Справа Седлецької: чому поспішав ЄСПЛ?
Рішення Європейського суду з прав людини щодо справи Наталії Седлецької зі СХЕМ захищає перш за все права людей, які готові викривати корупцію та свободу слова. А вже як наслідок – права журналістів не відкривати свої джерела інформації.
А тепер кілька тез для роз'яснення юридичної сторони справи. Дякую юридичній радниці Transparency International Україна Катерині Риженко за допомогу в їхній підготовці.
За правилом 39 Регламенту ЄСПЛ: "На прохання однієї із сторін чи іншої зацікавленої особи можуть бути призначені будь-які попередні заходи, які суд визнає за необхідні в інтересах сторін або задля належного здійснення судочинства". Правило 39 – це наказ для уряду певної країни негайно вжити заходів, котрі унеможливили б настання непоправних наслідків від порушення прав людини. Це дуже жорсткі міри від ЄСПЛ.
У випадку із Седлецькою, суд застосував такі заходи на місяць, щоб вона мала можливість підготувати повноцінну скаргу до ЄСПЛ.
Така практика унікальна. Зазвичай такі заходи приймаються судом у випадках реальної загрози життю, екстрадиції, депортації, тощо. 117 таких рішень за Правилом 39 було лише в 2017 році. Застосування цього правила саме у випадку захисту прав журналіста та його джерел вже прецедент.
Відмова ГПУ виконати таке рішення суду фактично буде порушенням Україною зобов'язань за Конвенцією із захисту прав людини. А також порушенням статті 34 Європейської конвенції з прав людини, згідно з якою будь хто має право звернутися до суду за захистом прав, які на їх думку порушує держава-підписант Конвенції.
ГПУ вимагали у Київстару надати інформацію до 18.09, а тому скоріше за все вони її вже отримали – до ухвалення рішень як апеляційним судом, так і ЄСПЛ. Тому важливо також проконтролювати, як ГПУ виконає рішення ЄСПЛ – поверне інформацію в Київстар, знищить отримані дані, чи в інший спосіб.
Юрій Луценко мав би публічно прокоментувати рішення, ухвалене ЄСПЛ, адже Правило 39 застосовується лише у виняткових випадках для уникнення ризику настання незворотної шкоди, як правило, при наявності загрози життю. Тому ухвалення такого рішення ЄСПЛ у цій справі є серйозним сигналом на міжнародному рівні про наявність проблем у забезпеченні свободи слова і захисту журналістів (незалежно від того, яке рішення буде ухвалене потім ЄСПЛ по суті).
Уявляєте, як тішиться агентура країни-окупанта: з таким ГПУ як в Україні, їм і робити нічого не треба. Понизити країну в рейтингу свободи слова? Done.
Щодо захисту журналістів та джерел інформації в даній справі. Бачимо підтвердження того, що свобода слова можлива лише при забезпеченні конфіденційності джерел. Якщо джерела відчувають безпеку, тільки тоді може бути незалежна журналістика. Тим паче, що стаття 10 Європейської конвенції про права людини говорить саме про журналістські джерела та їх захист. Підкреслює, що захист джерел – це базова умова для свободи преси.
Відтак, зараз м'яч на полі української влади, перш за все ГПУ. Вже очевидна спроба "включити окуня", маніпулювати терміном рівність перед законом: якщо можна прослуховувати чи знімати інформацію з носіїв інших, то чому не можна в журналістів. ЄСПЛ своїм рішенням дав відповідь на це: бо це про захист викривачів і свободу слова. Це опосередковано пояснює чому ГПУ вимагала такий великий обсяг інформації: бо в цей час Наталія чи її група точно мали контакти з джерелами у інших їхніх розслідуваннях. Які могли стати викритими. Їх викриття дуже затребуване насіровими, розенблатами, демчинами та іншими реліктами корупційного сьогодення.
Бажаю Наталії та Схемам успіху у боротьбі за свободу слова та захист власних джерел. А українській владі та, перш за все, ГПУ... інстинкту самозбереження. Мудрості я вже бажав, поки не діє.
