Inoculation
Продовжуючи традицію, спершу я хотів би трішки поговорити про прекрасних людей, які для мене важливі. Ці люди асоціюються у мене з тою Україною, яку я люблю, у якій живу та хочу жити.
Почну з Івано-Франківська. Там живе чудовий Олег Мох, який для мене є душею цього міста. Мох – засновник гурту Перкалаба, мислитель та громадянин свого міста та своєї країни. Ось коли мені щось кажуть про Франківськ, я одразу згадую Олега Моха. Його романтичну, красиву історію стосунків з Ганнусею, про яку згодом заспівали DakhDaughters. Його захопливі ідеї, погляди, проекти. Для мене це – фігура нашої України.
У Києві мешкає Женя Уткін – прекрасна людина, бізнесмен, мислитель, філантроп, який також підтримує фестивалі ГогольФест та "Jazz in Kyiv". Разом зі своєю дружиною, він організував культурно-освітній центр "Майстер Клас". І це – один із ключових культурних центрів Києва, відкритий інтелектуальний та творчий простір. Женя організовує та підтримує дивовижні проекти. У серпні він зробив фестиваль високого мистецтва "Букет" – і це була прекрасна подія. Ось – людина з абсолютно відкритим серцем та душею.
У столиці також живе Гарік Корогородський – "чарівний фрік", як я його називаю. Гарік – співвласник великих торгових центрів у Києві і він робить дивовижні речі. Наприклад, зі своїми партнерами він створив благодійний фонд "Життєлюб", який матеріально та морально підтримує пенсіонерів. Це – фантастично. Тому що ставлення до людей поважного віку – це взагалі суть культури суспільства. І ось це – повага – допомогти людям, які важко працювали ціле життя, побачити небо, знову посміхнутись, радіти. Це ж прекрасно.
Ще у Києві є Леонід Комський – власник аукціонного дому "Дукат". Це – художній центр, в якому справді вирує життя. Леонід підтримує багато культурних проектів. У нього є власний бізнес і більшість своїх прибутків він віддає, аби розвивати сучасну культуру у нашому чудовому місті. Це дуже важливо.
Також є Ольга Сагайдак – співвласниця аукціонного дому "Корнерс". Оля втілила у життя проект "Мистецькі надра" та культурний форум "ДОНКУЛЬТ" – презентація культури Донбасу у різних регіонах України. Зі своєю командою вона також організувала проекти "СлободаКульт", "ПогранКульт: ГаліціяКульт" та інші, під час яких проводила полідисциплінарні культурні обміни, щоб об'єднувати людей з різних регіонів та руйнувати взаємні міфи та стереотипи. Неймовірна жінка, яка розвиває цю справу і це просто фантастично.
Щоразу я відкриватиму нових дивовижних людей. Тому що про це треба писати, про це треба говорити.
Зараз я хотів би розповісти про Маріуполь, який ми відкрили для себе рік тому. Минулого року ми почали проект GogolFest Inoculation і на карті України з'явився фестиваль StartUp GogolFest у Маріуполі. Мер міста Вадим Бойченко, певною мірою, ризикнув, коли запросив нас. Але у нього вистачило уважності та чуйності, аби зрозуміти, наскільки це стало важливою подією для міста. ГогольФест розбудив та дав почуття гідності мешканцям міста Маріуполя, яке затавроване як "промислове місто", "прифронтове місто". І раптом ці люди відчули себе частиною не лише "великої України", але й світу. Коли вони побачили, що у їх місті відбуваються якісь дивовижні події.
Зараз ми підписали стратегічне партнерство та робимо у Маріуполі центр сучасного мистецтва "Готель Континенталь". Це буде перший полідисциплінарний центр сучасного мистецтва в Україні, який об'єднуватиме декілька напрямків: театр, візуальне мистецтво, музика, література, хореографія та освіта. І це дуже важливо не лише для Маріуполя, але й для всієї України.
Це – прекрасні речі, які мене надихають. Тепер поговоримо про задачі, які перед нами стоять. Всі говорять про проблеми, а ми поговоримо про задачі.
Для того, аби сформулювати задачі, треба поставити запитання. І я спитав себе: "Чи знає моє оточення, що відбувається в Україні, окрім 4 міст – Києва, Львова, Одеси та Харкова?". Я маю на увазі, у гуманітарній сфері, а не у сферах бізнесу, політики. І я зрозумів, що ми нічого не знаємо. Тобто, інших міст фактично не існує на карті у моїй свідомості. Але це ж не так. Тому що там також живуть чудові люди зі своїми мріями, ідеями, зі своїми проектами.
І ось думаєш: "Яким чином це підсвітити?". Тому що це є. Можливо, воно десь на етапі зародження. Можливо, людям, які живуть у цих містах, бракує компетенції, аби зробити щось яскраве, помітне. А можливо, навіть якщо вони роблять щось круте, немає можливості, щоб у наших "засмічених довколишнім трешом" головах, з'явився простір тих неймовірних речей, які вони роблять.
Власне, через цей "виклик", народився проект GogolFest Inoculation (з лат. – посів, щеплення) – проект, який здійснює "культурне щеплення" у вигляді масштабних міжнародних мистецьких фестивалів, що гуртують міста в Україні та Україну зі світом.
Нам дуже важливо, щоб перший імпульс був зі сторони самого міста. Тобто, щоб у самих мешканців та місцевої влади було бажання відкрити своє місто, його нові горизонти, підняти рівень діалогу всередині міста.
У рамках проекту GogolFest Inoculation, ми зустрічаємось з активними місцевими людьми, допомагаємо їм налагодити діалог з владою, аби вони почули одне одного. Бо влада їх просто не помічає.
І це теж зрозуміло. Тому що, переважно, наша влада займається боротьбою з "попередниками" та з "наступниками". Їм, як би, не до цього. Але я думаю, що дуже круто увійти в історію, як урядовець, який зробив щось велике та важливе для свого міста.
Я також розумію, що у провінції доволі важко відірватись від буденності, яка тебе затягує. Тобі здається, що "я маленький, нічого не можу змінити". У великих містах є ілюзії, що все під рукою, культурне життя кипить. Але виникає питання якості.
Людина з невеликого міста не знає куди приткнутись. Є, звісно, всі ці талант-шоу на телебаченні. Але це, у кращому випадку, – шлях у шоу-бізнес. Що стосується "серйознішого" мистецтва (театр, музика тощо) – дуже важко кудись пробитись. На жаль.
Для такої позитивної провокації, власне, слугує ГогольФест. І в наших конкретних планах на цей рік вже 5 міст: Маріуполь (StartUp GogolFest, 26.04-1.05),Вінниця (Air GogolFest, 18-20.10), Дніпро (DniPRO Fest, 27-29.09), Ужгород (6-8.09, новий фестиваль) та Тернопіль (липень/серпень, новий фестиваль).
Місцева влада апелює до примітивних проблем, які, насправді, не вирішують головного. Я розумію, що треба ремонтувати дороги, приводити до ладу парки – це, безумовно, дуже важливо. Адже це – середовище, у якому ми живемо. Але середовище, де ми створюємось саме як люди – воно, все ж, не в парку. Має бути місце, де відбувається upgrade мого духовного та інтелектуального, рівня – місце гуманітарного прориву.
Звісно, можна сказати: "Ось, вибори в країні". І, зазвичай, коли вибори, все відкладають – "Ми будемо вирішувати опісля". Друзі, життя продовжується. Окрім виборів, ще ж іде саме життя. І жити потрібно зараз.
Є ще один дуже важливий момент, на якому я хотів би зосередити увагу. У нас немає традиції "успадковування". Коли влада переходить до когось нового, зазвичай, ці люди кажуть: "Все, що робили до нас – повне "Г"". Саме тому закриваються якісь серйозні та круті проекти.
Ось чому б не підхопити цю історію? Можливо, щось тобі не подобається, але, все рівно, потрібно вміти бачити й хороші речі. Мені б хотілось, щоб нові обличчя, які приходять до влади, не заперечували та не руйнували те, що було зроблено до них. Адже кожна людина колись зробила щось хороше. Кожна. Навіть "найжахливіша". Тому варто відкидати все це "жахливе", виділяти те, що ця людина зробила хорошого, прекрасного й надалі продовжувати це ростити. Щоб, все ж, у нас з'явилось не лише "успадковування" бабла, а ще й чудових творчих справ.
