АГРЕСІЯ РОСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ: спецоперація по ізоляції від Заходу – 1
Фраґменти звіту по проєкту "Протидія західній допомозі Україні як елемент гібридної війни", виконаного під егідою Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" експертами Аналітичного центру вивчення і протидії гібридним загрозам за сприяння МФ "Відродження".
Мені довелося бути керівником цього проекту, тож буду розміщувати тут його найцікавіші частини.
Західна допомога Україні спрямована на вирішення важливих для країни проблем, розбудову демократії, підвищення життєвих стандартів, втілення в життя гуманітарних цінностей і принципів справедливості. Її надання цілком збігається з інтересами українського суспільства.
Західна допомога не дає можливості РФ повномасштабно застосувати методи ведення гібридної війни проти України (політичний тиск, економічні санкції, блокада, відкрита чи прихована окупація) та ліквідувати її державність. Тому ізоляція України від Заходу через припинення такої допомоги на сьогодні є ключовою операцією РФ у реалізації плану агресії.
Комплексна операція має підготовчу та активну фази. РФ завершила проведення підготовчої фази і з жовтня-листопада 2020 року розпочала активну фазу операції. Найкоротший шлях виконання цього завдання – скасування законів, які пов'язані з узятими Україною зобов'язаннями під час підписання з країнами Заходу договорів й інших документів правового характеру про надання допомоги.
Частина інформації, яка генерується агресором з метою зруйнувати допомогу Україні з боку Заходу, виразно свідчить, що цей напрям агресії є навіть не одним із головних, а найголовнішим на цьому етапі. Мета проведення інформаційних операцій за цим напрямом – підготувати громадську думку як українського суспільства, так і країн, що надають нам допомогу, до необхідності її припинення.
Однак проведенням тільки інформаційних операцій надання допомоги не зупинити. Для цього потрібні конкретні дії в політичній і економічній площині. А інформаційні операції, які передують цим діям, готують сприятливе підґрунтя для підтримання їх суспільством навіть за умови, якщо вони явно шкодять суспільству.
За задумом країни-агресора, позбавлення України західної допомоги та подальша її ізоляція мають здійснюватися через завдання ударів по наданим владою України гарантіям виконання умов отримання цієї допомоги.
Ці умови полягають у проведенні запропонованих Заходом реформ. Саме запропонованих і добровільно прийнятих Україною реформ, здійснення яких об'єктивно відповідає інтересам українського суспільства і несе загрозу владі олігархів і корумпованої еліти.
Такі гарантії визначаються ухваленням і чинністю законів України, що регламентують проведення реформ. До них слід віднести закон про ринок землі, низку антикорупційних законів тощо. Скасування цих законів призведе до припинення допомоги, у тому числі й фінансової, а це, у свою чергу, призведе до економічного колапсу в державі.
При цьому розвиток операції має відбуватися в таких умовах:
● жодних прямих "слідів" з РФ ("ихтамнет" у дії);
● ініціатива виходить від українців, бажано – від народу ("пряме народовладдя" – ефективний інструмент гібридної війни, який з початку 2000-х РФ намагається створити в Україні), як крайній варіант – народних обранців;
● все має відбуватися у правовому полі України.
Які є варіанти скасування законів, якщо у Верховній Раді не вистачає голосів?
Варіант 1. "Народовладдя через референдум" – найефективніший. Проведення такої операції у правовому полі України не залишає підстав Заходу не визнавати результати плебісциту. Апробація Росією методики "референдумів" в Криму та на Донбасі поза правовим полем України не забезпечила легітимності "волевиявлення" серед провідних країн світу.
Окрім того, успішність механізму "прямого народовладдя через референдум" забезпечується через низьку обізнаність джерела влади ("народу") про залежність від предмету референдуму стану державної та економічної безпеки (емоційне голосування типу "в нас вкрали землю й віддали Заходу", "гнати таких антикорупціонерів, якщо вони нічого не роблять" тощо), відсутність розуміння впливу результатів референдуму у довгостроковій і, навіть, у середньостроковій перспективі.
Закон "Про народовладдя через всеукраїнський референдум" містить статтю 3, яка регламентує одним з предметів всеукраїнського референдуму "питання про втрату чинності законом України або окремими його положеннями".
Його ухвалення Верховною Радою України створило сприятливі умови для реалізації проросійськими структурами процедури зі скасування необхідних для співробітництва із Заходом законів України (розвиток операції детально описано в статті М.Гончара, В.Горбача, С.Савченка "Осінь гібридного наступу. Операція "через народовладдя до федералізації" у виданні "Дзеркало тижня"5).
Водночас, законопроект містить ряд запобіжників які ускладнюють використання його агресором у своїх деструктивних по відношенню до держави цілях (ускладнюють, але не роблять таке використання неможливим).
Варіант 2. "Народовладдя через опитування"
Механізм, запущений фактично за три тижні до місцевих виборів у жовтні 2020 року, можна розглядати як спробу використати варіант 1 поза правовим полем. Відсутність законодавчо встановленого регламенту проведення такого опитування, починаючи від переліку питань, які дозволені/не дозволені виносити на "опитування" та закінчуючи процедурою захисту вибору громадян (захищені бюлетені, процес підрахунку та оформлення результатів, процедура їх оскарження, впровадження в дію) ставить під сумніви його результати як в очах суспільства, так і західних партнерів.
Про пробний характер такого кроку свідчить відсутність у переліку опитування питань, які безпосередньо є гарантією надання Україні західної допомоги (земля, банківська сфера, скасування антикорупційних норм).
Водночас, загроза такої спроби полягає у наступному:
• у політичну площину введено практику застосування непередбачених законом дій влади у формі вільного опитування, результати якого будуть позиціонуватись як воля народу і спираючись на які будуть прийматись органами влади довільні рішення (аргументуючи можливість проведення опитування в жовтні 2020 року, представники влади зазначали, що воно не буде мати юридичних наслідків, але при цьому буде мати політичні, і буде враховуватись при втіленні їх в законодавство);
• створено прецедент для місцевої влади, яка отримала шаблон ініціювати та проведення "опитування" для подальшого затвердження вигідного рішення, прикриваючись "легітимною волею народу" в рамках території адміністративної одиниці (найбільша загроза в регіонах, де місцеві органи влади будуть підконтрольні проросійським силам). Спектр таких рішень може включити більшість критичних для національної безпеки України питань (земля, мова, податки, вільні економічні зони, "співробітництво" з регіонами сусідніх країн тощо).
Варіант 3. "Неконституційність закону". Реалізується через пряме повноваження Конституційного Суду визнавати закони неконституційними, що передбачає їхнє скасування.
Так, рішенням Конституційного Суду України No 13-р/2020 від 27 жовтня 2020 року визнано неконституційними низку положень закону України "Про запобігання корупції" та, відверто вийшовши за межі своїх повноважень, скасовано кримінальну відповідальність за декларування неправдивої інформації, тобто самої ст. 366-1 КК України, що призвело до конституційної кризи та створило реальну загрозу припинення західної допомоги, принаймні у тому обсязі, що надавався під умову створення антикорупційної системи в Україні.
Зазначене слід розглядати як першу активну дію операції по припиненню допомоги Україні.
Умови, що спряють реалізації операції:
• призначення суддів (у тому числі Голови Суду) за часів президенства Януковича, що передбачає певні персональні "боргові зобов'язання" перед політиками, що збереглися в ОПЗЖ;
• "вербувальна уразливість" або іншими словами наявність факторів тиску на суддів з боку агресора (земля в Криму, родичі – громадяни РФ, мають в країні агресорі фінансові надходження тощо);
• особиста зацікавленість суддів (є що приховувати від антикорупційних органів, низка суддів фігурує в справах НАБУ);
• корупціогенність судової системи України (корупція є ключовим інструментом рФ у "гібридній війні", разом з російськими інтерпретаціями "верховенства права" та "свободи слова").
Операція розпочата стрімко – зі скасування антикорупційних норм одразу після місцевих виборів та, як свідчить реакція Президента України, несподівано для керівництва держави. При цьому визнано наявність зовнішнього впливу на рішення Суду.
Відбувається й інформаційний супровід операції. В інформаційному просторі фокус уваги суспільства спрямовується на Конституційний суд, корумпованість суддів, ліквідацію антикорупційної інфраструктури. Разом з цим свідомо замовчується головна ціль агресора, яка полягає в руйнації допомоги Україні з боку країн заходу.
Певним дисонансом у медійному мейнстрімі прозвучав заклик секретаря РНБО України до того, щоб оцінювати події з точки зору війни, яка ведеться проти України та фраза Президента про те, що руйнується система допомоги Україні, якої вона вкрай потребує. "Ми відслідковуємо чіткі дії групи осіб, які спрямовані на знищення української державності... Більш того, в те, що в цьому брала участь країна-агресор – в мене немає сумнівів", – заявив він.
Створений прецедент для подальшого скасування й інших законів, що є основою для подальшого стрімкого розвитку операції.
Станом на кінець 2020 року на розгляді у Конституційному суді України знаходилися подання народних депутатів щодо неконституційності положень законів України "Про Державне бюро розслідувань", "Про запобігання корупції", "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення", "Про Вищий антикорупційний суд", чинність яких безпосередньо впливає на підтримку України Заходом.
Стримуючим фактором у проведені агресором операції є рішуча реакція на рішення Конституційного суду з боку як влади, так і громадянського суспільства. Ця реакція свідчить, що незважаючи на масштабність проведених у підготовчий період розглянутих нами інформаційних операцій, вони не були достатньо ефективними і не досягли наміченої агресором мети.
А реальна перспектива опинитися на лаві підсудних не за недекларування, а за державну зраду, будемо мати надію, зупинила рішучість суддів щодо руйнівних для держави рішень.
Таким чином на сьогодні:
1. Росія перейшла до чергового етапу знищення української державності, ключове завдання якого полягає в ізоляції України від Заходу, припинення надання їй допомоги.
2. Імовірний намічений алгоритм реалізації плану агресії:
припинення надання Україні допомоги (перш за все фінансової) з боку Заходу – колапс економіки і соціально-економічні потрясіння, поглиблені проблемою пандемії – переведення соціально-економічної кризи в соціально-політичну з дискредитацією центральної влади – просування ідеї самостійного існування регіонів без неефективного паразитуючого центру – надання допомоги з боку агресора обраним регіонам – прихована або відкрита федералізація або розпад країни.
3. Перший крок зроблено – прецедент скасування норм закону. Отриманий ефект – МВФ (а разом з ним й інші міжнародні фінансові організації) призупинив надання Україні допомоги (відмовив у наданні екстреної допомоги).
4. Атаки з метою повного припинення співпраці з Заходом будуть нарощуватись. У подальшому слід очікувати спроби скасування інших ключових законів антикорупційної та земельної реформи.
Зупинка фінансової допомоги з боку Заходу неминуче призведе до нищівної для країни економічної кризи (тим більше в умовах пандемії і пов'язаним з нею спадом економіки) з масовим зубожінням населення, чим одразу скористається РФ та її агенти в Україні для переведення економічної кризи в суспільно-політичну площину, спрямовування протестів населення проти центральної влади.
Розвиток фінальної стадії операції РФ зі знищення суверенітету України буде залежати від рівня політичної та економічної кризи в нашій державі, насамперед, рівня відцентрових тенденцій у регіонах ("федералізація", втрата частини територій, поглинання тощо).
(Продовження у наступному дописі)
