На грані двох світів. Напрямні української геополітики
Виступ на презентації книжки "Місія України та національні інтереси в глобалізаваному світі: візія націоналістів" в межах 25-го книжкового Форуму у Львові.
Кожна країна має своє унікальне територіально-географічне положення. Території держав обмежені політичними кордонами з сусідніми державами, а також мають свої неповторні ландшафти, форми, простори, природні ресурси. Саме ці фактори у поєднанні з вигідним географічним положенням дають Україні можливість бути центром впливу в світі з відповідною геополітичною поведінкою та геостратегічною орієнтацією.
Питанню геополітичної стратегії та українського місця у світі приділяли багато уваги вітчизняні діячі впродовж останніх століть. Один з ідеологів українського націоналізму Юрій Липа у своїх працях "Чорноморська доктрина" та "Призначення України" наполягав на створенні Балто-Чорноморського альянсу з метою об'єднання держав сусідніх з Московією заради колективної безпеки в Європі. Так, Україна покликана стати лідером на просторі між Балтійським і Чорним морями, але навіть найближчі сусіди, ті самі поляки чи угорці навіть чути про це не хочуть. Нічого дивного, адже ще в середині 20-х років ХХ ст. український політичний діяч В'ячеслав Липинський наголошував, що "...в даний момент ніхто в Европі сильної i великої Української Держави собі не бажає. Навпаки, єсть багато сил, що власне заінтересовані в тому, щоб ніякої України не було, або щоб вона була якнайслабша". Історичний досвід показує, що навіть коли в України i з'являються союзники, то вони починають досить швидко лякатися перспективи міцної України й однією рукою руйнують те, що іншою допомагали будувати.
Вільна і незалежна Україна – це не лише внутрішня справа української нації, але й істотна умова світового порядку і безпеки народів, прогресу людської цивілізації. Це наша місія і ми повинні донести її до світової спільноти.
Як і в часи Івана Мазепи, стоїмо між двома проваллями. Націоналісти підтримали євроінтеграцію, як рух від Москви – і тепер постали перед загрозою чергового колоніалізму, вже в ліберальних шатах. Серед українців сіють зневіру у власні сили, сподівання на добру волю сусідів, а ті цинічно нас використовують, що показує ситуація з поляками та угорцями. Та й у решті Європи багато впливових політиків, які мріють забути, як страшний сон, про війну Московії проти України, анексію Криму та окупацію частини Донбасу, щоб знову гендлювати з Росією. Тому й наполягають на "мінських угодах". І не важливо, чи вони агенти Кремля на зарплаті, чи корисні ідіоти, яких використовують в темну.
Який же вихід? Передусім усвідомити і проаналізувати, яка Україна нам потрібна, як цього досягнути. Не можна отримати належний результат, не маючи чіткої мети.
Українська міжнародна політика пасе задніх. Зазвичай має щось статися негативне для держави, після чого Київ кволо реагує на ситуацію. Натомість одна з найбільших держав Європи на чолі з сильним керівництвом зобов'язана сама формувати порядок денний та задавати тон міждержавним стосункам. Характерні приклади – бездіяльність МЗС і дипломатичних структур у Польщі та Угорщині, де наростає українофобія на державному рівні, недалекоглядні і безглузді висловлювання українських політиків та посадовців на підтримку кандидата в президенти США Гіларі Клінтон і знущальна критика на адресу теперішнього вже Президента США Дональда Трампа. Ще гірша ситуація виникла у відносинах з Туреччиною – ключовим союзником на південному фланзі і в акваторії Чорного моря. Під час спроби внутрішніх розбірок у цій країні в липні 2016 року, один з наших консулів прямо висловив підтримку опонентам Ердогана, що значно попсувало наші відносини з чинним Президентом. До речі, цей консул досі працює на державній службі, викладає в Дипломатичній академії.
Головні причини провалів: непрофесіоналізм, недалекоглядність а найголовніше – це нерозуміння глобальних процесів та відсутність геополітичної стратегії в теперішньої влади. У націоналістів така візія є і складається вона з наступних програмових засад.
1. Слід невідкладно розірвати дипломатичні відносини, а також усі міжнародні договори з Російською Федерацією.
Московська держава воює проти українців. І не лише збройно, але економічно, інформаційно, психологічно тощо. В цих умовах неприпустима підтримка дипломатичних відносин з державою-агресором, діяльність її посольства, консульських установ та різних "россотруднічєств" на нашій території, відкритість кордонів, торгівля з ворогом, діяльність ворожого бізнесу в Україні, підривна робота розгалуженої мережі ворожої церкви "УПЦ (ФСБ) " тощо. Бо цим ми наносимо собі непоправної шкоди. По-перше, демонструємо всьому світу відсутність послідовної позиції в московсько-українській війні – кричимо про санкції та московську агресію, а самі підтримуємо офіційні контакти. По-друге, ворожі представництва є зручною опорою для роботи різноманітних шпигунів, агентів впливу та навіть терористичних груп (згадаймо хвилю політичних вбивств у Києві). І, головне, це деморалізує націю, для якої створена ілюзія ніби війни десь там – на Сході України, а не повсюди, де є московські агенти.
Слід розірвати усі угоди з Москвою, у зв'язку з тим, що вона брутально їх порушила. Як зазначив у свій час Канцлер Німеччини Отто фон Бісмарк: "договір із Росією не вартий того паперу, на якому написаний". Нарешті, на п'ятому році війни, керівництво країни дозріло до виходу з так званого Великого договору 1997 року – саме до цього закликала "Свобода" ще у 2014 році і подала відповідні законодавчі ініціативи! Також категорично недопустимо видавати будь-кого в лабети ворожої держави, що зробила нещодавно Генеральна прокуратура з інгушем, який шукав в Україні притулку.
2. Припинити і не допускати в подальшому участі України в наддержавних утвореннях, ініційованих Москвою.
Це стосується як безпекових (на зразок Шанхайської організації співробітництва – ШОС, Ташкентського договору – ОДКБ), так і економічних (Митний союз) утворень, але не повинно поширюватися на організації, де Москва грає маргінальну роль, звідки її можна витискати і впливати для забезпечення інтересів України (Парламентська асамблея Ради Європи – ПАРЄ, Організація чорноморського співробітництва).
Натомість необхідне тісне співробітництво з нашими природніми стратегічними партнерами, що зацікавлені у стримуванні Москви – насамперед США та Великобританія, а також держави Співдружності націй, в першу чергу Канада, і держави Центрально-Східної Європи. Треба розуміти, що Франція та Німеччина не зацікавлені у знищенні чи навіть значному послабленні Московії. Вони хочуть умиротворити агресора, як це було у 1938 році. Тільки тоді був Гітлер і нацистська Німеччина, а зараз Путін і чекістська Московія. Чим тоді закінчилась "політика умиротворення", всі добре знають.
3. Започаткувати довготривалу програму підтримки політичних рухів пригноблених Москвою народів. Активізувати роботу із захисту прав та свобод, розширення самоврядних повноважень етнічних українців, які компактно проживають на території РФ (історичні українські території, що перебувають у складі РФ, а також Сірий, Зелений, Малиновий клини).
Чільна мета політики національної безпеки України – це розпад Росії, бо без цього Україна весь час буде під загрозою. Потрібно вкладати ресурси у налагодження зв'язків та підтримку структур, що прагнуть до самовизначення і створення власних національних утворень, підтримувати мовно-культурне відродження поневолених народів.
Важливою складовою цього процесу є ефективна робота з чисельною українською діаспорою, яка піддається шаленій асиміляції з боку Кремля.
4. Блокувати будь-які зв'язки РФ із так званою Придністровською Молдавською республікою. Активізувати роботу з українцями Придністров'я щодо захисту їхньої ідентичності, самоврядних, мовних, освітніх, релігійних прав.
Придністров'я залишається базою московських військ, які можуть в будь-який момент ударити в напрямку Одеси та Вінниці. В 2017 році уряд частково обмежив транзит техніки та людей українською територією, однак виходом може бути лише повна блокада московського анклаву. Такі дії сприятимуть лояльності Молдови та Румунії, усунуть ризики промосковського впливу в регіоні. Обов'язково треба враховувати, що понад третину населення Придністров'я складають етнічні українці, яких слід всіляко підтримувати та заохочувати до лояльності Україні, захищати їхні самоврядні, мовні, освітні та релігійні права.
5. Вимагати реальних кроків підтримки України від держав, які декларували безпеку та недоторканність кордонів України в обмін на відмову від ядерної зброї (Будапештський меморандум, 1994 р.). Укласти двосторонні угоди зі США та Великою Британією про повномасштабну військову допомогу Україні, а також щодо надання летального озброєння та довгострокової військово-технічної допомоги.
Будапештський меморандум не працює, і не лише тому, що про нього "забули" підписанти, а в першу чергу тому, що українська дипломатія про нього не згадує і не наголошує на потребі виконання. І неважливо, що після підписання Будапештського меморандуму Україна не домоглася реальних гарантій. Наша держава за ці гарантії приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерних, хімічних та бактеріологічних озброєнь, тому має повне право поставити в політико-правовій царині питання двостороннього підтвердження гарантій державами-учасницями Будапештського меморандуму, які мають реально гарантувати безпеку України, включаючи пряму військову допомогу. У разі відмови України має право заявити про вихід з режиму дії Договору про нерозповсюдження ядерних, хімічних та бактеріологічних озброєнь і відновлення ядерного статусу.
Паралельно необхідно почати створення стратегічних неядерних сил, екіпірованих насамперед потужною ракетною технікою короткої та середньої дальности.
6. Досягти вигідних для України умов, чітких гарантій, конкретних заходів і термінів можливого вступу України до НАТО.
Це завдання як української дипломатії, так і влади загалом. Важливу роль у цьому процесі відіграє як потужна і боєздатна армія, так і воля Нації чинити спротив агресору. Допомагають сильним.
На превеликий жаль, вступ до НАТО залежить від багатьох чинників і зокрема від позиції кожного з членів Альянсу. Наприклад, від реваншистської Угорщини, яка має територіальні претензії до України і підтримує антидержавні рухи на Закарпатті.
Ситуація з нашими західними сусідами – цими самопроголошеними самозакоханими адвокатами (хіба Україна скоїла якісь злочини, що нам потрібні адвокати?) – вкотре підтвердила, що не можна надіятися на добру волю сусіда, не можна жити в ілюзіях. У світі панує закон джунглів, і про це слід пам'ятати.
Враховуючи це, необхідно застосувати міжнародну практику укладення двосторонніх угод з США і Великобританією.
7. Визначити європейський україноцентризм стратегічним курсом Держави, згідно з яким Україна прагне стати не лише географічним, але й геополітичним центром Європи.
Згадаймо Вінстона Черчіля, який влучно зауважив: "У нас немає ні постійних ворогів, ні постійних друзів. У нас є постійні національні інтереси". Саме такого принципу повинна дотримуватись Україна, яка є історичною частиною європейської цивілізації. Але інтеграція з європейськими структурами повинна відбуватися з урахуванням інтересів Києва. Україна потрібна Європі як заслін від навали зі сходу і тому ми маємо право ставити свої умови, бо не Європа нас захищає від новітньої орди, а ми її. І пріоритетом має бути збереження української Нації, її ідентичності та питомо українських цінностей.
8. Визначити побудову Балто-Чорноморського союзу в якості стратегічної мети зовнішньої політики України. Залучати до військово-політичного та економічного блоку Балто-Чорноморської осі держави Центрально-Східної Європи, Балтії, Скандинавії, Кавказу, Балкан, а також басейнів Чорного та Каспійського морів. Ініціювати взаємовигідні угоди з державами цього регіону.
Зараз основним завданням Москви є підкорення або повернення під свій вплив Центрально-Східної Європи (що не так і важко, зважаючи на недостатню протидію США). А далі – новий конфлікт за панування на всьому європейському просторі.
Єдиним можливим засобом завадити цьому є створення Балто-Чорноморського альянсу – нового потужного військово-політичного та економічного міждержавного утворення. Ця ідея не нова – ми вже згадували про неї – але з початком московсько-української війни її актуальність зросла. Наразі керівництво України відсиджується в кущах, як це було в ситуації з анексією Криму. Натомість реалії сьогодення, а саме новітня загроза зі сторони Московії змусить європейські держави замислитись про всі небезпеки східного сусіда. Водночас нам необхідно усвідомити, що основні європейські гравці – Німеччина та Франція вже тісно пов'язані моральними та економічними путами з Путіним. Тому вкрай важливо використати на етапі створення Альянсу історичну пам'ять про "палку любов" Московії до таких країн як Польща, Литва, Латвія, Естонія, Фінляндія, Грузія, Болгарія, Румунія і ін. Ключову роль в Балто-Чорноморському альянсі відіграватиме сильний Київ, що розташований в центрі Балто-Чорноморської осі та контролює достатньо великі географічні простори та людські ресурси і водночас здатен найефективніше впливати на політику противників і конкурентів – передусім Москви, але й Берліну і Парижу. Це завдання передбачає повномасштабну роботу для досягнення міжнародного визнання непохитності позиції України. Для цього слід інтенсифікувати роботу дипломатичного корпусу, але насамперед керівництву країни треба усвідомити важливу геополітичну аксіому – Україна центр Європи і без потужної і могутньої держави не можлива потужна і могутня Європа.
Той, хто контролює простір між Балтійським і Чорним морями, домінує в Східній і Центральній Європі, впливає не лише на Європу, але й на цілий світ. Це доведено історією. Це підтвердить майбутнє. І маємо зробити все, щоби цією потугою була Україна заради майбутнього наших дітей! Заради нашої нації!
