Неоколоніяльна мовна модель команди ЗЕ §2. ЗЕ-президент і МОВА
Щойно 21 квітня 2019 року Зе обрано президентом, як він заявив про перегляд мовного закону, ухвалення якого начебто "зробило його (тобто закон – І. Ф.) заручником політичної риторики": "Після мого вступу на посаду президента буде зроблений ретельний аналіз цього закону, щоб пересвідчитися, що в ньому дотримані всі конституційні права та інтереси всіх громадян України. За підсумками аналізу реагуватиму відповідно до конституційних повноважень президента України i в інтересах громадян". За цією багатослівною незугарністю, особливо щодо "інтересів громадян", криється, звісно, задоволення "інтересу" так званих "російськомовних громадян" як категорії, що є соціяльною та ментальною основою московсько-української війни. До слова, дію цього ліберально-гібридного мовного закону "Про забезпечення функціонування української мови як державної" (з 16 липня 2019 р. набув чинности) в частині відповідальности за його порушення через штрафи відкладено на 3 роки!
Відтак повторено самоочевидну тезу про державність української мови, яку відразу ж обмежено негативним ставленням до "заборон і покарань" (хоч це невід'ємна умова будь-якого закону) і заявлено про потребу "ініціювати та ухвалювати такі закони й такі рішення, які консолідують суспільство, а не навпаки" [Зеленський висловився щодо закону про мову. https://www.pravda.com.ua/news/2019/04/25/7213557/, 25.04. 2019]. За такою перевернутою логікою українське суспільство не консолідує державна мова – мова титульної етнонації, а натомість консолідує мова окупанта чи мови нацменшин.
Наприкінці травня 2019 року на своєму першому публічному виступі на форумі інтернет-діячів IForum Зе розмовляв російською [На першому публічному форумі президент Зеленський заговорив російською. https://web.archive.org/web/20190702022341/https://gazeta.ua/articles/politics/_na-pershomu-publichnomu-forumi-prezident-zelenskij-zagovoriv-rosijskoyu/904455, 23.05. 2019]. У вересні 2019 року за результатом судового позову Львівський суд відмовився зобов'язати офіс президента перекласти виступ Зеленського українською мовою [Львівський суд відмовився зобов'язати ОП перекласти українською виступ Зеленського
/https://zaxid.net/lvivskiy_sud_vidmovivsya_zobovyazati_op_pereklasti_rosiyskomovniy_vistup_zelenskogo_n1489119, 16.09. 2019].
Лексикон Зе як людини, що за викликом кількох повісток протизаконно ухилилася від війська під час війни, цілком демілітаризований і відображає світогляд типового капітулянта. Для нього Україна – це випадкова територія для заробітку грошей. Він вважає, що війну не виграють чи програють, а "припиняють" через банальне "просто перестати стріляти": "Якщо у нас є хоч якась можливість цю війну закінчити, ми повинні зробити все для того, щоб припинили вмирати наші люди. Передусім треба припинити вогонь. Просто припинити стріляти"
["Просто перестати стріляти": динаміка обстрілів на Донбасі за рік президентства Зеленського ІА "Вчасно" – https://vchasnoua.com/donbass/65315-infohrafika-prosto-perestaty-striliaty-dynamika-obstriliv-na-donbasi-za-rik-prezydentstva-zelenskoho, 15.05.2020]. Тому цілком логічно питання мови на Донбасі він не пов'язує ні з чинником національної безпеки України, ні з причиною і наслідком локалізованої війни саме в російськомовному регіоні. Навіть більше, запровадження мови окупанта в офіційне ділове спілкування Донбасу Зе має за цілком прийнятне, мотивуючи своїм фірмовим "говорю, как хочу" – отою мантрою розперезаної пихатої черні, у якої україноцентричні приписи викликають обурливий спротив – суміш протесту раба і ворога водночас: "У нас в цілому немає цієї проблеми... Смотрите, такая информационная была война, что "нельзя говорить на русском языке". Я думаю, вы понимаете, что можно говорить как угодно. Я вот президент, я с вами говорю, как хочу. Правильно? Правильно. Если будет у дончан какая-то там специальная просьба, что для них очень важно, чтобы они, там, документы могли, например, заполнять на руском языке, (то) я не вижу никакой проблемы" [Зеленський висловився за російську мову для документів у Донбасі. https://ua-news.liga.net/politics/news/zelenskiy-vislovivsya-za-rosiysku-movu-dlya-dokumentiv-v-donbasi, 09.07.2019].
Такі шизопсихоглосні висловлювання президента аж ніяк не узгоджуються з заявою, зробленою ним всього лиш за тиждень до цього на зустрічі в Канаді з керівництвом Світового конгресу українців та Конгресу українців Канади: "У Конституції записано, що єдина державна мова в Україні – українська. Я як президент, як гарант Конституції захищатиму українську мову, наш суверенітет і наш курс до Європи та НАТО"
[Зеленський пообіцяв діаспорі в Канаді захищати українську мову та курс до Європи: https://www.unian.ua/politics/10604271-zelenskiy-poobicyav-diaspori-v-kanadi-zahishchati-ukrajinsku-movu-ta-kurs-do-yevropi.html, 02.07.2019].
Квінтесенцією мовних посилів Зе стала його пресконференція 20 травня 2020 року з нагоди річниці президентства, де він дуже плутаним і невправним висловом ще раз окреслив програму обмеження державного статусу української мови, всупереч Конституції і навіть украй недосконалому мовному закону: "Я впевнений, що в цілому питання мови в Україні взагалі не стоїть. Воно дуже штучне це питання... Справедливість повинна бути для всіх – як і для україномовних, так і для багатьох інших меншин...Така в нас країна, стільки кордонів, така історія складна. Ми повинні захищати і права, і можливості кожної меншини, знати свою рідну мову. І це нормально. ˂...˃ Я впевнений, що з квотами треба навести порядок і проговорити ще раз питання квот. Не ми вводили квоти, це було зроблено ще до нас. Я думаю, що там логіка є, але якісь дуже важливі деталі втрачені, і через них виникає несправедливість до неукраїномовних людей в Україні. Несправедливості не може бути" [Питання мови в Україні не стоїть, воно дуже штучне – Зеленський.
https://www.unian.ua/society/zelenskiy-pitannya-movi-v-ukrajini-ne-stojit-vono-duzhe-shtuchne-novini-ukrajini-11004185.html, 20.05.2020].
Цю антимовну тираду зводимо до таких основних взаємосуперечних тез:
а) питання мови "не стоїть" і "штучне", але його весь час порушують і обговорюють,
б) питання мови "не стоїть", але ми маємо захищати мовні права нацменшин, бо захист прав українськомовних їх обмежує,
в) законний обов'язок нацменшин знати державну мову потрактовано як суб'єктивне бажання: "ну хотілося би, і я вважаю, що вони повинні знати українську мову",
г) українськомовні квоти слід переглянути, бо "через них виникає несправедливість до неукраїномовних людей в Україні", а українськомовним справедливість не потрібна.
Отже, президент у своїй розлогій синтаксично невправній цитаті ще раз вказав українській мові на її повну другорядність у державі чи в ліпшому випадкові поставив поряд із мовами нацменшин, маючи на увазі, звісно, що не польську, болгарську, гагаузьку та ін. мови, а мову російську, що є наслідком окупації Росією України і основним інструментом знищення України, зокрема, під час російсько-української війни від 2014 року.
Російськомовність Зе – це в останню чергу зручна комунікація. Передусім – це антиукраїнський світогляд, до якого цілком слушно в своєму відкритому листі до Зе апелює основний путініст в Україні, депутат від ОБЗЖ В. Медведчук: "...необхідно припинити примусову українізацію. Ви ж російськомовна людина – не робіть над собою зусиль, видаючи себе за іншу. ˂...˃ Захистіть російську і мови національних меншин. Ви заслужите повагу людей, подяку російськомовних громадян, представників інших національностей". Серед мантр Медведчука, з якими він звертається до Зе, два показові ідейні важелі, що розхитують державність України: встановлення "миру" ціною втрати суверенітету та "мінські угоди" як умови Путіна всупереч "будапештському формату без Росії" [Віктор Медведчук звернувся з відкритим листом до Володимира Зеленського Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/country/society/viktor-medvedchuk-zvernuvsya-z-vidkritim-listom-do-volodimira-zelenskogo-687030.html, 15.06.2020]. Такі вимоги – найкраще підсвічення Зе як постсовкової маріонетки і людини неукраїнського світу.
Мовний світогляд Зе – це фокус совкового ставлення до мови в його вимушеному варіянті, коли представникові чужинецького, найчастіше ворожого постсовкового покоління через силу доводиться миритися з державним статусом української мови. Основне завдання Зе і його поплічників полягає віднайти механізми, щоб обмежити цей статус з максимальним перетворенням державної мови в зовнішній до нічого не зобов'язуваний декор, себто повернутися до колоніяльної мовної моделі. Задля цього Зе вербалізує в суспільстві такі основні мовні тези:
1. Мова – це штучне і непринципове питання зі сфери "какая разніца", одначе це аж ніяк не стосується російської мови, яку сором'язливо приховано за постійними розмовами про мови нацменшин.
2. Українська мова державна, але без дотримання державного статусу через закон. Закон потрібен лише для застосування російської мови.
3. Питання української мови – це питання приватного бажання і часу, а не чинного законодавства.
4. Питання державної мови – це не чинник державної безпеки і основний інструмент впливу держави-агресора на свідомість постколоніяльного українського суспільства. Це перешкода для реалізації ще одної Росії на території України.
Далі буде.
