«Музейна пасхалія» відкрилась в музеї Олександра Осмьоркіна

    «Музейна пасхалія» - таку назву має художня виставка, що напередодні Великодня відкрилася в художньо-меморіальному музеї Олександра Осмьоркіна в місті Кропивницькому. Яскрава, сповнена світла та святкового настрою експозиція презентує для широкого глядача твори відомих майстрів живопису, графіки, декоративного  мистецтва з музейної колекції «Сучасне українське образотворче мистецтво», більшість з яких є членами Національних спілок художників та майстрів народного мистецтва України,  лауреатами обласних премій в сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна та в галузі архітектури, геральдики та вексилології і декоративно-прикладного мистецтва імені Якова Паученка.
    Великдень, Воскресіння Христове - найдавніше християнське свято. В Україні воно тісно пов’язане й з народними традиціями. У своїй першооснові - це свято приходу весни, воскресіння землі та природи, оновлення активного життя після холодної засніженої зими.
    Тож, Червоний янгол в картині заслуженого художника України Андрія Надєждіна «Вже сходить вранішня зоря…»  гучно сурмить, закликаючи ранок нового дня до пробудження, а в іншому його творі «Музейна пасхалія», назва якого, до речі, й стала назвою виставки, він несе світло умиротворення, перетворюючи музейні предмети в живих свідків минулого, даруючи тишу та мир, освячені  споконвічним українським оберегом – писанкою. Неначе продовження теми – картина самобутнього майстра українського наїву Андрія Ліпатова «Пасхальний вечір», що розповідає про життя старого міста, вибудовуючи своєрідну ідилічну фантазію минувшини. Музика тиші звучить і в композиції оригінального митця з міста Світловодська Володимира Товкайла «Пісня про море» - думкою художника урбаністичне середовище, створене людиною, перетворюється на храм, вмістилище людських душ з їхньою споконвічною мрією про духовну свободу та поверненням до природності єства.
    Я захоплююсь експозицією виставки, де природа, виображуючись в живописних картинах, на моїх очах набуває неочікуваних, символічних значень. Буяє золотом сонячних відблисків у творі Володимира Плітіна «Весна на селі». Вражає дивом мозаїки світла в картині заслуженого художника України Бориса Вінтенка «Веселка» - написана в його неповторній манері «мерехтливого» живопису, яку сам художник називав «серпанковою», картина стала своєрідним уособленням його образного сприйняття України. Не менш емоційно, яскраво та монументально переконливо звучить пейзажний мотив народного художника України Анатолія Горбенка «Після дощу». Тему пейзажу, як такого, завершує невеликий етюд Олександра Логвинюка «Весняний день» - написаний у вільній, легкій манері і в той же час наповнений глибоким живописним колоритом, що асоціативно нагадує твори його вчителя, колись студента останнього випуску Олександра Осмьоркіна – Овсія Моїсеєнка, навчанням у якого так гордився Олександр Логвинюк. 
    Ще одна тема виставки – квіти. Їхнє образне різнобарв’я, яке глибоко торкається тих душевних струн, що поселилися в нас разом з дитинством, знаходить свій вираз в самих розмаїтих художніх формах. «Весняний натюрморт» народного художника України Михайла Надєждіна зачаровує тонким колоритом, чутливою тендітністю барв. Етюдний мотив «Півники» заслуженого художника України Анатолія Янєва – безпосередністю сприйняття природного ландшафту. «Весняні квіти» Лариси Яковлєвої полонять атмосферою домашнього затишку. Обрамлений вишуканою естетикою тонких рисованих ліній в графічному аркуші Ольги Пунгіної «Лілеї» образ квітів набуває своєрідної знаковості та фантасмагоричності. А декоративний розпис «Сон-трава» та кольорова витинанка «Травень» Лариси Гарбузенко і вишите бісером панно «Спів» Ольги Коломієць  неначе повертають нас в далекий світ казкової старовини, коли квітка сприймалася як уособлення символу дерева життя - своєрідної ознаки родової соборності, а птахи, що вінчають їх, носіїв душ предків.
    Собори та храми, як же обійтися без цих архітектурних пам’ятників історичної та духовної спадщини в експозиції, присвяченій такій визначній події як Великдень. Твори з їх зображеннями, результат життєвого руху художників в часі та просторі, адже художники - люди дії, куди б не надсилала їх доля, вони завжди знайдуть мистецький засіб, щоб зафіксувати враження від побаченого. Акварельний етюд «Храмовий комплекс» архітектора Ірини Кухаренко, який є вільною авторською ремінісценцією на тему існування пам’яток минулого в сучасності, захоплює нас незвичним станом тиші, широтою простору, в якому історія набуває рис вічності.
    В пейзажному краєвиді Юрія Вінтенка  «Лебединський Свято-Миколаївський монастир» втілено образ жіночого монастиря, заснованого 1779 року поруч з селом Лебедин Шполянського району на Черкащині чотирма монахинями, які шукали прихистку після погрому турками Молдавського Свято-Успенського Калатурського монастиря. У 1823 році малий Тарас Шевченко відвідував Лебедин зі своєю сестрою Катериною, яка у Свято-Миколаївському монастирі молилася перед весіллям за своє щасливе подружнє життя. На переконання літературознавців ці відвідини в подальшому стали поштовхом для написання Кобзарем поеми «Гайдамаки». З Тарасом Шевченком пов’язана й Воскресенська церква в містечку Седнів на Чернігівщині, яка за його часів мала назву  Різдва Богородиці. Її зображення бачимо в сповнених романтичних настроїв графічних творах - акварелі заслуженого працівника культури України з міста Дніпра Василя Хвороста «Цервка в Седневі» та насиченому тонкою пластикою ліній офорті киянина Анатолія Навроцького «Козацька церква». Для цієї церкви Тарас Григорович написав картину, яку ще 1906 року бачив видатний український художник Опанас Сластьон. Що це не вигадка, а факт, підтверджує лист Т. Г. Шевченка до В. М. Рєпніної: «В Седневской церкви над иконостасом два вделанные в стену железные крюка меня неприятно поражали – и я думал, чем закрыть их? И ничего лучшего не мог выдумать, как картиною, изображающей смерть спасителя нашего». Картина, як і багато речей, з церкви зникли в тенетах часу, а ось церква залишилася і нині полонить художників, що приїздять на творчу базу Національної Спілки художників України в Седневі, архітектурною гармонією українського бароко.
    Унікальну пам’ятку дерев’яної архітектури гуцульщини Церкву Святого Іллі в селі Дора біля Яремчі, спорудженої відомим майстром Іваном Яворським у 1937-1938 роках, зображено у творі одеського митця заслуженого художника України Анатолія Кравченка «Монастир в Прикарпатті».
    Зазначу, що з містами Одесою, Дніпром та Києвом пов’язано досить багато художників Кропивницького, адже більшість членів обласної організації Національної Спілки художників України є випускниками Одеського та Дніпропетровського державних художніх училищ (нині коледжів) та Київського художнього інституту (нині Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури). Так, одним зі старійшин повоєнного осередку художників нашого міста був випускник одеської школи живопису Володимир Федоров. Його етюд кінця 1940-х років «Краєвид міста Кіровограда» фіксує куполи Знам’янської церкви, яка, на жаль, не збереглася.  Володимир Федоров пройшов дорогами Другої світової війни з 1941-го по 1945-й, бачив немало смертей та людських трагедій, але назавжди залишився вірним своєму таланту й душевним захопленням. Це нині можна почути від сучасних російських можновладців зневажливі слова, що фашизм можна було перемогти й без українців, але історія пам’ятає істинну правду дійсності. В експозиції його рисунок «Село Підклиння», виконаний олівцем на аркуші фронтового блокноту, на якому зображено церкву Богоявлення. В правому нижньому кутку авторський підпис дати написання - 2 липня 1944 року, це був другий день після звільнення цього села Псковської області від гітлерівської окупації.
    Ще один пейзажний мотив далеких країв – «Церква Воскресіння. Каргополь», що в Архангельській області, відомого майстра живопису Степана Ніколенка. Написаний у 2012 році за етюдом часів активних мистецьких подорожей та формальних пошуків художника, він неначе зупиняє час, занурюючи нас в невизначене минуле й сучасне російської глибинки. Але повернімося на Батьківщину, як це й зробив свого часу Степан Ніколенко, який приїхав у 1970-х роках до рідної Олександрії на Кіровоградщині, де заснував дитячу художню школу і пропрацював в ній понад тридцять років директором, та став почесним громадянином міста.
    Степовий Бобринець – місто, в якому зароджувалися перші паростки нашого професійного театру, збирався аматорський гурток Марка Кропивницького та Івана Тобілевича, тут же на початку ХХ століття за проектом видатного українського архітектора Якова Паученка, який, до речі, свого часу відкрив шлях до пізнання мистецтва своєму племіннику професору живопису Олександру Осмьоркіну, було зведено Свято-Вознесенський собор. Нині це пам’ятка архітектури загальнодержавного значення, яка в експозиції виставки постає перед нами в сповненому елегантності та мистецького шарму живописному полотні заслуженого художника України Сергія Шаповалова «Блакитний собор».
    Зі славетною Андріївською церквою в столиці нашої держави знайомить етюд Анатолія Навроцького з однойменною назвою. Барокове творіння архітектора Растреллі в живописній інтерпретації художника 1960-х років постає як образ сяючої свічки серед вечірньої таємничості  древнього міста. Не можна оминути в експозиції виставки ще один твір митця - графічну композицію «Спаситель», в якій постає, не зважаючи на пережиті муки та страждання, сповнений внутрішнього, душевного сяйва образ Людини-Бога воскреслого з мертвих. Люди часто мучать собі подібних. Війни, голод, зубожіння, терор – все це створене людьми та їхніми пристрастями. Про трагічність людського життя в світі насильства й ліногравюра учня Олександра Осмьоркіна киянина Йосипа Вайсблата «В Богові доля його» 1962 року. Пройшовши жахи радянських концтаборів за звинуваченням у антирадянській діяльності та формалізмі він, як і його вчитель, не втратив надії та любові до життя, відродившись як художник.
    Мою подорож по виставці закінчує оригінальний твір самобутнього художника Юрія Гончаренка «Заснування» - дванадцять різнобарвних свічок на сріблястому тлі, як дванадцять апостолів, стоять, як на амвонах церков, на підніжках карбованих вікон, кожне неповоротної форми та розміру, з’єднані між собою золоченими лініями, що нагадують борозну розчину, що цементує окремі камені в одну будівлю. Це - художній образ храму, до якого кожен з апостолів, як і кожен з нас, приходить самостійно, але збираючись воєдино, утворюємо собор символу живого Бога, символу життя, символу надії на майбутнє, виголошуючи асану чистоті духу та світлих помислів.

Андрій Надєждін,
заслужений художник України,
мистецтвознавець,
провідний науковий співробітник
художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна,
м. Кропивницький

Фрагменти експозиції виставки

Андрій Надєждін. Заслужений художник України Вже сходить вранішня зоря 2005 Полотно, олія 80х60

Андрій Ліпатов. Член Національної Спілки майстрів народного мистецтва України Пасхальний вечір 1999 Полотно, олія 50х60

Володимир Товкайло. Член Національної Спілки художників України Пісня про море 2002-2014 Полотно, олія 72х47

Борис Вінтенко. Заслужений художник України Веселка 1997 Полотно, олія 85х110

Анатолій Горбенко. Народний художник України Після дощу 2013 Полотно, олія 86х106

Михайло Надєждін. Народний художник України Весняний натюрморт 2010 Полотно, олія 87х45,6

Лариса Гарбузенко. Член Національної Спілки майстрів народного мистецтва України Сон-трава 2015 Папір, акрил 80х50

Ольга Коломієць. Член Національної Спілки художників України Спів 2010 Полотно, бісер, вишивання 51х51

Юрій Вінтенко. Член Національної Спілки художників України Лебединський Свято-Миколаївський монастир 2008 Полотно, олія 50х60

Василь Хворост. Заслужений працівник культури України Цервка в Седневі 1992 Папір, акварель 61х48

Андрій Навроцький. Член Національної Спілки художників України Козацька церква 1960-і Папір, офорт, акватинта 21,8х32,3

Анатолій Кравченко. Заслужений художник України Монастир в Прикарпатті 2009 Папір, акварель 29,5х42

Володимир Федоров. Член Спілки художників СРСР Село Підклиння 1944 Папір, олівець 19х15

Сергій Шаповалов. Заслужений художник України Блакитний собор 2014 Полотно, олія 70х60

Анатолій Навроцький Член Національної Спілки художників України Андріївська церква 1960-і Папір, акварель, темпера 45х24,5

Юрій Гончаренко. Член Національної Спілки художників України Заснування 1996 Дошка, авторська техніка 60х60