізнес в Україні!» – таким закликом закінчує свою статтю Ніланд.
У статті для політичного журналу Foreign Affairs експерт аналітичного центру Atlantic Council Адріан Каратницький та американський політолог Олександр Мотиль критикують підхід Заходу до боротьби з корупцією в Україні.
Автори зауважують, що замість того, щоб визнати суттєвий прогрес, якого досягла Україна, Захід продовжує недооцінювати реформи в Україні.
«Тим самим вони дискредитують реформи, поляризують еліти країни, сприяють масовій мобілізації, заохочують лівий і правий популізм, ослаблюють Україну під час війни та російської окупації й сприяють нестабільності країни», – йдеться у статті.
Україна унаслідувала олігархічну економічну систему й корупцію, і не дивно, що боротьба з нею була довгостроковим пріоритетом західної допомоги ще від 1991 року. Після 2014 року Захід побачив можливість реформувати державу, і Україна, на думку авторів, досягла значних успіхів.
«Зусилля України щодо зниження рівня корупції досягли більш позитивних змін за останні чотири роки, ніж у попередні два десятиліття», – йдеться в аналізі. Серед них, наприклад, створення системи закупівель Prozorro, чистка банківського сектору тощо.
«Дивно, але в очах США та європейських політиків ці великі досягнення були недостатніми й неадекватними. Справжньою мірою змін для них стали переслідування й покарання злочинців», – зазначають автори. Захід через неурядові організації розпочав шквал критики щодо боротьби України з корупцією, і тому зовсім не дивно, що велика кількість українців вважають, що «нічого не змінилося» і що «все втрачено».
Найбільшою помилкою Заходу є віра в те, що ключем до змін є окремі політики, а не інститути. «Коли аналітики й політики все частіше стверджують, що Порошенко має піти, вони не беруть до уваги той факт, що системна реформа – це завжди складний процес, який сильно залежить від зміни структурних відносин та інституційної практики, а не від зміни особистостей, які їх очолюють», – мовиться у статті.
Нинішній підхід не є достатнім для перетворення України. Серед варіантів вирішення проблеми – відновлення співпраці західних установ з основними правоохоронними органами України, із зобов’язанням покращити їхню професійну спроможність.
Заступник міністра оборони України, адмірал Ігор Кабаненко в статті для аналітичного центру The Jamestown Foundation розмірковує над потенційною небезпекою російської присутності в українських внутрішніх водних шляхах.
Минулого місяця заступник міністра інфраструктури Юрій Лавренюк звернувся до Ради національної безпеки і оборони України з проханням заборонити російським суднам вхід у внутрішні водні шляхи України через високий рівень терористичної загрози, який вони становлять. Це, в свою чергу, викликало негайну і гучну реакцію з боку Росії.
Москва стверджує, що продовження російського використання внутрішніх вод України – в інтересах українських громадян. «Але, фактично, щоденна російська комерційна діяльність уздовж цих внутрішніх морських артерій не орієнтована на Україну», – зауважує Кабаненко. Іншими словами, є щось інше, що пояснює присутність Росії.
Як зазначав генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберґ, Росія кидає виклик сучасному безпековому порядку, використовуючи «суміш військових та невійськових засобів агресії, поєднання прихованих і явних операцій та заходів» для досягнення своїх політичних цілей, мовиться у статті. І, як показала анексія Криму у 2014 році, Росія легко може використовувати торговельні судна не тільки для перевезення товарів, але також і «маленьких зелених чоловічків» та інших замаскованих сил, наголошує Кабаненко. Тому, на його думку, слова Лавренюка про терористичну загрозу можуть мати сенс.
«По-перше, Україні терміново потрібна збалансована морська політика та військово-морська стратегія, а також можливості «москітного» флоту, щоб адекватно реагувати на загрози у морі та вздовж внутрішніх річок», – зазначає автор статті.
За останні чотири роки мало що було зроблено заради досягнення цієї мети.
«По-друге, щоб відповісти на такі загрози, українські військово-морські кораблі та човни повинні бути присутніми не тільки в Одесі та навколо морських підходів до портів України, а й в Азовському морі, на Дніпрі та Дунаї», – переконаний заступник міністра оборони України, адмірал Ігор Кабаненко.
