У Чорнобилі не носили хімзахисту, пили пепсі, а не горілку, і добровільно поверталися на найбільш небезпечний дах у світі. DW подивилася популярний серіал разом із ліквідаторами наслідків аварії на ЧАЕС.
Популярний серіал "Чорнобиль" виробництва американського телеканалу HBO ми дивимося із 72-річним Володимиром Бардалімом (на вигляд йому років 60), сидячи на кухні у прохолодній берлінській квартирі з високими стелями. Герой чергової серії - молодий хлопець, якого щойно призвали з резерву, - іде в цивільній коричневій куртці розгорнутим біля АЕС військовим містечком.
"Намети схожі, - каже Володимир, якому події тих днів знайомі не з чуток. - Але ніхто, звичайно, до табору в цивільному одязі не приїжджав. Після військкоматів везли до частин і переодягали в форму. Тут герой вийшов з автобуса і прямо пішов до намету - ну як це? Є ж штаб, там розподіляли - бардаку не було".
"У хімзахисті ніхто не ходив"
Володимир Бардалім у 1986 році був майором інженерно-саперних військ і служив у литовському Каунасі. 1 травня того року, через кілька днів після аварії на ЧАЕС, його батальйон спрямували до Чорнобиля. Він зрозумів, що справа серйозна, коли побачив, як для цього відрядження розконсервували військову техніку, що зберігалася на складі як "недоторканний запас". Практично вся ця техніка після застосування назавжди залишилася в Чорнобилі - її використовували для того, щоб повалити "рудий ліс" навколо АЕС, хвоя якого першою прийняла на себе радіацію.
Продовжуємо дивитися серіал. На екрані знову військове містечко, кілька людей проходять у плащах хімзахисту. "У хімзахисті у нас ніхто не ходив. У той час стояла така спека, ЗЗК (загальновійськовий захисний комплект. - Ред.) всі познімали. У Чорнобилі особовий склад відразу переодягли у спеціальну форму, начебто просочену чимось, на кшталт клейонки. Але спека, травень місяць, ще й клейонка на голе тіло... Мошкара, все чухається. Через тиждень всі покидали спецформу, наділи свою, звичну", - згадує Володимир.
Тим часом на екрані ящиками розвантажують і п'ють горілку. "Такого не пригадую. Спочатку, коли ми тільки заїхали, давали червоне вино. Потім і його вилучили, замінили мінералкою і пепсі-колою", - розповідає Володимир Бардалім. За його словами, довкола був "сухий закон", і в сільських магазинах заборонено було продавати алкоголь військовослужбовцям. "Солдати шукали і знаходили самогон у виселених селах, наприклад, під ґанком або під собачою будкою. Багато хто сам був із села і знав, де ховають. Я не заперечував, просив тільки, щоб пили увечері без шуму", - додає він.
Найрейтинговіший серіал
Серіал "Чорнобиль" на найбільшому кінопорталі imdb.com зараз - найрейтинговіший серіал в історії. Його особливо хвалять за історичну достовірність. Володимир Бардалім визнає достовірність форми військовослужбовців, наметів і техніки. Але серце колишнього майора творцям серіалу завоювати не вдалося - на його думку, військове містечко у ньому показане як "ромський табір" або "табір для військовополонених".
Лікарка з Мінська Олена Давидова, яка обстежувала в чорнобильській зоні місцеве населення через кілька місяців після аварії, серіал хвалить. "За своїм напруженням, за пристрасністю - він зовсім не поганий. Звичайно, там є й дурниці на кшталт звернення "товариш" із кожного приводу, але багато правди", - зауважує вона. Олена бувала і в показаній у серіалі шостій клінічній лікарні в Москві, де тримали хворих із гострою формою променевої хвороби. Зображення цієї лікарні на екрані вона вважає адекватним. Не викликає у неї протесту й суперечлива сцена, коли одну з героїнь за хабар пускають у палату до смертельно хворого чоловіка.
Відповідаючи на запитання, чи не страшно їй було їхати до зони відчуження, 66-річна Олена рішуче відказує: "Ви так цікаво розмірковуєте. Мабуть, було неприємно. Але я належу до того покоління, у якого батьки війну пройшли. Це зовсім інші люди - що я, що мої батьки. Треба - значить ти це робиш, я так вважаю".
Ліквідатори на даху ЧАЕС: "А можна ще раз?"
Одна з найемоційніших сцен серіалу була показана в четвертій серії - зняті без монтажу півтори хвилини, які рятувальники провели на даху АЕС, скидаючи з нього графіт. За ці півтори хвилини ліквідатори отримували ледь не критичну дозу опромінення. Володимир Бардалім каже, що й він був на даху. За його словами, там плутанини теж було менше, ніж показано в серіалі: прямо на території АЕС для тренування встановили макет даху, тож ліквідатори були готові до спринту. "Люди знали, до якого шматка графіту бігти", - підкреслює він.
За словами Володимира, унизу ліквідаторів зустрічали з "мішком грошей". Там, згадує він, відбувалася наступна сцена: "Яке звання?" - "Сержант!" - "На - сто рублів". Гроші давали без розписки. Були й люди, які просили: "А можна ще раз?" Співробітник відділу держбезпеки кивав, і їх тут-таки знову відправляли нагору, ще на півтори хвилини, за наступною дозою".
Нерозважливій поведінці сприяла невидимість небезпеки. "Адже радіації не було видно. У серіалі був показаний стовп радіації, який виходив із реактора в небо. На ділі його не було видно. Навіть ті, що скидали графіт із даху й отримували 25 рентген, - спочатку вони нічого не відчували. А після - паморочиться в голові, блювота і потім вже все", - пояснює він.
"П'ять років намагався про це забути"
Із батальйону Володимира вже впродовж першого року загинуло не менше третини особового складу. Він вважає, що врятувався, бо виріс у Кіровограді, де видобувають уран, і "утворився якийсь імунітет". З тих, хто поїхав у відрядження разом з Оленою Давидовою, четверо лікарів померли, не доживши до шістдесяти років. "Веселого нічого не було, але була команда. Підібралися такі люди, які не боялися. Була справа, було цікаво, велика робота. І люди ставляться з повагою. Мене всі знали, у мене була специфічна зачіска, я своє довге волосся заплітала в "ґулю" на голові. І по ній мене в навколишніх селах упізнавали - "ендокринолог з "ґулею", - пригадує Олена.
Третю серію "Чорнобиля", у якій ідеться про променеву хворобу, Олена змогла подивитися тільки з третьої спроби. Для деяких ліквідаторів аварії навіть це - занадто важке випробування. Один із резервістів, якого призвали до зони і з яким вдалося зв'язатися кореспонденту DW, припинив розмову через півтори хвилини. "Вибачте, я п'ять років витратив на те, щоб усе це забути", - сказав він.
Джерело: Українська служба DW
Новини від Корреспондент.net в Telegram. Підписуйтесь на наш канал https://t.me/korrespondentnet