Музей-садиба – казковий куточок Опішного!

Олександра Федорівна Селюченко – талановита мисткиня, неперевершений творець дрібної глиняної пластики. Найпотужнішу колекцію творів мисткині (більше тисячі глиняних робіт та декоративної мальовки) зберігає Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішному. Наразі частина творів знаходиться в постійній експозиції Меморіального музею-садиби гончарки Олександри Селюченко, який було відкрито 1988 року після смерті видатної опішненської мисткині. Це був перший в Україні музейний заклад меморіального типу, пов’язаний з діяльністю народного майстра, що стало визначною подією в тогочасному українському музеєзнавстві.

      За 30 років свого існування Музей-садиба став унікальною базою вивчення й популяризації творчості гончарки. Діяльність закладу – багатогранна: тут проводяться оглядові тематичні екскурсії, майстер-класи, творчі зустрічі з майстрами, відбувається випалювання горна з іграшками опішненських майстрів, співробітники займаються науково-просвітницькою роботою, беруть участь у щорічних науково-практичних конференціях, готують публікації в пресу, здійснюють керамологічні експедиції.

Працівники Музею-садиби дбайливо бережуть будинок, в якому понад тридцять років свого життя провела Олекандра Селюченко. Тут талановита майстриня створювала традиційну глиняну іграшку, яку нині можна споглядати в експозиції Меморіального музею-садиби.

Огляд експозиції починається з кімнати, де зберігаються гончарні інструменти й пристрої, якими користувалася мисткиня (стеки, гумові спринцівки для малювання ангобами, турнетка), предмети повсякденного побуту, фото та творчі роботи. Саме тут Олександра Селюченко ліпила глиняну іграшку. Чого тільки не побачиш у великому іграшковому царстві Олександри Селюченко! Це – численні варіанти пташок, оленів, баранців, левиків, їжачків, свинок, рибок, зайчиків, баринь, вершників, фантастичних істот, поодинокі зображення жіночих та чоловічих постатей, відьми та чорти, дивні істоти, яким навіть не вигадати назви. Очі розбігаються від творінь гончарки! У її виробах відчувається простота, довершеність та лаконізм. Можна тільки уявити собі, яке творче натхнення охоплювало мисткиню, коли зі шматочка сірої глини в її руках народжувалися неперевершені літературні образи й казкові герої. Вочевидь, це було джерелом радості й краси. Як квітка не може не квітнути, так і Олександра Селюченко не могла не творити, адже її цвітіння – це творчість. Не можна залишити поза увагою чорно-білі фотографії, які розповідають про певні життєві події майстрині. Серед них важливе місце займають документи Олександри Селюченко, які засвідчують її громадську діяльність. Привертають увагу книги, сторінок яких торкалися руки гончарки, бо захоплення літературою відчуваєш, коли перечитуєш її щоденники й листи. Від друзів-мистців залишилися глиняні твори, декоративна мальовка, картини, які і до цього часу є окрасою Музею-садиби. 

Нині численні відвідувачі щодня мають змогу доторкнутися до таємниць життя мисткині, сповненого любові до глини. Не оминають садибу не тільки опішняни, сюди приїздять гості з усієї України, навіть з усього світу (Італія, Канада, Великобританія, Молдова, США, Фінляндія, Німеччина, Польща, Ірландія, Франція, Норвегія, Білорусь). За останнє десятиріччя Музей-садибу відвідали понад 24000 осіб. Неповторна духовна аура мисткині ніби й зараз витає в цих стінах, приваблюючи людей. Сюди приходять, аби набути снаги, творчої енергії, відчути подих батьківської хати свого дитинства. Прості й скромні речі, які оточували майстриню впродовж життя, дають можливість дізнатися про її побут, уподобання й смаки. Сучасні новітні технології дозволяють розширити можливості музейної роботи. Насамперед, у приміщенні встановлено відеопроектор, де кожен має нагоду переглянути фільм, ролик та прослухати аудіозапис про майстриню. Більше того, створено інтернет-сайт, сторінку на Фейсбуці, де розміщено публікації про життєвий і творчий шлях мисткині, епістолярну спадщину, фото гончарки, архівні матеріали. Сайт постійно поповнюється цікавими новинами й розповідями про події, які відбуваються в Музеї-садибі.

Оглянувши будинок, можна ознайомитися з дворищем мисткині, де на горбистому зеленому подвір’ї ростуть улюблені квіти Олександри Федорівни: тюльпани, айстри, чорнобривці, мальви та барвінок, які радували око й надихали на творчість. Серед  цих зелених барв проходять цікаві майстер-класи з ліплення. Дітям пропонується уявити себе в ролі гончарів і виготовити власний глиняний виріб. У теплій і затишній атмосфері проходить робота юних творців – усі поринають у творчу атмосферу, ділячись своїми навиками та допомагаючи одне одному в створенні власного шедевру. Кожен ліпить іграшку, яка найбільше сподобалася й запам’яталася під час екскурсії. Це дає змогу дитині проявити фантазію й, водночас, краще пізнати творчість Олександри Селюченко. До того ж у кожної дитини своє бачення, жодного повторення та копіювання – тільки власна фантазія дає змогу зліпити гарний виріб. Свої витвори кожен може забрати з собою на пам’ять. Після майстер-класу діти захоплено розповідають, що цей похід до музею вони ніколи не забудуть. Відрадно це чути з вуст малечі, адже відвідування музеїв має стати для дітей цікавою пригодою, яка дозволить отримати не лише естетичне задоволення, розвиватиме творчі здібності, креативність, а й дозволить розширити світогляд.  

    Серед кремезних дерев на подвір’ї Музею-садиби стоїть невеличка пічка для приготування страв, надвірна будівля, навпроти якої зберігається глина, а далі вниз можна побачити горно мисткині, в якому Олександра Федорівна випалювала власні вироби. Для тих, хто хоче глибше поринути в таїнство гончаротворення й дізнатися, що відбувається з виробами, коли вони потрапляють до горна для випалювання, починаючи з 2009 року було започатковано культурно-мистецький захід «Випалювання глиняної іграшки в горні Олександри Селюченко», який проходить лише раз на рік, за традицією – під час щорічних Тижнів Національного Гончарного Здвиження в Опішному. Випалювання потребує багато сил, уваги й навичок. Тому над цим важким і клопітким процесом завжди працює досвідчений гончар. Опішненські гончарі, Олександр Шкурпела з сином Анатолієм та Дмитро Громовий неодноразово палили горно на території Музею-садиби, з нетерпінням і цікавістю чекаючи завершення цього непередбачуваного процесу. За випалюванням спостерігають усі, хто цього дня завітав до Музею-садиби. У горно зазвичай закладають глиняні роботи опішненських майстрів. Випалювання триває майже 12 годин. Увесь цей час гончар, який відповідає за процес випалювання, працює біля горна, не даючи вогню стати «повновладним господарем», підтримуючи температуру, своєчасно підкладаючи дрова та прислухаючись до звуків у горні. Разом з тим, він відповідає на питання зацікавлених відвідувачів, розповідає цікаві історії, пов’язані з випалюванням, які траплялися особисто з ним. За цим чарівним, загадковим і таємничим процесом усі спостерігають із захопленням та подивуванням, укотре переконуючись у винахідливості наших предків. Гості Музею-садиби отримують неповторні враження, адже вони не тільки почули цікаву розповідь про випалювання глиняних іграшок у горні мисткині, а й мали нагоду особисто бути причетними до  цього таємничого процесу.  

Пам’ятною подією в діяльності Музею-садиби стало відкриття глиняного погруддя Олександри Селюченко, яке відбувалося в рамках Урочистої Академії, присвяченої 95-річчю від дня народження славетної української гончарки, заслуженого майстра народної творчості України, іграшкарки, малювальниці Олександри Селюченко. Глиняна постать Великої Гончарки, автором якої є головний художник Національного музею-заповідника українського гончарства, заслужений працівник культури України  Юрко Пошивайло, стала окрасою Музею-садиби. Ця подія зібрала школярів, студентів, науковців з усієї України, а також друзів, сусідів та просто односельців. Кожен мав нагоду переглянути виставку робіт учасників художнього експрес-пленеру «Спадщина Олександри Селюченко очима сучасних мистців», прослухати твори переможців Літературно-мистецького інтернет-конкурсу «Олександра Селюченко: одкровення у творчості», побачити театралізовані виступи школярів і насолодитися народною  піснею у виконанні фольклорного колективу «Берегиня». Сподіваємося, що і надалі наш Музей-садиба буде живим «острівцем» єднання творчої й наукової еліти, кому не байдуже мистецтво Олександри Селюченко. Це дозволить відкривати нові сторінки в дослідженні видатної постаті опішненського гончарства.

Нині Музей-садиба – це наочний приклад збереження й популяризації гончарства. Саме тут можна надихнутися на творчість і відчути той потяг і любов до народного мистецтва, який мала майстриня. Тож не минайте цей цікавий і казковий куточок у самому центрі Опішного, ім’я якому Меморіальний музей-садиба гончарки Олександри Селюченко.

Світлана Панасюк,

молодший науковий співробітник

Меморіального музею-садиби

гончарки Олександри Селюченко