Льовочкін в команді Зеленського
Продовжую писати про старі обличчя "нових обличь" в команді Зеленського. Знов таки, щоб це не сприймалося, як передвиборчий чорний піар, цитую свої старі дослідження, в даному випадку 2017 року.
На цей раз пишу про праву руку Зеленського – Олександра Данилюка, який весь час режиму Януковича очолював Офіс Реформ в Адміністрації Президента Януковича, що створювався та фінансувався Льовочкіним. В постамайданівській Уряд Данилюка теж просунув...Льовочкін через... західне лобі. Хтось здивується, що у малороса Льовочкіна є "західне лобі". Нажаль є. Про це непопулярно говорити, але є і таке "західне лобі", якому некомфортні санкції проти Росії, що б'ють по кишені. Але скасувати санкції Захід не може без лояльність української влади, яка раптом змінить позицію і почне акуратно розповідати, що не має агресії Росії, а є внутрішня громадянська війна і анексія Криму зовсім не анексія, а відновлення історичної справедливості. Тобто "Захід" різний. Там є впливові кола, які з радістю допомагають малоросам з команди Льовочкіна в реалізації такого сценарію. Цитую себе 2017 року: "Нажаль, він (Данилюк-авт.) улюбленець (певних кіл на Заході, – авт.) саме тому, що він людина Льовочкіна з менталітетом льовочкіних". А ось ще одна цитата, яка дає розуміння звідки в уряді Гройсмана взялася людина з команди малороса Льовочкіна: "Українці давно сподіваються, що американські демократи наш порятунок, а мені нещодавно потрапила в руки книга Хіларі Клінтон, де вона пояснює російську агресію Криму відновленням історичної справедливості, мовляв росіяни повернули собі Крим який у них забрав Хрущов".
Детальніше про це все можна прочитати в моєму блозі 2017 року.
03.08.17 15:24 Данилюк не може довести легальність отримання платні від Льовочкіна
"А навіщо нам танки?", – щиро говорив міністр фінансів Олександр Данилюк, коли в 2016 році оборонні заводи зупинилися через брак фінансування. Як він так міг сказати? Як виявилося, це були слова "продукту" Льовочкіна.
Поясню: тоді в 2016 році оборонні заводи залишилися взагалі без фінансування і не могли навіть ремонтувати бронетехніку, яку негайно потребував фронт.
Так сталося, тому що ВР не проголосувала "спецконфіскацію" активів Януковича, а гроші на оборонку в бюджеті були розписані з спецфонду куди йде конфіскат.
В середині 2016 року, коли заводи просто стали, наш Комітет з нацбезпеки і оборони став опікуватися запровадженням системи банківського кредитного фінансування заводів. Банківський кредит це цивілізований ефективний підхід, на відміну від прямого бюджетного фінансування – пережитку кам'яного віку.
І тоді нас дуже здивувало, що в цьому питанні ми раптово стикнулися з протидією міністра фінансів – євроінтегратора, реформатора, улюбленця західних посольств.
Півроку!!! міністр всіма способами блокував прийняття відповідної постанови Кабміну. Коли він нарешті її пропустив, пішов наступний 2017 рік і заводи вже мали традиційне бюджетне фінансування.
Тобто те, максимальне зло, в інтересах держави агресора, яке міг зробити Данилюк, він зробив – весь 2016 рік в Україні була паралізована робота оборонки.
Коли мій колега нардеп Іван Вінник прямо спитав тоді Данилюка, чи він усвідомлює, свою відповідальність: що це "мінус", наприклад, конкретна сотня танків?
"А навіщо тобі танки? Мені танки не потрібні", – заявив Данилюк.
Як по мені для державного діяча – такі слова святотатство, а для міністра фінансів – нормально.
Як так?
А потім все виявилось дуже просто. Виявилося, що Олександр Данилюк, це "продукт" Льовочкіна. Він прийшов в політику в команді Льовочкіна – одного з ідеологів режиму Януковича.
Відбулося це так: в 2010 році за ініціативою Сергія Льовочкіна, Президент Віктор Янукович підписав Указ про створення Координаційного центру з впровадження економічних реформ при Адміністрації Президента (далі – Координаційний центр), як консультативно-дорадчого органу при Президентові України, який очолив Данилюк і пропрацював там всі три роки режиму Януковича. Основним завданням Координаційного центру було сприяння впровадженню положень програми економічних реформ на 2010-2014 рр. Зокрема, Координаційний центр координував роботу Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України в системі виконавчої влади, який в 2010-2014 році очолював Владислав Каськів. А звідти гроші виводилися на офшори Льовочкіна. Тобто Данилюк працював гвинтиком корупційного механізму Льовочкіна.
Тому і фінансування Координаційного центру загалом та гр. Данилюка О.О. особисто відбувалося через створений Льовочкіним Міжнародний благодійний фонд "Фонд економічних реформ в Україні", який поповнювався за рахунок "благодійних", насправді корупційних вливань з боку Сергія Льовочкіна та інших топових-корупціонерів режиму В.Януковича.
Тільки подивіться засновників цього фонду: депутат Партії Регіонів з орбіти С. Курченка – Анатолій Денисенко. А також Геннадій Дмитрович Чижиков президент Торгівельно промислової палати України, людина з команди екс-генпрокурора Віктора Пшонки. Зокрема, Геннадій Чижиков в свій час став президентом Донецької торгівельної палати при доволі дивних обставинах – дружина Пшонки Ольга "передала" йому посаду президента ТПП, а сама стала його заступником. Ще один засновник Бутко Володимир Іванович більше 10 років був помічником народного депутата Андрія Клюєва.
Офіційно з цього фонду весь 2013 рік отримував доходи бізнес-партнер Данилюка, нині його заступник Юрій Буца. Це офіційна інформація в базі ДФС.
Данилюк, же отримував платню від свого патрона Льовочкіна іншими способами.
Зараз розслідується кримінальна справа про несплату податків з цих коштів, та взагалі стосовно незаконних доходів Данилюка. Знов таки, мова йде якраз про ту неофіційну платню, що Данилюк отримав, від свого патрона – Сергія Льовочкіна.
Звісно ця платня істотно перевищувала офіційні доходи і зараз у Данилюка велика проблема показати звідти взялися його активи.
І в мене є інформація, що міністр фінансів, щоб потягнути час "загубив" документи, щодо купівлі будинку, автомобіля, заснування офшорів тощо.
Кумедна ситуація, що міністр фінансів демонструє чи то не в стані вести особисті фінансові справи, чи то "непрозорість". А тим паче міністр – улюбленець на Заході.
А насправді нічого кумедного, а все дуже сумно.
Гірка правда в тому, що Данилюк улюбленець американських чи то європейських еліт не тому, що він реформатор, антикорупціонер, нова кров, тощо. Вони чудово знають, що він від Льовочкіна. Знов таки, нинішня ситуація показує, що він не може підтвердити свої доходи і витрати – найважливіший критерій на Заході стосовно чесності посадовців.
Нажаль, він улюбленець саме тому, що він людина Льовочкіна з менталітетом льовочкіних.
І трагічно, що концепція "льовочкіних" все глибше стає позицією еліт Заходу відносно України. А саме: забуття факту агресії Росії проти України, переведення все в рамки внутрішнього конфлікту.
Ось, наприклад, українці давно сподіваються, що американські демократи наш порятунок, а мені нещодавно потрапила в руки книга Хіларі Клінтон, де вона пояснює російську агресію Криму відновленням історичної справедливості, мовляв росіяни повернули собі Крим який у них забрав Хрущов.
Зауважу, що країни Заходу з початку агресії Росії жодним чином не допомогли нам у військовому опорі. Країни Євросоюзу та США не лише заблокували нам продаж будь-якої зброї, а навіть будь-яких запчастин для власного виробництва.
Заходу дуже некомфортні санкції, некомфортне протистояння з Росією, вони прагнуть перевернути сторінку, а найлегше це зробити забувши про факт агресії.
І тут їм потрібні політики – "льовочкіни" в Україні, ці місточки між Заходом і Росією, які визнають агресію всього лише внутрішнім конфліктом. Які скажуть на весь світ: нам не потрібні танки, нам потрібна ваша допомога для проведення виборів на Донбасі, гуманітарне розмінування, цивільний контроль над Міністерством оборони.
Звучить привабливо. Хто не хоче миру? Проте нагадаю, що подібна концепція української еліти і Заходу на початку минулого століття і закінчилось тим, що українці їли своїх дітей.
Джерело
