«Дзвони Великодні»: виставку гуцульської кераміки презентували у Галичі

Символічно, що в Світлий тиждень у Картинній галереї Національного заповідника «Давній Галич» відкрилася виставка «Дзвони Великодні», на якій представлені вироби викладачів і студентів Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв. Гуцульську кераміку привезла в Галич мисткиня, член Національної спілки художників України, професор Марія Гринюк. Її, власне, представив, відкриваючи виставку, завідувач науково-освітнього відділу, кандидат історичних наук Андрій Стасюк. Марія Гринюк – учасниця багатьох регіональних, всеукраїнських та закордонних виставок. Її твори зберігаються в експозиціях вітчизняних музеїв та у приватних колекціях поціновувачів в Україні та за рубежем.

Заступник генерального директора Національного заповідника «Давній Галич» з наукової роботи, кандидат історичних наук Семен Побуцький від імені адміністрації установи привітав гостей з Косова, подарував видання про Галич. Натомість М. Гринюк залишила для наукової бібліотеки заповідника власні книги, зокрема із серії «Галерея майстрів Гуцульщини». Адже мисткиня не тільки сама створює прекрасні вироби, але й популяризує творчість колег. А ще Марія Гринюк багато сил і енергії віддає для того, щоб гуцульську кераміку було внесено у Список культурної спадщини ЮНЕСКО.

У багатьох селах Гуцульщини основним ремеслом було гончарство. Виробництво гуцульської кераміки тягнеться від XV ст. і донині. Власне, найвідомішою є косівська кераміка, що отримала свою назву від місця її створення – Косова, околиці якого багаті на глину. Тож гончарство тут розвивалось з давніх часів, що дозволило місцевим майстрам витворити свій особливий, унікальний стиль. Гуцульські майстри виробляли горщики, глечики, миски, горнятка – весь необхідний домашній посуд. Але ужитково-декоративна кераміка, якою ми знаємо її сьогодні, зароджувалась десь наприкінці XVIII – на початку XIX століть. Це були здебільшого підсвічники та кахлі. Кахлеві печі косівського виробництва охоче ставили не лише на Гуцульщині, а й у Румунії та Угорщині. Найдавніші косівські кахлі зберігаються у музеях Бухареста та Відня. Гончарні вироби оздоблювались полив'яними малюнками різного виду: стилізованими зображеннями квітів, дерев, тварин (коня, оленя, ведмедя, птахів), різноманітних людських типів (мисливець, вояк, поштар, музика тощо), святих (найчастіше св. Юрій та св. Миколай). Нерідко на кахлях змальовували цілі побутові сценки.

Гуцульські традиції і ремесла не повинні зникнути, їх слід зберегти і передати для наступних поколінь – саме над цим працює колектив Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва. Викладачі та студенти пригадували, як під час навчання разом з Марією Миколаївною відвідували знаних майстрів, слухали їх розповіді, замальовували зразки виробів, а пізніше створювали власні. «Коли ти бачиш, як це все народжується – ти найщасливіша людина», – зізнається пані Марія. А колеги відгукуються про неї як про мудрого педагога, що вміє навчити, направити, впродовж 35-и років передає свій досвід студентам, щедро ділиться з молодими тим, що сама вміє.

Любов Бойко