МЕЧ ВІКІНГА: ПІСЛЯМОВА

Мінкультури знов продемонструвало свою незграбність та провінційність. Сьогодні було презентовано відреставрованого «Меча вікінга», про якого свого часу так багато і говорили, і писали. Реставрацію чудово виконав Віктор Голуб, честь йому і хвала! Але сама урочистість (що, в принципі було очікувано!) справила надзвичайно убоге враження.

Історія меча унікальна – єдиний випадок за роки незалежності, коли незаконно знайдений археологічний предмет, який вивозили через третю країну, було повернуто в державну власність. Особливого драматизму історії додавав той факт, що меч вивозили через Росію, яка претендувала на меч, посилаючись на Конвенцію про незаконне переміщення культурних цінностей.

Ця історія завершилася щасливо для нас лише завдяки кільком людям, яких я хочу зараз згадати. Без кожного з них нічого би не було, бо державна система і тут не спрацювала. Ось вони, ті хто врятував меча:

– Олексій Копитько, який зреагував на мою публікацію та розпочав бучу;

– Народний депутат Димтро Тимчук, який миттєво зробив необхідні запити та підключив відповідні структури;

– тодішній заступник голови АП Ростислав Павленко, який особисто тримав на контролі весь процес;

– Василь Рожко, який без будь-якої команди згори розпочав оформлення процедури повернення;

– Федір Андрощук, археолог, спеціаліст з середньовічної зброї, який підтвердив, що йдеться саме про меч, знайдений в Україні;

– Посол Віктор Крижанівський, який ризикнув ще без команди з Києва заявити про те, що Україна вимагає повернути меч;

– Дипломат Василь Яковенко, який кілька тижнів з ранку до вечора працював з естонськими колегами та забезпечував увесь процес повернення.

Ось і все, більше нікого. Про всіх цих людей чудово знає міністр Євген Нищук, але нікого з них він не згадав, не запросив, навіть не подякував. І жоден з них меча після реставрації так і не бачив!

Проте запросив Віце-Прем’єра Степана Кубіва, що дуже дивно, бо той жодного стосунку до меча не мав і не має. Якщо бути чесним, то треба було запрошувати іншого Віце-Прем’єра – В’ячеслава Кириленка, бо саме він був міністром культури, холи відбувалася ця історія.

Але бог з ними, з віце-прем’єрами. Не запросили навіть посла Естонії! Наголошую, формально Естонія могла передати меча до Росії, бо саме з Росії він перетинав естонський кордон. І тоді ми би мали справу з агресором, який вочевидь нічого би нам не віддав. Я не знаю, чи відомо про цей факт МЗС, але, як на мене, все це виглядає публічною образою, яка неприпустима по відношенні до дружньої до нас країни!

А ще можна було би згадати та подякувати Aleksander Miksjuk, це той, хто виявив меч на російсько-естонському кордоні, та Linda Lainvoo, яка з естонської сторони відповідала за його повернення.

Забули також запросити когось з Інституту археології, хто міг би цікаво розповісти про цей меч.

Як таке взагалі могло статися? Відповідь дуже проста – політична посада не робить з людини політика! Це я не лише про міністра, а й про усе керівництво Мінкультури. А очолюють вони міністерство не тому, що мають фах та компетенцію, а тому, во є в них «корисні зв’язки».

Ось така історія… Вкотре міністерство підтвердило – «який гачок, така і риба»!

Наостанок нагадаю, як все це почалося, ось тут перша публікація!

А це реконструкція меча, яку зробив реставратор Віктор Голуб: