КИТАЙСЬКИЙ СИНДРОМ НИЩУКА

Минулого тижня міністр Культури України Євген Нищук відкрив у головному музеї Китаю – музеї Гугун, виставку приватної археологічної колекції Платар. Ця подія стала однією з основних складових Днів культури України в Китаї, тобто найбільшим офіційним культурним заходом нашої країни за кордоном.

Про виставку не повідомило жодне українське видання, яке писало про Дні культури, більш того – участь в них колекції Платар ретельно приховується Мінкультури навіть на власному сайті.

Виникає закономірне питання – що відбувається? Чому для участі в державному зовнішньополітичному заході такого рівня запрошується приватна колекція сумнівного походження, але зовсім ігноруються державні музеї?

Пратар у Китаї презентує, передусім, трипільську культуру. Це дійсно дивовижна, але маловідома поза Україною археологічна культура доби енеоліту, яка має, до того ж, певні паралелі серед китайських старожитностей. Але чудові археологічні колекції саме трипільської культури є в багатьох музеях України – у Києві, Вінниці, Черкасах, Чернівцях тощо. На відміну від Платара, про знахідки з цих зібрань можна розповісти багато цікавого – ким та коли проведені розкопки, на яких саме пам’ятках, що в яких об’єктах було виявлено. А ось про приватну колекцію, отриману, як стверджують її власники «з рук», сказати взагалі нічого не можливо! Бодай окрім того, що предмети з неї схожі на ті (аналогічні, паралельні), що відомі з офіційних розкопок.

Тому, скоріш за все, причина такого вибору Мінкультури в іншому. Можливо в тому, що окрім трипільських експонатів, Платар вивезло і безліч золотих предметів. Це теж дивно – є, наприклад Музей історичних коштовностей України, в якому набагато більша та цікавіша колекція, зокрема славнозвісна скіфська пектораль. Спробую запропонувати одну версію, яку вже зараз обговорюють кілька моїх колег.

Два тижні тому ЗМІ розповсюдили дуже дивну новину – журналісти з відкритих джерел дізналися про судове рішення, на підставі якого має бути заарештована якась колекція золотих археологічних предметів, яка походить з України, а наразі перебуває в Іспанії.

Вдалося з’ясувати, що йдеться про кримінальну справу № 522/12848/18, яку відкрило Головне управління Національної поліції в Автономній республіці Крим. За версією слідства це «іспанське золото» пов’язано з відомою по гучному скандалу виставкою «Золото Криму», за яку сьогодні в Нідерландах судиться Міністерство культури України з кількома кримськими музеями, які залишилися на окупованій території.

Буцімто, як вважає слідчий, якісь особи по фальшивих документах заволоділи голландською колекцією, вивезли її до Іспанії та хочуть «передати до одного з банків держави Європейського союзу вказані культурні цінності під заставу з метою отримання кредиту не маючи на меті його повернення».

Безглуздість цієї ситуації від початку була очевидною. Різні представники влади швидко спростували цю версію та запевнили усіх, що експонати з кримської виставки перебувають в Амстердамі у спеціальному музейному сховищі.

Усе би було нічого, якби не два «але»!

По-перше, схема застави певних археологічних цінностей приватними особами та неповернення взятих під них кредитів була неодноразово успішно здійснена в Україні. Правда, було це ще за старої влади та до реформи банківської системи. Не виключно, що в ній брали участь і самі банки, виводячи таким чином власні активи.

По-друге, факт залишається фактом – у слідчих є певна оперативна інформація про злочин, пов’язаний з якимось археологічним золотом, вивезеним з України.

Судова ухвала згадує ТОВ «Музей історичного культурного надбання». А це і є те, що нам відомо під назвою Платар.

Більш того, одна з осіб, яка в ухвалі названа «ОСОБА_3», дуже легко ідентифікується: «ОСОБА_3, який є доктором геолого-мінералогічних наук та до 2012 року займав посаду директора та головного бухгалтера ТОВ «Музей історичного культурного надбання», видаючи себе за професора археології Київського Університету, яким він не є, виготовив та передав ОСОБА_5 мистецтвознавчу експертизу, в якій зазначив стан колекції, кількість експонатів та їх вартість за їх відсутністю».

Кілько моїх колег відразу та незалежно один від одного назвали ім’я Володимира Індутного, відомого зокрема й тим, що свого часу він активно лобіював ідею монетизації державних колекцій, тобто їх оцінки з точки зору матеріальних державних активів, що відкрило би можливість відчужувати державний музейний фонд.

Але слідство помиляється, стверджуючи, що він ЗАЙМАВ посаду директора ТОВ «Музей історичного культурного надбання» до 2012 року. За інформацією сайту єдиного державного реєстру компаній Ring від 3 вересня цього року, він і зараз є одним з керівників цього ТОВ.

І саме тому, що в цій дивній справі фігурує явно знайома особа, напряму пов’язана з Платаром, аж троє моїх колег (а мова йде не просто про колег, а про людей надзвичайно компетентних та обізнаних у питанні переміщення культурних цінностей), згадали ще одну підозрілу історію.

Навесні 2016 року власників Платар забажали вивезти частину своєї колекції (саме деякі золоті предмети) до Польщі. Вивести, зрозуміло, тимчасово, для експонування в одному приватному польському музеї. Я не хочу згадувати про тодішні скандали та протести як польських, так і українських археологів, це справи зараз не стосується. Тут важливо інше.

При оформлені документів на вивіз, тодішня начальниця відділу Мінкультури по переміщенню культурних цінностей Ярослава Ващенко звернула увагу на одну підозрілу обставину.

Вона побачила, що страхова вартість на ті самі предмети, які за уілька років до того вивозилися в складі державної виставки до США, занижена в 10-12 разів. А такого не може бути в принципі, зважаючи на те, що археологічний антикваріат взагалі не дешевшає, тим більше, якщо згадати нашу економічну ситуацію 2016 року.

Вона також знала, що з тої американської виставки саме частину колекції Платар вдалося повернути ціною надзвичайних зусиль та лише після безпосереднього втручання Адміністрації Президента України.

Після того як пані Ващенко доповіла про це своєму безпосередньому керівнику – тодішньому начальнику музейного управління Мінкультури Василеві Рожку, він, у свою чергу, подав доповідну міністру Нищуку, де йшлося, що цю колекцію категорично неможна випускати.

Справа не лише в тому, що негідно державі рекламувати себе через зібрання сумнівного походження. В Законі України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» э чітка та однозначна норма: «Свідоцтво на право тимчасового вивезення культурних цінностей не може бути видано, якщо … страхова вартість культурних цінностей, заявлених для тимчасового вивезення, не відповідає їх реальній вартості». Тобто Мінкультури не лише не мало права видавати дозвіл на вивезення Платару, воно повинно було заборонити це вивезення.

Але міністр Нищук дав вказівку готувати документи, а підписала їх його заступниця Тамара Мазур, яка курує музейний напрямок. А Василя Рожка згодом поставили в такі умови, що він мав звільнитися з міністерства.

Зауважу, що згаданий Володимир Індутний є, окрім усього, ще і професійним ліцензованим оцінником.

А зараз починається найцікавіше! Рік потому виставка в Польщі завершилася і власники Платару повідомили Мінкультури, що всі предмети вже повернуто. Але НІХТО В МІНІСТЕРСТВІ КУЛЬТУРИ ЦЕ НЕ ПЕРЕВІРИВ! Невідомо скільки саме предметів повернуто та чи всі повернуті предмети є оригіналами, а не копіями.

Нагадаю, існує спеціальна інструкція, яка має назву «Про порядок оформлення права на вивезення, тимчасове вивезення культурних цінностей та контролю за їх переміщенням через державний кордон України».

В ній зазначено: що «культурні цінності, повернуті в Україну після їх тимчасового вивезення, підлягають обов’язковій державній експертизі». Також Інструкцією передбачено, що «юридичні та фізичні особи, які здійснювали тимчасове вивезення культурних цінностей, в десятиденний термін після їх ввезення в Україну письмово повідомляють Державну службу контролю або уповноваженого Державної служби контролю, який видав свідоцтво, про повернення культурних цінностей та додають висновок державної експертизи».

У ситуації, коли було відомо, що предмети було вивезено за заниженою страховою вартістю, Міністерство культури повинно було обов’язково провести незалежну експертизу, без залучення тих експертів, які залучалися до оформлення документів на вивезення.

Ось чому мені поки немає чим заперечити тих колег, які кажуть – а чи не золото Платару фігурує в тому судовому рішенні? Дуже все добре збігається!

Тут треба згадати, що один із засновників Платару свого часу фігурував у історії, пов’язаній з тим, що він взяв під заставу антикваріату та не повернув кредит «Ощадбанку». І вже після того, як за рішенням суду та застава була визнана власністю держави, певні «зацікавлені особи» спробували змусити Нацбанк викупити у власника ту колекцію, начебто для того, щоб врятувати її від продажу за кордон. А підтримував ту ідею Володимир Індутний, який ще не був формально пов’язаний з Платаром, але очолював Державний гемологічний центр України, головну експертну установу по дорогоцінних металах та коштовних каміннях.

Але повернімося до сьогодення! Чому останні роки Платар, з такою відверто негативною репутацією у наших археологів, музейників, пам’яткоохоронців та, навіть, чиновників міністерства, з таким успіхом здійснює власну міжнародну діяльність?

Головним лобістом Платару в Мінкультури є Світлана Фоменко, перший заступник міністра. У той час, коли міністерство очолював В’ячеслав Кириленко, вона була змушена піти та працювала помічницею одного Народного депутата України в комітеті Верховної Ради з питань культури і духовності. А членом цього комітету є також і Сергій Тарута, власник Платару. Ось чому помічник Тарути регулярно відвідає Мінкультури, годинами не виходячи з кабінету Світлани Фоменко. Саме пані Фоменко і супроводжувала міністра Нищука в Китаї.

Уже всі зрозуміли, що Євген Нищук як політик та міністр, м’яко кажучи, фігура слабка. Але зараз він скоїв дві серйозні помилки.

Перша – це мезальянс з Тарутою. Схоже Нищук не розуміє нинішню роль Тарути, як суто технічного учасника передвиборчої боротьби, який має відтягнути на себе певну частину електорату. Надавати сумнівні послуги такому другорядному політичному персонажу треба дуже обережно. Бо, якщо підтвердиться, наприклад, версія моїх колег стосовно «іспанського золота», це може загрожувати персональною кримінальною справою та остаточною втратою назавжди і перспектив, і залишків репутації.

Друга помилка міністра – нерозуміння куди він відвіз цю виставку. Китай країна дуже специфічна. Іще наприкінці минулого століття вона сильно постраждала від нелегальних розкопок. Знахідки з Китаю за безцінь розходилися по всьому світу. Але китайське законодавство було посилено, а з «любителями археології» там ведуть жорстку боротьбу.

Нагадаю, йдеться про країну, де за тяжкі злочини проти держави передбачено смертну кару. Специфікою Китаю є повний державний монополізм у багатьох сферах життя. Наприклад, там більш ніж 1000 телеканалі, але усі вони державні. Тобто, держава є монополією в сфері ідеології та культури, а відмова від такої системи навіть не обговорюється.

Тому, коли держава Україна офіційно вивозить приватну археологічну колекцію, вона виставляє себе в очах китайських чиновників та політиків як слабка країна дикунів.

Це не голослівне твердження! Мій колега-історик, який підтримує контакти з якимись китайськими вченими, вже повідомив мене, що там «ввічливо здивовані» цією виставкою. За їхніми словами, представники Платару на питання про походження предметів відповідають, що це випадкові знахідки в полях, які люди дарують в цю колекцію.

Ось чому акція в Китаї, організована Євгеном Нищуком, може мати далекоглядні негативні наслідки. Особливо в нашій непростій зовнішньополітичній ситуації. Як тут не згадати слова одного казахського політолога, який зауважив: «Росія вламується як ведмідь, але Китай вповзає як змія»!

Що тут гірше або краще, не знаю, але переконаний – ця виставка є дуже поганою рекламою України. Мінкультури виставило нашу країну як якусь територію, де можна витворяти все, що заманеться. Де не працює не лише внутрішнє законодавство, але і нехтуються норми міжнародного права без жодних наслідків.

Я дуже був би радий, якби хоча б зараз помилився…

Фото с сайтів http://art.china.cn та http://news.99ys.com