ПРО ЩО МОВЧИТЬ МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ

Цитата: «Згоден, це взагалі якась маячня! Замість того, щоб зробити цей Порядок якимось розсудним, вони внесли дурні правки, які ще більше обмежили можливості занесення до Реєстру. По тому порядку й так важко було працювати, а тепер і взагалі…».

Це написав мій колега, який вважається одним з найбільш досвідчених та компетентних пам’яткоохоронців. Написав він це стосовно нової постанови Кабміну, яка має назву «Про затвердження Порядку визначення категорій пам’яток» і є останнім дітищем Міністерства культури.

Постанова вже спричинила скандал. Я дозволив собі лише одну думку, яку повторюю ще раз – відтепер майже шість тисяч об’єктів культурної спадщини, які розташовані в Криму, або можуть бути занесені до Реєстру лише як пам’яткі національного значення, або взагалі туди не потраплять.

На цьому можна було би зупинитися та терплячі чекати, коли зміниться команда керівництва Мінкультури, якби не інформація, що міністерством готується масовий перегляд та зміни нормативної бази. Така передвиборча діяльність несе великі загрози і може привести до ситуації, наслідки якої виправити буде дуже важко.

Неможна слюсаря призначати головним хірургом. Навіть, якщо він дуже гарний слюсар. Так само неможна доручати людині, яка в іншому відомстві відповідала за зв’язки з громадськістю, правити та розробляти нормативну базу. Неможна, бо вона не знає та не розуміє предмета регулювання. А, якщо така людина якимось чином випадково з’явилася, то її треба негайно звільняти відразу після такої пропозиції, наприклад, як: «А давайте вилучимо із Земельного Кодексу категорію земель історико-культурного призначення».

Тут треба згадати про персональну відповідальність. З 2016 року усі заступники міністра є політичними посадами. Кожен з них несе персональну політичну відповідальність, але водночас і представляє одну з політичних сил. У Мінкультури за реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини відповідає Тамара Мазур і поява там «слюсарів» є її безпосередньою заслугою.

Я не хочу докладно аналізувати усі наслідки нового Порядку визначення категорій пам’яток, бо це чудово зробила Катерина Липа в статті «Презумпція вини. Що не так з новою постановою про пам’ятки культури». Але варто іще раз поставити наголос в питанні «слюсарів» та особистій відповідальності керівництва Мінкультури.

Пані Мазур вдруге за тиждень звернулася до епістолярного жанру, спробуючи виправити свій скандальний прокол. У другому дописі вона закцентувала увагу на одному формальному процедурному моменті, який став своєрідним відкриттям: «на момент, коли визначається категорія пам’ятки (національного чи місцевого значення), вже точно відомо, що об’єкт є пам’яткою, ба навіть визначений вид пам’ятки (археології, архітектури, історії, монументального мистецтва тощо)».

Не дуже зручно нагадувати кандидату юридичних наук та Заслуженому юристу України, але в Законі України» Про охорону культурної спадщини йдеться про те, що пам’ятка це «об’єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, або об’єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об’єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України».

Хіба можна переконувати своїх читачів, що фраза «на момент, коли визначається категорія пам’ятки, вже точно відомо, що об’єкт є пам’яткою» і норма, що пам’ятка це «об’єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України», тотожні дефініції?

Наостанок іще раз згадаю думку свого колеги – постанова, яку скасували, не була ідеальною. Але вона працювали. Жодного блокування наповнення Держреєстру, про яке каже Тамара Мазур, не було. Нова постанова відкриває величезний шлях для зловживань – ті об’єкти культурної спадщини, які було взято на державний облік «відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об’єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України» з великою вірогідністю потраплять під «невключення», бо не матимуть підстав для внесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України за категорією місцевого значення.

Можу припустити, що пані Мазур наразі готує собі відхід з Мінкультури. Але таке «суцільне мінування території», на мій погляд, невиправдане. Можна тишком-нишком розробити та затвердити необхідний собі регуляторний акт. Але важко його приховати. І чисельні коментарі стосовно останніх витворів Мінкультури та обурення професійного середовища дуже добре це підтверджують.

Свого часу було багато сподівань стосовно команди Євгена Нищука. Не впоралися. Єдине, що варто сьогодні зробити – гідно піти. Без шкоди, без галасу та звинувачень. Бо жодна посада не вартує репутації, особливо, якщо йдеться про пам’ятки…