ЛЮБІ МОЇ ВОРОГИ В ЕКЗИСТЕНЦІЙНІЙ ВІЙНІ
Задовго до офіційного початку виборчої кампанії Україна переживає новий пік нескінченої політико-громадської війни. Це не громадянська війна, яка ведеться справжньою зброєю задля фізичного знищення співгромадян-ворогів. Це ворожї дії – висловлення політичних опонентів та їхня поведінка, які надзвичайно посилюються засобами масової інформації та у соцмережах.
Якщо на війні по обидва боки лінії фронту знаходяться вороги, то у політико-громадській війні ворог не той, чужий, агресор, який нападає ззовні, а той самий свій громадянин, якого ворогуючи політичні лідери звуть любими друзями, любими моїми, моєю нацією чи моїм народом. У цю війну втягують громадян того самого, єдиного за Конституцією, народу. З телеекранів та постерів виборців агітують взяти у ній участь – тих самих громадян, кого взаємонищення політиків розводить по різні боки єдиного національного життя.
Вони звинувачують політичного супротивника у всіх смертних гріхах. У бажанні розв'язати справжню війну задля його електоральної перемоги. Вони називають іншого політика своїм ворогом, який знищує Україну, народ, та до гріхів якого, а не до себе, має бути нульовий рівень толерантності. Вони намагаються розібратися в тилу, усередині України, з ворогом, який вміло камуфлюється та підступно мімікрує за допомогою "п'ятої колони" та який використовує у своїх інтересах фальшивих проукраїнських політиків. Так словами, намірами і поведінкою політиків створюється внутрішній фронт взаємопоборювання – атмосфера взаємонедовіри, ворожого протистояння частин ("партій") не лише у політичному середовищі.
Поняття ворога пересувається всередину громадянського суспільства, створюючи рішучу непримиренність різних політичних поглядів та світобачень. У такий спосіб ми, громадяни, стаємо екзистенційними супротивниками таких самих інших співвітчизників. Тобто такими опонентами, які хотіли би взагалі відмовити співгромадянам, які мають інші погляди, в їхньому існуванні, заперечити їх суверенне право мати інший погляд на наш, секундочку, спільний життєустрій.
Все було б нічого, і війна політиків та політизованих громадян сприймалась би так, як вона сприймається в нормальному світі. Тобто – як не летальні ексцеси в цілому демократичної, хоч інколи аморальної і нечесної, боротьби політиків однієї політичної нації. Можливо, так би і було і так, до речі, у нас часто густо хотіли б миротворчо представити нашу політичну реальність. Але так не є.
Так не є внаслідок того, що наша зовнішня війна з російським агресором є також, як вірно кажуть, езистенційною – війною за "своє" власне національне і громадське буття, за європейский способ життя. Саме внаслідок їі екзистенційного вибору не на життя, а на смерть, ця війна є гібридною – пропагандистським щепленням чужих цінностей на тіло нації та на біо її громадян за допомогою військових засобів знищення.
Так зустрілись два екзистенційних поняття про ворога – справжнього чужого і любого "свого", але ворога. Два поняття, відомих Європі ще з античних часів, але й досі таких, які важко дістаються нам, українцям. Хоча про них тепер кожний може прочитати в українському перекладі Платона про державу: Ці два різних поняття окреслюють різні явища – коли з нами ведуть війну варвари, і коли ті, хто веде міжусобну війну, є від природи друзями-еллінами. "Отож поміркуй" – коли щось подібне війні своїх ворогів станеться, то "держава розпадеться і якою ж неправедною і злочинною виявляється ця міжусобиця, бо як видно, ні одні, ні другі, що ворогують, не мають ані крихти любові до батьківщини!" Так вже дві тисячі років каже Платон. Але так досі не здатні сказати і спробувати зрозуміти наші провідні політики. Держава немає динаміки розвитку не тому, що нас переможе зовнішній ворог – Україну вже ззовні не перемогти, а тому що ви ворогуєте між собою і втягуєте у це громадян.
Зазвичай, політика не існує без "ворогування" – без критики недоліків вщент, аж до вимоги відставок, імпічментів та посадок. Проте, створення політичного ворога і політична боротьба проти нього мають сенс лише за однієї категоричноі умови: не заради знищення (політичного існування) опонента, а саме з головною метою збереження суспільноі цілісності.
Тому головний безпековий форум, на який не треба витрачати ані ваші, ані наші кошти, – це форум непоказної любові до Батьківщини. А це означає, що вам слід негайно припинити шукати екзистенційного ворога усередині країни. Шукайте спільне і спільних друзів-неворогів. Хоча, як багато хто, боюсь, ваше покоління політиків на це вже не здатне.
Хіба це не так?
