Доступність посилання

ТОП новини

Як в Україні вирішити ромську проблему?


Учасники святкування Міжнародного дня ромів. Закарпаття, Ужгород, 7 квітня 2017 року
Учасники святкування Міжнародного дня ромів. Закарпаття, Ужгород, 7 квітня 2017 року

(Рубрика «Точка зору»)

Розгін у ландшафтному парку на Лисій горі в Києві стихійного циганського табору, який після себе залишив гори сміття та вирубані дерева, є лише першим дзвіночком перед викликом, з яким доведеться зіткнутися українському суспільству.

І якщо не почати серйозно займатися ромською проблемою, як це вже роблять сусідні країни, на нас чекають значні гостріші конфлікти. І причина загострення стосунків ромів та оточуючого світу одна: демографічний вибух при крайній злиденності.

Ромська дівчинка сидить на землі посеред табору в Києві на Троєщині, 25 квітня 2018 року
Ромська дівчинка сидить на землі посеред табору в Києві на Троєщині, 25 квітня 2018 року

На початку 2000-х, коли уряд Віктора Ющенка запровадив значні матеріальні виплати за народження дітей, цим найбільше скористатися саме роми. Адже значна частина цієї громади живе на межі (або й за межею) бідності. А тут держава зобов’язалася платити тисячі гривень за кожного новонародженого. У найбідніших громадян з’явилося джерело постійного доходу.

Ромські табори на Закарпатті стали переживати справжній бейбі-бум. Ромки народжують ще в шкільному віці. За однією дитиною слідувала друга, третя, четверта… Доходи ромів завдяки цьому навіть зрівнювалися з прибутками українців, які жили з ними по сусідству. Однак в останні роки ситуація почала змінюватися. Гривня суттєво знецінилася, а отримані кошти на дитину доводиться ділити на дедалі чисельнішу родину. У підсумку залишаються крихти, а дітей треба якось годувати. Окрім того, держава, зрозумівши, що спонсорує соціальне паразитування, почала обмежувати допомоги.

Таким чином на Закарпатті маємо ситуацію, коли кількість ромів за останні два десятиліття суттєво зросла. За офіційними даними, на початку поточного навчального року в школах області навчалося понад 10 тисяч ромських дітей. (У кілька разів більше, ніж 20 років тому). При цьому тільки 5% ромських школярів отримують документ про закінчення 9-класної освіти, і лише 1% – атестат про повну середню освіту. Себто абсолютна більшість ромських дітей не закінчують школу. Не дивно, що більшість ромів, за оцінками фахівців, є малограмотними, у крайньому разі уміють читати по складах. Ясна річ, що і в так безробітному Закарпатті, де сотні тисяч мешканців змушені шукати роботу за межами краю, працевлаштуватися таким малоосвіченим краянам можна лише на роботу за найнижчою кваліфікацією та з найменшою оплатою. Але й такої роботи бракує! Тому частина закарпатських ромів традиційно їздить на заробітки за межі області, де працюють переважно на будівництвах. Ці роми більш-менш дають собі раду в житті.

Ті ж, хто не спромігся на постійних дохід, виживають на «підножному кормі»: жебракують, збирають металобрухт, риються по смітниках. Власне, ця група, яка, за оцінками фахівців, складає третину ромської громади Закарпаття, є найсприятливішим середовищем і для кримінальних діянь. Адже коли не маєш, що їсти, то тобі не до високої моралі.

І виходить замкнене коло: ромів більшає, і життєвий простір для них скорочується. Адже й для жебрака потрібна достатня «власна територія». Звідси і «набіги» закарпатських ромів на Київ чи Львів, де вже тутешні мешканці починають ледь не гуртуватися проти «гастролерів».

Третя етнічна спільнота України?

Якщо за переписом 2001 року на Закарпатті зафіксовано 14 тисяч ромів, то за даними лікарів, які роблять подворові обходи, нині реальна їхня кількість складає понад 50 тисяч. Щоправда, тут є ще казус, що на переписі значна частина ромів записується іншими національностями: угорцями , словаками, українцями. Тому до цифр перепису треба ставитися дуже обережно. Вони не відображають реальної ситуації.

Учасники святкування Міжнародного дня ромів. Закарпаття, Ужгород, 7 квітня 2017 року
Учасники святкування Міжнародного дня ромів. Закарпаття, Ужгород, 7 квітня 2017 року

Слід відзначити і позитивні зміни у житті ромської громади. За останні два десятиліття близько сотні ромів здобули вищу освіту. Два десятки – стали депутатами місцевих рад (в Ужгородській міській раді – двоє ромів). На закарпатському телебаченні десять років працює єдина в Україні ромська телепрограма. Формується власна інтелігенція, яка стає посередником між державою та ромською спільнотою. Нещодавно в Ужгороді презентували перший роман закарпатського рома Миколи Бурмек-Дюрі, який, до речі, написаний українською мовою. Закарпатці побачили й успішну частину ромського суспільства, яка добре соціалізувалася, і це викликає у всіх позитивні емоції. Чимало ромів позбулося комплексу неповноцінності за свою етнічну приналежність. У центрі Ужгорода можна побачити святкову ходу ромів під українськими і ромськими прапорами, і це не викликає озлоблення в містян. (А голова Закарпатської ОДА Геннадій Москаль сам іде в колоні в традиційній циганській сорочці).

Однак що робити з тією найбіднішою і найчисельнішою частиною ромської громади? Вочевидь, треба вивчати досвід Словаччини, Угорщини, Румунії, де частка ромів ще вища, ніж у нас. Там ромська проблема серед пріоритетів. В органах влади є посадовці, які займаються суто ромами. Постійно моніториться ситуація, поводяться соціологічні дослідження, працюють вчені-ромологи, всіляко стимулюється отримання ромами освіти (навіть через позбавлення соціальної допомоги для тих, хто не відвідує школу).

Інцидент на Лисій горі із ромами з Берегівського району – це лише наслідок. (До речі, подейкують, що вони не виїхали з Києва, а просто перебралися на інше сміттєзвалище). Причини дедалі частіших конфліктів значно глибші і глобальніші. Найперше, що слід зрозуміти, що ця проблем не «розсмокчеться» само собою. Аби зрозуміти, як її вирішити, треба бодай звернути увагу на цю особливу громаду українських громадян, яких, за неофіційними даними, в Україні вже кілька сотень тисяч. Таким чином за чисельністю роми можуть стати третьою етнічною спільнотою в Україні після українців та росіян, тоді, як за переписом 2001 року, вони були лише 14-ми.

Олександр Гаврош – письменник, журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • Зображення 16x9

    Олександр Гаврош

    Народився 1971 року в Ужгороді. Закінчив Львівський факультет журналістики. Має понад дві тисячі публікацій у пресі. Автор понад тридцяти книжок, в тому числі збірників публіцистики «Точка перетину», «Закарпаття під прицілом»,«Блукаючий народ». Член Національної спілки письменників України. Поет, прозаїк, драматург, сценарист. 

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG