День народження Максима Рильського відзначили в Музеї у Голосієво

Щороку 19 березня, в день народження Максима Рильського, о 12.00 шанувальники високого слова збираються біля центрального входу в Голосіївський парк культури і відпочинку, аби покласти квіти до поетового пам’ятника.

Після цього учасники церемонії перебазовуються до бібліотеки ім.М.Некрасова, розташованої зовсім поруч, аби почути спогади і розповіді про Поета, почитати вірші: Рильського і власні, просто поспілкуватися з однодумцями.

Найстійкіші продовжують святкування в Музеї М.Рильського (цьогоріч тут відбувся концерт «Шопена вальс... Ну хто не грав його?» за участі Тетяни Шафран, віртуозної піаністки, лауреатки багатьох міжнародних конкурсів).

Щороку зустрічаєш тут як добре знайомих, так і зовсім нових людей. Скажімо, цього разу в акції взяли участь представники Київського національно-культурного товариства поляків «Згода». Олег Крисін, голова організації, вручив грамоту-подяку Вікторії Колесник, директорці Музею М.Рильського - «за вагомий особистий внесок у справу популяризації польської культури на теренах України та розвитку співпраці і зміцнення дружби між польським і українським народами».



А ще кожного року в цей день трапляється якась приємна несподіванка. Скажімо, чотири роки тому Максим Рильський-онук, декламуючи дідового вірша, зробив обмовку, яка наштовхнула Віктора Ціона, музейного науковця, на невеличке відкриття (про яке згодом була навіть публікація в «Літературній Україні»).
І цього разу без приємного сюрпризу не обійшлося. Біля пам’ятника до мене підійшов молодий хлопець, який поцікавився, чи буде на заході вже згадуваний вище Максим Георгійович Рильський.

- Ні, - відповідаю, - сьогодні він виступає з лекцією про діда в Лисянці, на Черкащині.
- А в музеї запланований концерт відбудеться? - запитує незнайомець, - Бо я дивлюся: всі до бібліотеки збираються. А ми сьогодні сміття прибрали біля східців, що ведуть до музею...

Я поцікавився у чоловіка: хто він? Звідки? Але той лише посміхнувся ніяково і... зник. Так само раптово і несподівано, як з’явився.

Як усе насправді просто: зробити добру справу – анонімно, без розголосу і піару... Так, як колись Максим Тадейович, що жив за заповітом своєї мами, Меланії Федорівни: «Якщо хочеш зробити зло – десять раз подумай і не роби. А якщо захочеш зробити добро – роби його не роздумуючи».