Гарант і його гарантії
Коли гарант прийшов до влади, він озвучив наміри, за прикладом сінгапурського реформатора Лі Куан Ю, "посадити трьох друзів". Посадив, навіть більше. І друзів, і кумів.
Одного – в крісло Генпрокурора, другий став заступником голови фракції у Раді, третій – міністром інформполітики, четверта – очолила Нацбанк, п'ятий – виробництво і продаж зброї, шостий – тарифи в НКРЕКП, сьомий – Фонд гарантування вкладів, восьмий... двадцятий...
Корупція пішла метастазами, більше і швидше ніж за часів бандитського режиму Януковича. За межі людської моралі, в мародерство, в торгівлю на крові, ціною життя солдата. На фоні щоденних PR-заяв про рішучу їй протидію.
Лише під тиском громадськості, західних партнерів, найбільше під загрозою зупинення кредитів, гарант вимушено погодився на створення антикорупційної інфраструктури – НАБУ, САП, НАЗК, ДБР, Антикорупційного суду. Всебічно й нахабно місяцями-роками зволікаючи, чіпляючись за важелі впливу/контролю, просовуючи туди "своїх", які не чіпатимуть і не посадять – самого гаранта і його "любих друзів".
Гарант мети досяг. Поки що. Попри оприлюднені факти, усілякі пашинські з розенблатами, насірови з гонтарєвими – на волі, почуваються впевнено, поводяться нахабно.
Але термін каденції спливає. Гарант нервує. І далі наривається.
Громадськості, щоб менше вимагала й контролювала – спробував закрити рота вимогою декларувати все і вся. Закрити не вдалося. Включилася брудна PR- машина з дискредитації найбільш активних. Квартири, дачі, машини, родичі – все на екран. Все одно не замовкають. Перейшов до силових провокацій – прослушка, наружка, затримання, судові позови, облиття зеленкою, побиття, паралельні фейкові акції, реальні тітушки, нахабно-бездіяльні правоохоронці...
Новостворені структури теж вирішив нищити. Не буквально. Хитріше й цинічніше: шляхом зіткнення лобами, перманентних звинувачень і скандалів, порушення проваджень усіх проти всіх, залякування, відбору "правильних" аудиторів, зриву операцій, злиття інформації, дискредитації агентів під прикриттям, загрози їхньому життю, спокою їхніх родин...
Чому він діє так затято й безбашенно? Причина одна: страх. Страх відповідальності. Звідси пошук гарантій безпеки. І того/тієї, хто гарантіі пообіцяє і забезпечить.
Бо гарант знає твердо: коли Президентом оберуть не ставленика олігархату, то по-перше, антикорупційна система врешті запрацює ефективно й системно; по-друге, гарантії він отримає, точніше одну, але напевно – піде під суд!
