Професор Валерій Іванов побоюється за своє життя

З Валерієм Івановим я знайомий ще з студентської доби. Він був викладачем Київського національного університету імені Шевченка, коли я закінчував навчання. Думаю, ви чули про обшуки, які відбувались в помешканні Іванова у травні цього року. Відверто кажучи, я тоді сприйняв те, що відбувається, як певне непорозуміння. Але члени Комісії з журналістської етики своєю заявою на захист медійника нагадали, що "непорозуміння" триває.

http://www.cje.org.ua/ua/news/vidkrytyy-lyst-komisiyi-z-zhurnalistskoyi-etyky-shchodo-tysku-na-prezydenta-akademiyi

І ось тоді я й набрав телефон Валерія Іванова й дізнався про те, що він всерйоз побоюється як за своє життя, так й за життя й здоров'я членів своєї родини. На думку Іванова, коли "дико багаті люди, які збирають інформацію про нього й організовують всілякі акції дискредитації, зрозуміють, що не досягли результату, вони можуть перейти у площину фізичного впливу, або й знищення". Отже, справа серйозна.

Власне, тоді ж я й почав записувати це телефонне інтерв'ю, у якому Валерій Іванов поінформував, що готовий до будь-яких перевірок його фінансової діяльності й звернувся із таким проханням – перевірити все до партнерів, з якими співпрацює. У світлі останніх подій перевірка, очевидно, має бути перехресною – окрім фондів, які виділяють гранти Академії української преси на реалізацію проектів з медіа-освіти журналістів, до справи долучилася й Національна поліція. На запит правоохоронців співробітник АУП передав старшому слідчому Головного слідчого управління Національної поліції України Олександру Платову пакет документів, який стосується фінансової діяльності – акти виконаних робіт й звіти. І яким же було здивування представників АУП, які побачили скан-копії цих документів в інтернеті. Як сказано на сайті Академії української преси, "злив" інформації супроводжується "погрозами та повідомленнями шантажистського характеру". У відповідь на це працівники Академії подали заяву до ГПУ, САП та ДБР про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.387 (розголошення даних досудового розслідування), 189 (вимагання) КК України.

http://www.aup.com.ua/povidomlennya-pro-zlochin/?fbclid=IwAR0R300l1ILs8Jh7hD3KnxpmHy0lh8VENKNpxvcQJKc5e4EBZv8mVbyUJ2E

Такі дивні відносини з представниками МВС професор Іванов пояснює тим, що окрім процесу фінансових перевірок його діяльності, йому закидають незаконне збирання інформації про доволі впливових осіб. Причина атаки, на думку професора – причетність його сина до фейсбук – спільноти АСАВ UA, у якій свого часу публікували матеріали й про кандидатів до ДБР.

Я не полінувався й зазирнув на цю сторінку, щоб подивитись – що й кого могло так серйозно вивести з рівноваги. Справді, там є, зокрема, й матеріал про статки екс-кандидата до ДБР, заступника начальника Головного слідчого управління Національної поліції Євгена Шевцова та його дружини Альони Дегрик. У цих матеріалах – стандартний антикорупційний фактаж. Квартири, машини, ділянки землі, ресторанні бізнеси тодішнього кандидата до ДБР та його дружини у Києві й в Одесі. А ще – інформація про букмекерську контору й розслідування стосовно системи виведення коштів в Росію.

https://www.facebook.com/watch/?v=269203647232256

Валерій Іванов переконаний, що став своєрідним заручником у цій історії, об'єктом помсти за те, що Євген Шевцов так і не потрапив до ДБР. Й дивується: мовляв, ніколи не мав відношення до проектів й діяльності свого сина. Цікаво, що сам викладач, так би мовити, на власній шкірі відчув "принади" роботи журналістів – розслідувачів. Й тепер детальніше буде розповідати студентам про особливості професії. Теоретична частина, так би мовити, підкріплена практичними знаннями побічних ефектів.

Зрозуміло, що у цьому контексті потребує оприлюднення й позиція самого Євгена Шевцова – чи справді має місце помста за оприлюднену інформацію під час його номінування до складу ДБР. Можливо, під час такого інтерв'ю буде пролито світло й на механізм "злиття" матеріалів слідства у публічний простір. Тож запрошую до слова заступника начальника Головного слідчого управління Національної поліції.

Загалом, дивною і небезпечною не лише для Валерія Іванова (який, нагадаю, заявляє про ймовірність фізичної розправи над ним) є вся ця історія. Тому що вона створює прецедент, завдяки якому будь-яке журналістське розслідування можна буде трактувати у площині "незаконного збирання інформації" проти будь-кого. Професор Іванов, наскільки мені відомо, вже давно не працює "в полі". Він пише книжки. В тому числі, й про функції та роль медіа у сучасному суспільстві. Завдання якого – тримати під мікроскопом посадовців різних рівнів, й кандидатів на відповідальні посади. Власне, сама ідея електронного декларування статків й активів, у цьому й полягає. Тож, сподіваюсь, що у учасників процесу стане розуму повернутись у правове поле й вирішувати конфлікт у відповідності до діючого законодавства.