До історичного музею передали бронзову сокиру, якій кілька тисяч років

Цього тижня Ольга та Наталя Кобець, які живуть у Васильківському районі Київської області, передали до Національного музею історії України металеву сокиру — їхній батько знайшов річ дорогою на роботу. Після початкового огляду співробітники НМІУ визначили, що це рідкісна сокира доби ранньої бронзи, виготовлена на початку ІІІ тисячоліття до н. е.

Ольга Кобець розповіла: «Знайшли цю річ випадково. Тато вранці йшов на роботу. В нас поруч із домом поле. Нещодавно його глибоко зорали. Спочатку тато подумав, що побачив бляшанку. Дістав із землі, а це — сокира. Тато показав її мені. Дивлюсь, це — не передати словами. В нас були варіанти, що річ або з міді, або із бронзи. Скинула фотографії в інстаграмгрупу «Археологія України». Відповіли, що це сокира із бронзи, якій може бути п’ять тисяч років, і запропонували передати її до музею».

Сестри вирішили привезти артефакт до НМІУ — і це їхній перший візит до музею. Ольга працює медсестрою, Наталя вчиться в медичному коледжі. Їхній батько Олександр, який цікавиться історією та археологією, привчив до цього й доньок. «Я перечитала купу книжок про Єгипет, Грецію, скіфів, майя... Знала, що цю річ можна продати. Але навіщо їй гуляти по «чорних» ринках, якщо можна передати до музею?» — розмірковує Ольга Кобець.

У музеї склали акти прийому сокири до археологічного зібрання НМІУ. Незабаром артефакт отримає паспорт із описом, датуванням та аналогіями.

Сергій Діденко, кандидат історичних наук, завідувач сектору науково-дослідного відділу збереження фондів, зауважує, що річ доволі рідкісна. Вона датується періодом раннього бронзового віку (ХХХ—ХХІІІ ст. до н. е.) та може бути виготовлена з міді або бронзи. Металевих виробів тоді ще було небагато, люди переважно користувалися знаряддями з каменю. На той час ця річ, ймовірно, цінувалася дуже високо. «Для науки важливим є те, що ми знаємо точне місце знахідки предмета. Можемо локалізувати, доповнити типологічні мапи розповсюдження таких сокир у світі», — підкреслює пан Сергій.

Такі сокири відливали у глиняних ливарних формах, які складалися із двох стулок і мали відкриту щілину з «черева», куди заливали розплавлений метал. Лезо сильно розширене куванням. Давні майстри надали йому напівкруглої форми з ледь загнутими кінчиками. Обушок прикрашено орнаментом із рельєфних навскісних ліній, який не має повних аналогій серед інших знахідок. Неординарна та красива річ.

Щиро дякуємо родині Кобець за відповідальне ставлення до історії. Щоб дізнатися більше про стародавню сокиру, стежте за новинами на сайті НМІУ — ми будемо ділитися результатами досліджень наших науковців.

Більше інформації - на офіційному веб-сайті НМІУ