Новий світовий устрій визначатиметься новим розмежуванням
Україні не вдасться, заплющивши очі, мирно проплисти у човні по річці між двома могутніми світами – не зміцнюючи кожної хвилини свою державну силу: економіку, армію, дипломатію та інформаційну стратегію і вплив у світі
13 липня цього року Сполучені Штати заявили, що претензії Китаю на території та ресурси у Південнокитайському морі "повністю незаконні" і засудили "намагання Пекіну перебрати їх під свій контроль".
Як відомо, Китай сперечається з низкою країн азійсько-тихоокеанського регіону за контроль над територіями у регіоні Південно-Китайського моря. Також, не секрет, що з перших днів свого існування Сполучені Штати покладалися на морську торгівлю як джерело добробуту і процвітання країни. За різними оцінками у прибережних районах США наразі проживають близько 125 мільйонів американців, 80% експорту та до 90% зовнішньої торгівлі країни здійснюється морськими шляхами.
Не випадково американський сенатор і голова підкомітету Конгресу США з морських питань Роджер Вікер та директор оборонних програм Центру Нової Американської Безпеки Джеррі Гендрікс у журналі "National Interest" наголосили: "Захист свободи навігації є найважливішим і першочерговим інтересом США".
Між тим, згадана вище заява Вашингтону одночасно є індикатором сьогоднішніх масштабних геополітичних зсувів – чого варта лише знакова теза про те, що "Світ не дозволить Пекіну вважати Південнокитайське море своїми морськими володіннями" – "The world will not allow Beijing to treat the South China Sea as its maritime empire".
Очевидно, період переходу до нового світового устрою поступово наближається до свого першого етапу – на тлі спроб змінити глобальний баланс сил йде формування поки що аморфних коаліцій держав у різних регіонах світу, які об'єднуються спільними виключно національними інтересами.
Старий світовий устрій із його системою міжнародного права у сфері безпеки, який існував після закінчення Другої Світової та Холодної воєн, з його розподілом на "Світ демократії" та "Світ комунізму", згодом – "Світ який розвивається", практично перестає існувати. Анексія Росією Криму, без відповідного реагування з боку інших ядерних держав-підписантів Будапештського Меморандуму на її військову агресію і зміну кордонів у центрі Європи, практично поховали також систему міжнародного права у сфері нерозповсюдження ядерної зброї.
Ізоляціонізм та національний егоїзм нинішнього керівництва США, традиційно особливий світоглядний шлях Китаю, який прагне також світового лідерства, а також наслідки коронавірусу суттєво прискорили й інші відцентрові тенденції, які вочевидь вже доволі скоро визначатимуть загальну тенденцію на міжнародній арені. Ознаки цього ми вже сьогодні бачимо під час важливих голосувань в рамках ООН.
При цьому загальна оцінка ситуації на міжнародній арені ускладнюється не лише глобальною нестабільністю, що посилюється кожного року, але й непередбачуваністю поведінки наддержав, посиленням неконтрольованої гонки ядерних і звичайних озброєнь та виникненням нових загроз, які ще вчора здавалися ніби взятими зі сценаріїв чисельних фільмів-катастроф.
Зараз можна констатувати початок боротьби за нове глобальне лідерство між державами, схильними ігнорувати права людини, принаймні права людини в інших, окрім своєї національної держави країнах, нав'язування своєї волі іншим суб'єктам світової спільноти і порушення міжнародного права, навіть країнами зі справжнім, а не бутафорським демократичним устроєм. Цей устрій, при усіх своїх вадах, все ж таки залишається найкращим з можливих шляхів цивілізаційного розвитку на планеті.
Поки можна сказати одне – лінія розмежування протистояння вірогідно буде проходити по стику головних інтересів Сполучених Штатів Америки і Китаю, а його ареною, вочевидь, стане увесь світ. І хоча точну конфігурацію таборів прихильників кожного з цих світових полюсів наразі уявити ще доволі складно, є підстави вважати, що її контури проявляться вже у близькому майбутньому.
І Україні не вдасться, заплющивши очі, мирно проплисти у човні по річці між двома могутніми світами – не зміцнюючи кожної хвилини свою державну силу: економіку, армію, дипломатію та інформаційну стратегію і вплив у світі. Якщо вона дійсно має бажання залишитись незалежною і впливовою країною світової спільноти.
