День Незалежності
Якби референдум щодо проголошення незалежності України відбувся у серпні 2019 року, абсолютна більшість учасників референдуму (89%) підтримала б незалежність. Про це свідчать дані опитування фонду "Демократичні ініціативи" і КМІС.
Соціологія демонструє, що ми знову обираємо незалежність. Результати досліджень під час виборчих кампаній свідчить, що соціологи доволі точно визначають суспільні настрої. Війна, падіння економіки, хвилі еміграції, розчарування політичними елітами не впливають на наш вибір. Не похитнули нашу віру й надію у власну країну. І це добре. Історія вчить, що вперті люди досягають бажаного. Часто – зчепивши зуби, попри погрози, удари в спину й істеричний сміх. З кельмою в одній руці, і мечем в іншій. За останні 28 років у нас в країні багато було і є такого, чого не можна було допускати. Що потрібно змінювати. Цього ніхто й не приховує. Про це ми будемо не лише говорити, а й виправляти. Спочатку повільно й зі скрипом, а далі – все впевненіше й активніше. А друзі і вороги нехай знають: Україна є і буде. У нас немає сумнівів і вагань у цьому питанні.
Звісно, нам будуть розповідати про "щасливе життя у совку". Про космос, у який літали. Про квартири у панельках спальних районів, на які стояла черга, і які таки давали працівникам (і це правда). Не всім, але давали. Про бійки в чергах за копченою ковбасою й тотальний дефіцит всього – від предметів гігієни до шпалер і бензину, можливо, не будуть розповідати. Такі дрібниці випадають із пам'яті. Але існують й інші спогади, важливіші: про цинкові труни з Афгану, репресії й розстріли у Биківні й не лише там. Про Голодомор, влаштований радянською владою. Зрештою, про небезпечні реактори РБМК 1000, які спочатку розмістили в якійсь сотні кілометрів від Києва, а потім проводили дикий й небезпечний експеримент, який накрив країну й добру частину континенту радіоактивним брудом.
Мені доводилось говорити з представниками народів, які не мають своєї держави. Який глибокий сум я бачив в їхніх очах! Вони розуміють нездійсненність своєї мрії. Ймовірно, світ досяг межі для створення нових країн. Вся твердиня земна розподілена. Навіть малозаселений острів Гренландія є цікавим для великих і маленьких країн, а його люди не бажають зміни статус – кво. Хіба-що крига Антарктиди залишається спільним надбання людства. Та й то – номінально. Не даремно на шостому континенті діють станції різних країн (в тому числі й України). Вони, окрім наукової діяльності, виконують й політичну. Фіксують присутність своїх прапорів на випадок спроби розподілу крижаної шапки планети. Нових територій для колонізації на глобусі більше не існує. Землю нам не завезуть ані з Місяця, ані з Венери. Створити нову державу на планеті, яка поділена кордонами – майже неможливо.
А от щодо втрати – такий ризик, на жаль, існує. Наприклад, в результаті агресії. При цьому захоплення й окупацію територій завжди пояснюють гуманними мотивами й ледве не братньою допомогою (між іншим, спроба окупації того ж Афганістану теж була "інтернаціональною допомогою", чи не так?). Таке собі "братерське" вбивство, окупація, анексія. Ледве не дружня послуга. Аби, мовляв, не мучились. Так завжди відбувається, коли якусь державу намагаються знищити, поглинути і стерти з мапи світу.
Незалежність (нехай спочатку – формальна), здобута у 1991 році – це історичне диво. Реалізація ідеї, час якої настав. Ідеї Незалежної України. Так, процес становлення, м'яко кажучи, не простий. Але значно краще так, аніж – сумні й заплакані очі. Бо існуючу державу можна вдосконалювати, розвивати й поліпшувати. А з порожнім місцем на глобусі цього точно не вийде.
Остання соціологія свідчить, що українці це розуміють. Незалежність знову підтримали б 98% наших співгромадян. А ви кажете, що у нас немає стабільності. Насправді, у дуже важливих питаннях вона є. В усвідомленні того, що незалежність й державність – не предмет для обговорення й торгів. З Днем народження, Україно!
