Україна – незламна нація
Мої обидва діди з одного чернігівського містечка зустрілися під Рейхстагом у травні 1945-го. Дід Михайло якраз дописував "Козелець", а дід Іван вже закінчив своє "Гітлеру пиз...ць"
Дід Іван, що воював усю першу і другу світову піхотинцем, щойно витягнув з того світу старшого сина артилериста Василя, якому при форсуванні Одеру розірвало живіт з кишками назовні. Сержантів не оперували. Тому дід сам промив нутро сина у відрі спирту і зашив його великою циганською голкою. Василь вижив і ми всі малі Луценки пам'ятаємо величезний кривий рубець дядька.
Дід Михайло скоро помер.
Дід Іван до кінця життя брився наголо "опасною" бритвою і люто ненавидів і Гітлера, і Сталіна. Раз я відхопив ременем за фото Сталіна (їх, розфарбовані фломастерами, в 70-х масово продавали грузини на базарі за рубль), яке вклав у книжку. Про війну дід мовчав, лише раз згадав про червоний від крові Дніпро при форсуванні щойно мобілізованими безоружними "піджачниками". При цьому дід тихо матюкався і пив міцну слив'янку. І ніколи не одягав свої три царські солдатські Георгії і радянську "За отвагу".
У день пам'яті я думаю про нього. І про те, як він би матюкав Путіна, коли б дізнався, що той обстрілював його правнука артилериста Сашка під ДАПом в 2014-му.
Україна – незламна нація.
https://www.facebook.com/LlutsenkoYuri/posts/1180552028810637
