23 травня 2018, 11:29

Українці дають Заходу карт-бланш на приборкання тих, хто не бореться з корупцією?

У свіжому дослідженні на замовлення Міжнародного республіканського інституту (IRI) є низка достойних уваги речей. Але сьогодні зверну увагу на два моменти, які б дуже хотілось, щоб не загубились у новинній стрічці. І обидва ці моменти стосуються корупції, чи-то боротьби з нею.

По-перше, боротьба з корупцією чи не вперше виходить в топ-список проблем, які хвилююь українців особисто. Раніше вона постійно називалась українцями в трійці найважливіших проблем, які вони вбачають в цілому для країни, а не персонально для них і їхніх сімей. І це був достатньо показовий момент. Тепер вона фігурує фактично на третій позиції разом з війною на Донбасі як найважливіша особиста проблема для чверті українців (після росту цін та тарифи на житлово-комунальні послуги). Важливо зауважити, що йдеться саме про корупцію у державних органах. Тобто, спроби зліпити корупціонерів з антикорупційних активістів явно не увінчались успіхом. Натомість є дуже обережні підстави вважати, що українці нарешті почали розуміти, що корупція – це "не там далеко у верхах, і мене це не стосується", а щось таке, що прямо чи опосередковано впливає на рівень життя мій і моєї родини. Очевидно, потрібні й надалі кампанії, які на пальцях пояснюють такі речі.

По-друге, дещо несподіваний рівень нетолерантності українців до тих політиків, які не підтримуватимуть антикорупційних реформ, на кшталт запуску роботи Антикорупційного суду. Майже половина опитаних (47%) вважають, що в такому разі міжнародна спільнота має запровадити проти українських псевдо реформаторів і псевдо борців з корупцією у владі санкції. Ще майже сорок відсотків вважають, що треба карати грошима – чи то у вигляді припинення надання позик МВФ, чи просто поставити хрест на фінансовій допомозі Заходу для Україну. Очевидно, затяжний і явно не виграшний для української влади пінг-понг з Антикорупційним судом, наступ на антикорупціонерів, котрий у публічному дискурсі витіснив наступ на корупціонерів, зневіра у справедливе правосуддя, відчуття несправедливості на фоні новин про статки і стиль життя політиків першого ешелону зробили свою справу: українці дають Заходу карт-бланш на боротьбу з тими, хто не бореться з корупцією.

Важливий нюанс з розряду "ми здогадувались, але не могли довести": найбільший рівень відповідальності за антикорупційну реформу, згідно з цим же дослідженням, українці покладають на Президента країни (40%).

Про візит, який справді важливий і гру на гітарі

Після перебування у Києві Держсекретаря Блінкена напрошується лише один висновок: у США досі не зрозуміли, що візити до Києва високопоставлених представників Адміністрації в умовах геноцидної війни вже не є самодостатньою цінністю, якими вони були у мирні та не завжди безхмарні у відносинах із США часи...

Клуб паралізованих страхом і коаліція рішучих

Провальну комунікацію західних лідерів, у якій повністю відсутній елемент стратегічної невизначеності, ми в Центрі "Нова Європа" визначили як одну з топ семи помилок Заходу за два роки великої війни...

Гарантований безпековий самообман

Отже, президент Володимир Зеленський (не кажучи вже про главу його офісу Андрія Єрмака) й далі публічно наполягає на тому, що Україна домовляється з низкою країн-партнерів саме про безпекові гарантії...

Після Брюсселя

У той момент, коли вже європейські партнери і друзі почали приречено розповідати, що нічого катастрофічного не станеться, якщо "чистого" рішення у Брюсселі щодо відкриття вступних переговорів не буде, бо Україна залишається кандидатом на членство (і це ключове), а переговори можна відкрити і в наступному році, ми таки отримали повноцінне "так"...

Про американський список

Чи варта країна, котра має проблеми з корупцією та верховенством права, підтримки США лише тому, що вона є жертвою безпрецедентної за понад півсторіччя військової агресії в Європі? Має, якщо її існуванню як держави загрожує смертельна небезпека...

Емоції, які вбивають довіру. І партнерство з Польщею?

Отже, Україна та Польща на найвищому рівні вирішили винести українсько-польську кризу на трибуну Генасамблеї ООН. Прикро і, зізнаюсь, боляче...