100 правок на годину і одна "на потім"
Чому депутати зволікають із ухваленням закону про Антикорупційний суд.
Депутати мали три дні на розгляд 1925 правок до законопроекту "Про Вищий антикорупційний суд".
Мовляв, далі зволікати нікуди. Адже таким чином Україна порушує зобов'язання перед МВФ та іншими міжнародними партнерами. Оптимісти, включно з головою Верховної Ради, робили все, щоб 24 травня країна отримала потрібний закон. Реалісти розуміли – жодні прогнози не мають сенсу, доки не досягнуто домовленості щодо ключових правок. Тих, які визначають повноваження міжнародних експертів при доборі суддів майбутнього суду. Домовитися так і не вдалося. Станом на зараз. За ці правки (під номерами із 690 по 740) депутати голосувати не наважилися. Їх лишили "на потім". Яскрава ілюстрація того, що компроміс шукають не так під куполом парламенту, як в інших стінах.
Головним опонентом виконання рекомендації Венеційської комісії про ключову роль Громадської ради міжнародних експертів при доборі суддів стала адміністрація президента України. Імовірно, боячись побачити в майбутньому серед заветованих кандидатів на посаду "потрібних" суддів. А можливо, просто з тактичного бажання відкласти ухвалення закону на якомога пізніший термін, щоб мати гарантію його незапуску до чергових президентських, а оптимально – і до парламентських виборів. Бо ж після прийняття закону на всі процедури добору, юридичного й адміністративного оформлення знадобиться від 9 до 12 місяців.
Утім, публічна риторика захисту цієї позиції, звісно, зовсім інша, і при цьому постійно змінюється. Ще кілька місяців тому депутати від президентської політичної сили говорили про необхідність зберегти суверенітет і захиститися від зовнішнього управління. Тепер же лідер фракції БПП Артур Герасимов переймається тим, що хтось у майбутньому може спробувати скасувати закон "Про Вищий антикорупційний суд" через суд Конституційний.
І саме через можливу ключову роль міжнародних експертів. Звісно ж, втрата суверенітету і мнима неконституційність – це пил в очі виборця. Втім, переговори тривають, і шанс на компроміс залишається. Як і пошук нових жахалок на стару тему з однією метою – відтягнути до останнього процес прийняття закону і, як результат, створення та початок роботи суду.
Нині головна дискусія точиться навколо того, хто ж вирішуватиме долю кандидата в судді Антикорупційного суду, якому скаже своє "ні" Громадська рада міжнародних експертів (ГРМЕ). Інакше кажучи, як можна буде подолати вето "міжнародників". Окреслилися дві концепції, що, теоретично, можуть стати компромісними. Перша передбачає розгляд апеляції на висновок ГРМЕ спільною комісією у складі всієї Ради "міжнародників" та Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС). Математично ця комісія матиме такий вигляд: 23 члени, з яких 7 міжнародників та 16 членів ВККС. Подолати "бан" кандидата можна буде двома третинами голосів. Однак у вічі впадає явна чисельна перевага ВККС над ГРМЕ. Якщо таку норму ухвалять, це означатиме, що дати зелену вулицю раніше забракованому "міжнародниками" кандидатові можна буде голосами самих тільки членів ВККС.
Західні партнери України (Венеційська комісія та Міжнародний валютний фонд) вважають таку схему більш ніж сумнівною, пам'ятаючи досвід добору до Верховного суду: тоді ВККС повернула в конкурс більшість кандидатів, яких Громадська рада доброчесності вважала недоброчесними. І наполягають: треба зафіксувати, що серед цих 2/3 повинно бути більше голосів "міжнародників" (4,3 чи 2 – питання до дискусії). Друга концепція передбачає розгляд апеляції самою ГРМЕ. У такому разі рішення має переглядатися голосами двох третин міжнародних експертів – чи повним складом. Очікувати, що такий варіант прийме Адміністрація президента, звісно ж, не доводиться. Тож баталії точаться довкола того, що розуміти під "двома третинами" у першій концепції. І тут усім у пригоді – вищезгадані 1925 правок. 100 правок на годину – швидкість, яка дозволяє тягнути час і продовжувати перемовини. Але не нескінченно.
Інша річ, що зволікання з ухваленням закону автоматично відтерміновує рішення МВФ про виділення Україні наступного кредитного траншу. І якщо взимку потреба в ньому владі не видавалася критичною, то сьогодні експерти вже недвозначно натякають: без нових вливань фінансову систему чекають потрясіння. Це підвищує шанси на те, що закон таки незабаром ухвалять. Або доведеться чекати серйозних наслідків для економіки, курсу валют та інших не менш прикрих речей. І то – напередодні виборів.
Однак є ще кілька моментів, які можуть дозволити владі посилити свій вплив на процедуру добору суддів. У президентському законопроекті зазначено, що кандидатури до Громадської ради міжнародних експертів мають подавати "міжнародні організації, з якими Україна співпрацює у сфері запобігання та протидії корупції відповідно до міжнародних договорів України". Доволі широке формулювання, що, теоретично, може дозволити Банковій провести у ГРМЕ "ручних" експертів, так само, як намагалися призначити аудитором НАБУ не зовсім авторитетних "міжнародників". Набагато зрозуміліше було б, якби ці організації підпадали під законодавче визначення. Наприклад, обмежити їх перелік тими організаціями, які надають Україні технічну допомогу в рамках Антикорупційної реформи. Інакше кажучи – зафіксувати важливу роль, у тому числі, й донорів. Зрештою, логічно, що ті, хто фінансує реформу, хочуть впливати на ефективність її втілення. Цей контроль не слід плутати з міфічним "зовнішнім управлінням", яким ледь не хором лякають представники і влади, і опозиції з різних таборів. Тут можна навести приклади інших країн. Наприклад, в Індонезії міжнародні експерти також брали участь у доборі суддів аналогічного суду. А у Гватемалі, взагалі, іноземців призначали власне суддями. Загальновідомі приклади Сінгапуру, ОАЕ, Катару й Казахстану, – в цих країнах іноземні громадяни працюють суддями. Чи хтось наважиться казати, що ці держави не є суверенними? І не варто закочувати очі, як це часто роблять наші політики, коли Україну порівнюють не з європейськими країнами. Бо, щоб жити як у Європі, а не лише їздити туди лікуватися та відпочивати, переважній більшості українських політиків перш за все треба навчитися відповідальності за свої дії і банально перестати красти податки своїх виборців. Або відповідати за це як у Європі.
В Україні Громадська рада міжнародних експертів не призначатиме суддів. Її роль – бути фільтром, який просіє потенційних кандидатів на головний критерій – доброчесність. Чи не помічений цей кандидат у тісних зв'язках з іншими гілками влади, чи відповідає його рівень життя рівню легальних доходів, чи не був учасником корупційних скандалів, чи не порушував етичних норм і не виносив упереджених вироків? Ось ті питання, на які має давати відповідь Громадська рада. На жаль, практика втілення в життя розрекламованої владою судової реформи показала, що український суддівський корпус до самоочищення неспроможний. Кругова порука та корпоративна солідарність дозволила, всупереч негативним висновкам Громадської ради доброчесності, лишитися в мантіях суддям, які відправляли в СІЗО майданівців, ба навіть залишили в силі вирок проти чинного генпрокурора.
Судити знову дозволено служителям Феміди, котрі живуть у палацах, побудованих за статки незрозумілого походження. Не можна наступати на ці ж самі граблі, створюючи найважливіший у країні суд – суд, який уже наступного року може почати посилати за грати топ-корупціонерів. Тож негативний висновок ГРМЕ може бути повернутий на перегляд лише у виняткових випадках. А далі – вже справа Вищої кваліфікаційної комісії, Вищої ради правосуддя – визначати, котрий із кандидатів має кращу фахову підготовку. Призначати ж суддів майбутнього Вищого антикорупційного суду – взагалі, прерогатива президента. Не ГРМЕ, а тільки президент призначатиме суддів своїми указами. Ось це і є суверенітет у суворій відповідності до Конституції.
Тож очікування закону про антикорупційний суд переноситься на червень. Інстинкт виживання має підштовхнути українську владу до того, щоб не проґавити і цей дедлайн. Кошти МВФ потрібні українській економіці найпізніше – у серпні. До того ж, якщо не ухвалити закон найближчим часом, нинішній президент не зможе похвалитися реально створеним Вищим антикорупційним судом під час наступної виборчої кампанії. Так, як нині постійно наголошує на своїй ключовій ролі у створенні НАБУ та САП. Адже, за найоптимістичнішими розрахунками, суд може почати роботу навесні 2019 року. Це, звісно, якщо за нього таки проголосують у найближчий пленарний тиждень.
Джерело – ДЗЕРКАЛО ТИЖНЯ
