ЗРОЗУМІТИ І НІКОЛИ НЕ ВИБАЧАТИ
Почалось. Почалось з пересторог громадянському суспільству – громадським активістам і журналістам – щодо його рішучоі вимоги до "всієї влади", включаючи і президентську гілку, віднайти замовника вбивства Катерини Гандзюк. Адже, взагалі, підказують нам, внаслідок різних обставин можуть і не знайти кінцево винного. Навіть, як блазні, вказують на нерозкрите досі вбивство Кеннеді. Нас застерігають, що не треба ставити умови владі, оскільки це небезпечна грань дестабілізації країни у відомих важких умовах війни і невизначеностей передвиборчого процесу. Почалась зворотня реакція на смерть активістки, яка висвітлила летальні загрози післямайданній демократії.
Загибель Катерини – це останній рубіж, за яким владі треба дати чесну відповідь громадськості за всі переслідування активістів, за безкарне насильство, за всі нерозкриття замовників і визнати, нарешті, всі недоліки корумпованості побудови системи влади після Майдану. Це, безумовно, критично в умовах виборів, що наближаються. Це критично для краіни в умовах війни. Це критично для ще можливого збереження образу країни в очах Заходу. Тому у влади зараз є лише один вихід – знайти мінімально консолідовану позицію, щоб визнати все це і спробувати зробити певні кроки у розв'язанні встього вузла проблем, пов'язаних з її корумпованістю. Це дуже складно. Втім, вихід є.
Дві головних складові держави і суспільства – влада, центральна і на місцях, та громадянське суспільство самі по собі не здатні цього зробити – знайти вихід. Перша – особливо ВР і адміністрація – віддалилась від громадян за роки після Майдану. Мовчанням, законодавством проти активістів (е-деклараціі), бездіяльністю у розслідуваннях та, фактично, потуранням переслідуванням, нападам і, кінцево, вбивствам громадських діячів у регіонах, ця влада побудувала стіну між собою і громадянським суспільством, незважаючи на спроби уряду підтримувати експертний діалог. Друге, громадянське суспільство, підтримуване у його антикорупційних зусиллях переважно західними партнерами країни, було вимушено радикалізуватись у своїх зусиллях проломити стіну бездіяльності і потурання.
Вихід – у чесному визнанні помилок керівництвом країни, у ясному розумінні необхідності відновлення і зміцнення діалогу між всіма гілками державної влади і громадянським суспільством.
Ясно, що це був би рішучий крок, який впирається у зміну всієї системи стосунків між представниками владних верхівок в центрі і регіонах та громадянами. Ясно, такий крок зачіпає складні питання реформи дійсних підвалин, ключових сфер живлення корупції. Це відділення бізнеса від політики, тобто прозора і піддвітна форма їх взаємодіі під контролем суспільства. Це деолігархізація і демонополізація економіки. Це, нарешті, вирішення питань роздержавлення сектору держпідприємств тощо. Ці завдання, фактично поставлені революцією Майдана, або зовсім не виконуються владою, яка є, не забуваємо це, після-майданною, або робиттся все, що пролонгувати, відтягнути рішучі реформи.
Так вбивство Катерини Гандзюк сконцентрувало у собі як всі негідні риси післямайданноі влади, так і відкриває очі громадян на корінні проблеми реформ, заради яких наше суспільство понесло великі жертви.
Тому непокарання злочинців, винних у єдиному випадку смерті Катерини, – це зрада загиблоі сотні героів Майдану, тих, хто відстоював і відстоює нашу незалежність на сході краіни. Це рубіж, за яким майорить системна зрада справи Майдану – в першу чергу відповідальною владою, і не в останню всіма нами. Якщо на цей раз знову попустимо. Ми маємо це розуміти і ніколи не вибачати.
Безумовно, в передвиборчих умовах сьогоднішній рубіж та протиріччя у стосунках між діючою владою і громадянським суспільством будуть використовувати їі політичні супротивники і популісти.
Втім, коло державних і суспільних проблем, що їх висвітлює загибель Катерини, настільки значуще для всіх нас, що будь-яку спробу політичноі спекуляціі на ній не можна ані простити, ані допустити.
Ми – на рубіжі. Шлях – лише вперед.
