Луценко має піти!

Сьогодні я подав проект постанови про недовіру нинішньому Генпрокурору.

Останньою краплею стало те, що Юрій Луценко зараз заходився догоджати новій владі, скасував свої попередні рішення про гальмування справи проти Ложкіна, Гонтарєвої, Філатова (відмивання брудних грошей Януковича) і зараз жваво публікує підозри означеним персонажам.

А ще кілька тижнів тому, буквально за пару днів перед першим туром, коли не було точно зафіксовано фаворита виборів, Луценко відсторонив Кулика, котрий оголосив цій компанії підозри, і грозився тому кримінальним провадженням за таке нахабство – підняти руку на членів зграї Пєрвого. Піра-свита Луценка волала про те, що ніяких підозр немає, що все недійсне.

Скажіть, чи можна терпіти таке?

Якщо ж не про емоції, то сухі факти ось.

1. Високопосадовці часів Януковича. Найяскравіший приклад – справа Кернеса, де прокурори хором "хворіли" 7 засідань підряд. В результаті одіозний міський голова Харкова уник кримінальної відповідальності.

2. Провал розслідування по Небесній Сотні. Луценко весь час публічно звинувачував Горбатюка у неналежній роботі, Горбатюк же скаржився, що Луценко і його заступники втручаються у слідство і перешкоджають. Хто б з них не мав рацію (чи навіть обоє!), вина за ці сварки замість розслідування лежить на керівникові Генпрокуратури, у котрого є вся повнота влади, щоб розв'язати ті проблеми, на які він весь час скаржився. Як результат – по великій кількості справ з 2016 року не валявся кінь. Ми втратили можливість притягнути до відповідальності багатьох злочинців – якщо у 2016-му ще можна було знайти докази, зокрема, у трафіки мобільних операторів зберігаються 3 роки, то зараз уже ні.

3. Окремо, заслуговує жорсткої оцінки позиція Генеральної прокуратури в судах спорах, пов'язаних з представництвом інтересів держави. Прикладом є неможливість відновлення права власності України на так звану трубу Медведчука – частину нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходить територією України, довжиною 1433 км з метою запобігання втрати стратегічно важливого для держави об'єкту, у зв'язку з цим вказаний об'єкт був фактично подарований (!) Російській Федерації. Генпрокуратура намагалася замовчувати ганебні результати судового провадження і до сих пір приховує дані, котрі можуть підтвердити факт гри на представників України боці Медведчука.

Отже, по найважливіших напрямах ми бачимо серйозні провали, кожного з яких вистачило б для відставки Генерального.

Утім, є і особистий аспект. Луценко останні місяці був не Генпрокурором, а одним із спікерів передвиборчої кампанії Порошенка. Він використовував свою посаду для агітації за чинного президента, весь час фігуруючи у медіа-просторі. І прикусив язика лише тоді, коли побачив результати першого туру.

Я вважаю, що Генпрокуратура – це совість державної машини. Там мусять працювати люди не тільки формально чисті, але справді моральні люди, для яких честь прокурорського мундира не є пустим звуком. А про це вже, на жаль, забули. І не в останню чергу, завдяки таким персонажам, як Юрій Віталійович, на чолі Генпрокуратури.

P.S. Я не кидаю цю постанову ради піару. Покарання злочинців попередніх режимів – моя місія, котра вибрала мене, а не я її. Мало хто з депутатів приділяє більше за мене уваги розслідуванню убивств Небесної Сотні. Мало хто з моїх колег проводить стільки часу з прокурорами, у судових засіданнях тощо.

З самого початку мені і моїм колегам казали – не заважайте, не плутайтеся під ногами. Зокрема, і Юрій Віталійович особисто. Нас блокували по всіх фронтах – і ось результат.

Має наступити відповідальність!

Прошу усіх, хто розуміє важливість цієї теми – будь ласка, допоможіть у зборі підписів! Нам необхідно набрати 150 депутатів для включення цієї постанови у порядок денний. Переконайте свого депутата!